79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"27" січня 2021 р. Справа №909/318/20
Західний апеляційний господарський суд у складі:
Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.,
Суддів: Мирутенка О.Л.,
Скрипчук О.С.,
при секретарі Карнидал Л.
за участю представників:
від позивача: Іоннікова Ю. В.
від відповідача: Блонська І. П.
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вих. № 39-1-3229-20 від 16.11.2020 (вх. № ЗАГС 01-05/3411/20 від 24.11.2020)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2020 (суддя О. В. Малєєва, повний текст складено 19.10.2020)
у справі № 909/318/20
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до відповідача: Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз", м. Івано-Франківськ
про стягнення заборгованості у розмірі 79 647 515, 21 грн, з яких основний борг - 44 778 721, 51 грн, пеня - 9 188 120, 15 грн, 3% річних - 5 518 280, 45 грн, інфляційні втрати -20 162 393, 10 грн,
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2020 у справі № 909/318/20 в задоволенні позовних вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" до відповідача: АТ "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" про стягнення заборгованості у розмірі 79 647 515, 21 грн відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ "НАК "Нафтогаз України" оскаржило його в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 24.11.2020.
У апеляційній скарзі позивач вказав, що між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено договір на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 № 13-189-ВТВ. Надалі сторони укладали додаткові угоди до вказаного договору. На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природній газ, а відповідач оплатив його частково. Заборгованість становить 44 778 721, 51 грн. Відповідно до приписів ст. 625 ЦК позивач України на вказану заборгованість нарахував 3% річних у розмірі 5 518 280, 45 грн. та інфляційні втрати у розмірі 20 162 393, 10 грн. Згідно з умовами договору та приписами законодавства на прострочену заборгованість позивач нарахував пеню в розмірі 9 188 120, 15 грн.
Щодо пропуску позовної давності апелянт зазначив, що відповідно до ст. 267 ЦК України він вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Поважність пропуску позовної давності обґрунтовує негативною судовою практикою, яка склалася в 2016-2017 роках у судових справах за позовами НАК “Нафтогаз України” до газорозподільних підприємств різних областей про стягнення заборгованості за природний газ для потреби ВТВ, тобто такої ж заборгованості, з вимогами про стягнення якої позивач звертається у цій справі. Вважає, що до ухвалення постанови ВСУ від 11.10.2017 у справі № 911/1173/16 не існувало єдиної судової практики щодо настання строку виконання зобов'язання та можливості стягнення заборгованості за природний газ поставки 2013-2015 років для потреб ВТВ. Хоча договір № 13-189-ВТВ і передбачає оплату природного газу не пізніше 20.01.2016, судова практика до 11.10.2017 заперечувала настання такого обов'язку. Тільки 11.10.2017 позивач довідався, що дії третіх осіб при розрахунках облгазів за природний газ для потреб ВТВ не є форс-мажорними обставинами та не змінюють строки розрахунку. Вважає, що вказана практика стосується і відповідача, оскільки він також не погоджувався щодо обсягу природного газу для цілей ВТВ в складі тарифу на розподіл природного газу і в 2018 році звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), у якій оскаржував бездіяльність НКРЕКП з перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ “Івано-Франківськгаз”.
Зазначає, що згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №826/15200/18 в позові відмовлено. При цьому, у позовній заяві відповідач визнав свою заборгованість перед НАК “Нафтогаз України”, що, на його думку, перервало перебіг позовної давності.
Вважає помилковими висновки суду щодо перебігу позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Вказує, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Крім того, сплив позовної давності за основним зобов'язанням, навіть у разі невизнання судом причин строку позовної давності поважними, не впливає на право позивача на стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки існування грошового зобов'язання не залежить від прийняття судових рішень у справі, за виключенням випадків, коли судом буде встановлено, що існування основного зобов'язання не підтверджується доказами у справі.
Також вказав, що, на його думку, суд передчасно застосував строки позовної давності, оскільки не дійшов висновку про порушені права позивача.
З вище наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким позов задоволити.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив доводи останньої, просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому зазначив, що заперечує доводи позивача про неможливість до 11.10.2017 визначити настання строку виконання зобов'язань за природний газ поставки 2013-2015 років для потреб ВТВ внаслідок відсутності єдиної судової практики. Стверджує, що у відповідача станом на 2013-2015 роки не було сертифікату ТПП, аналогічно тому, який оцінював суд у постанові від 11.04.2018 у справі № 904/4470/16. Оскільки у вказаній справі суд зробив висновок про невідповідність обставин, вказаних в сертифікат ТПП, розумінню непереборної сили, то дана обставина не могла перешкоджати позивачу вчасно звернутись з позовом до суду. Протягом 2014-2017 років позивач звернувся з аналогічними позовами до багатьох інших газотранспортних підприємств, проте до відповідача такий позов не заявляв. Вважає, що відповідач мав всі підстави вважати остаточною датою виконання відповідачем зобов'язань 20.01.2016.
Не визнає факт визнання боргу у позовній заяві у адміністративній справі №826/15200/18, оскільки предмет спору у вказаній справі не стосувався основного зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу №13-189-ВТВ від 04.01.2013.
Вважає, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України позивач правильно нарахував пеню за шість місяців - з 21.01.2016 до 20.07.2016. Проте пропустив позовну давність в один рік, яка передбачена ст. 258 ЦК України.
.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким позов задоволити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти апеляційної скарги, просила рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Обставини справи, оцінка доказів.
Між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як продавцем, та ПАТ "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз", як покупцем, укладено договір на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 № 13-189-ВТВ (надалі - Договір). Сторони уклали 20 додаткових угод до Договору, якими, зокрема, змінювали ціну природного газу, що поставляється, та строк дії договору.
Відповідно до п. 6.1 Договору (в остаточній редакції додаткової угоди №11 від 22.12.2014) остаточний розрахунок за природний газ за цим договором здійснюється покупцем не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу.
В п. 11 Договору (в остаточній редакції додаткової угоди №11 від 22.12.2014) встановлено строк дії договору в частині реалізації газу до 31.12.2015.
Згідно з п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 Договору він зобов'язується сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ з січня 2013 року до грудня 2015 року на загальну суму 527 817 315, 69 грн. Останній продаж природного газу за Договором відбувся в грудні 2015 року в обсязі 1 299, 151 тис. куб. м на загальну суму 10 301 716, 60 грн.
Отже, відповідно до умов Договору відповідач повинен був розрахуватись за поставлений природний газ до 20.01.2016.
Відповідач оплатив природний газ частково - на загальну суму 483 038 594, 18 грн. Поставлений природний газ на суму 44 778 721, 51 грн. відповідач в установлений Договором строк не оплатив.
Викладені обставини визнані сторонами в заявах по суті справи та підтверджені представниками сторін в судових засіданнях, а тому в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню.
За прострочення виконання основного зобов'язання позивач нарахував пеню за період з 21.01.2016 до 20.07.2017 на загальну суму 9 188 120, 15 грн. А також за період з 21.01.2016 до 24.02.2020 нарахував 3% річних на суму 5 518 280, 45 грн. і за період з 21.01.2016 до 31.01.2020 - інфляційні втрати на загальну суму 20 162 393, 10 грн.
З позовом про стягнення вказаної заборгованості позивач звернувся 15.04.2020, що підтверджується відповідною відміткою на поштовому конверті 0411630884187.
Протягом 2016-2017 років позивач звертався з аналогічними позовами до інших газорозподільних підприємств про стягнення заборгованості за поставлений в 2013-2015 роках природний газ. Судова практика вирішення таких позовів судом першої, апеляційної та касаційної інстанцій не була однозначною. Суди по різному оцінювали наявність форс-мажорних обставин, підтверджених висновками ТПП України. Зокрема, у справі №911/1173/16 за позовом ПАТ “НАК "Нафтогаз України" до ПАТ “Київоблгаз” згідно з постановою Верховного Суду України від 11.10.2017 відмовлено у перегляді постанови Вищого господарського суду України від 03.07.2017, якою скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 про відмову в позові і залишено в силі рішення Господарського суду Київської області від 11.10.2016 про задоволення позову. Верховний Суд України визнав обґрунтованими доводи суду першої інстанції, з якими погодився Вищий господарський суд України, щодо невідповідності обставин, зазначених Торгово-промисловою палатою у сертифікаті від 17.02.2016 № 5850, розумінню непереборної сили, визначеної в ст. 617 ЦК України. У іншій справі № 904/4470/16 за позовом ПАТ “НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Дніпропетровськгаз" згідно з постановою Верховного Суду від 11.04.2018 скасовано постанову Вищого господарського суду України від 07.12.2016 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 про відмову в позові, залишено в силі постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 про задоволення позову з аналогічних мотивів.
Відповідач заперечував необхідність оплати природного газу за Договором і вказував на існування форс-мажорних обставин, про що свідчить його лист від 12.04.2016 №IF04.2-ЛВ-944-0416. До цього листа була долучена копія сертифіката ТПП України від 31.03.2016 №6084, яким засвідчено наявність форс-мажорних обставин, що призвели до неможливості оплати ПАТ “Івано-Франківськгаз” придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу за Договором.
У адміністративній справі №826/15200/18 розглядався позов АТ “Івано-Франківськгаз” до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), щодо оскарження її бездіяльність з перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу. В позовній заяві вказано, що за 2014-2017 роки ПАТ “Івано-Франківськгаз” недоотримав 188 614, 41 тис. грн, необхідних для розрахунків за фактично закуплений природний газ для потреб ВТВ та НВтр перед власником природного газу - НАК "Нафтогаз України" та послуг балансування перед АТ “Укртрансгаз”. Також зазначено, що для АТ “Івано-Франківськгаз” штучно створені умови для накопичення заборгованості перед власниками природного газу та оператором газтранспортної системи.
При вирішенні даного спору суд керується ч. 1 ст. 67 ГК України, згідно з якою відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).
На підставі господарського договору між суб'єктами господарювання виникають господарські зобов'язання, в силу яких один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст. 173, 174 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 525, 526, 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Як передбачено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до умов Договору строк виконання зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу на суму 44 778 721, 51 грн. настав 20.01.2016. А тому з 21.01.2016 в порушення прав позивача відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання на вказану суму. Це спростовує твердження відповідача, що судом першої інстанції було передчасно застосовано строки позовної давності. Судом першої інстанції було встановлено порушене право позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За прострочення виконання основного зобов'язання позивач нарахував 3% річних за період з 21.01.2016 до 24.02.2020 на суму 5 518 280, 45 грн, а також інфляційні втрати за період з 21.01.2016 до 31.01.2020 на загальну суму 20 162 393, 10 грн.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Сторони в п.7.2 Договору передбачили, що відповідач за порушення грошових зобов'язань, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Позивач відповідно до наведених вимог нарахував пеню за період з 21.01.2016 до 20.07.2017 на загальну суму 9 188 120, 15 грн.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, за приписами ч.1 ст. 257 ЦК України до вимоги про стягнення заборгованості за поставлений природний газ на суму 44 778 721, 51 грн. встановлено позовну давність в три роки.
Як передбачено ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново; час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт визнання боргу відповідачем є недоведеним. У позовній заяві у адміністративній справі №826/15200/18 містяться загальні посилання на недостатність коштів для здійснення розрахунків перед НАК "Нафтогаз України" без вказівки на спірну суму заборгованості, Договір та визнання боргу відповідачем. Таке визнання боргу повинно бути чітким, однозначним, без будь-яких припущень.
Крім того, визнання боргу спрямовується саме кредитору, а не третій особі, і має місце у правовідносинах сторін. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (постанова Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17).
Водночас, лист відповідача від 12.04.2016 №IF04.2-ЛВ-944-0416 свідчить про те, що відповідач борг не визнавав.
Тому позовна давність не була перервана, і відповідно до ст. 253, 254, 260 ЦК України її перебіг почався з 21.01.2016 і закінчився до 21.01.2019.
Оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом 15.04.2020, то він пропустив позовну давність по вимозі про стягнення заборгованості за поставлений природний газ на суму 44 778 721, 51 грн.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Позивач вказав причини пропуску цього строку і просить визнати їх поважними.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що неоднозначна судова практика вирішення аналогічних спорів у 2016-2017 роках не була обставиною, яка з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювала або істотно утруднювала своєчасне подання позову. Суд зауважує, що практика не була негативною, а неоднозначною - суди різних інстанцій задовольняли такі позови. Ця практика не стала перешкодою для своєчасного подання позовів до багатьох інших газорозподільних підприємств, на що вказав сам позивач.
Крім того, позивач не навів жодних обставин, які перешкоджали йому звернутись до суду з 11.10.2017 (винесення постанови Верховного Суду України у справі №911/1173/16) до 21.01.2019.
З огляду на викладене, у стягненні заборгованості за поставлений природний газ на суму 44 778 721, 51 грн. правомірно відмовлено.
За приписами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.
Щодо вимог про стягнення пені за період з 21.01.2016 до 20.07.2017 на загальну суму 9 188 120, 15 грн. позовна давність закінчилась з 21.01.2017 до 20.07.2018, відповідно. Оскільки позивач звернувся до суду 15.04.2020, то він пропустив позовну давність по вимозі про стягнення пені.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
З підстав, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, в задоволенні вказаних вимог про стягнення пені правомірно відмовлено.
У вирішенні питання про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 757/44680/15-ц.
Інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України, a тому положення цієї норми щодо спливу позовної давності до нарахувань за ч. 2 ст. 625 ЦК України не застосовуються.
Водночас, тлумачення ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 267, ст. 625 ЦК України свідчить, що:
1) натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
2) конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
3) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Оскільки вимога про стягнення заборгованості за поставлений природний газ на суму 44 778 721, 51 грн. не може бути захищена в судовому порядку, то позивач не має право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на цю суму заборгованості.
Суд відхиляє посилання позивача на постанови Верховного Суду України та Верховного Суду, які наведені в п. 3.3 рішення. У вказаних справах інші обставини - позовні вимоги стосувались стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на заборгованість, захищену в судовому (примусовому) порядку.
Тому вимоги про стягнення 3% річних за період з 21.01.2016 до 24.02.2020 на суму 5 518 280, 45 грн. та інфляційних втрат за період з 21.01.2016 до 31.01.2020 на суму 20 162 393, 10 грн. не можуть бути задоволені.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на апелянта.
керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вих. № 39-1-3229-20 від 16.11.2020 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2020 у справі № 909/318/20 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.01.2021.
Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.
Суддя Мирутенко О.Л.
Суддя Скрипчук О.С.