Справа № 552/3655/20 Номер провадження 22-ц/814/114/21Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
28 січня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Одринської Т.В., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2020 року (ухвалене суддею Яковенко Н.Л., повний текст рішення складено суддею 21.10.2020 року) у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Полтава в особі Полтавської міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та факту прийняття спадщини,-
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до територіальної громади м. Полтава в особі Полтавської міської ради про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем та факту прийняття спадщини.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складу якої увійшов будинок по АДРЕСА_1 . Позивач вказував, що як спадкоємець першої черги він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але 05.09.2016 нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з пропуском строків прийняття спадщини. ОСОБА_1 зазначав, що дійсно пропустив строк звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважав, що проживаючи з померлою в одному помешканні фактично вступив у спадщину. Посилаючись в поданій до суду позовній заяві одночасно як на норми ст.344 ЦК України, так і на норми ст.1268 ЦК України, просив суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем - матір'ю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини, за адресою АДРЕСА_1 , та факт прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 .
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до територіальної громади м. Полтава в особі Полтавської міської ради про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем та факту прийняття спадщини - відмовлено.
З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2020 року скасувати, та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом неповно з'ясовано обставини справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Зокрема вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки поясненнням свідків, які підтвердили факт його постійного проживання на час відкриття спадщини з матір'ю в її будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходив.
Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження за участі сторін та інших осіб по справі. На моменту розгляду справи були присутні апелянт і його представник, інші особи, будучи належним чином та завчасно повідомленим про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України, передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .
Після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 спадкова справа не відкривалася, позивач ОСОБА_1 з заявами про прийняття спадщини до нотаріуса для звертався.
Листом від 05.09.2016 №1534/01-16 Другою полтавською державною нотаріальною конторою Калнусенку В.М. роз'яснено порядок та строки прийняття спадщини, право звернення до суду з заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (а.с. 22), але останній з відповідним позовом до суду за захистом своїх прав також не звертався.
Так, звертаючись до суду з позовною заявою ОСОБА_1 посилався на те, що він постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, а тому прохав суд встановити факт постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та визнати за ним права власності на спадкове майно, а саме: будинок по АДРЕСА_1 .
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що він є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , а також те, що він у встановленому законом порядку прийняв спадщину. Також суд зазначив, що позивачем не доведено той факт, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 ввійшов будинок по АДРЕСА_1 . З цих підстав суд дійшов висновку, що позовній вимоги ОСОБА_1 є повністю безпідставними та не підлягають задоволенню.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).
Так, в поданій до суду позовній заяві ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що є сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та спадкоємцем її майна.
Разом з тим, на підтвердження зазначеної обставини позивачем не надано належних та допустимих доказів. Зокрема, матеріали справи не містять даних щодо наявності відповідного актового запису про народження позивача ОСОБА_1 .
У підготовчому судовому засіданні 16 вересня 2020 року позивачу було запропоновано надати докази на підтвердження позовних вимог та роз'яснено наслідки не вчинення відповідних процесуальних дій. Проте, позивач наполягав на вирішенні справи в межах наданих ним до суду доказів та в межах заявлених ним позовних вимог.
Подані останнім докази, на підтвердження вказаних фактів, на стадії апеляційного розгляду не можуть взяті до уваги оскільки вони не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.
Судом встановлено, що за життя за ОСОБА_2 не було зареєстровано право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 , отже, в силу норм ст. 1218 ЦК України та зважаючи відсутність інших докази, даних про те, що зазначене майно ввійшло до складу спадщини після її смерті, не встановлено.
Також матеріалами справи встановлено, що після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 спадкова справа не відкривалася, позивач ОСОБА_1 з заявами про прийняття спадщини до нотаріуса для звертався.
Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Так, в поданій до суду позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини.
Разом з тим, як встановлено судом, зареєстрованим у встановленому законом місцем проживання позивача ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_2 .
Надані до суду письмові пояснення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 містять лише інформацію про те, що позивач піклувався про матір та допомагав їй, проводив ремонтні роботи в її будинку та доглядав за територією біля будинку (а.с.24-26).
Тобто, матеріали справи не мітять належних доказів на підтвердження тієї обставини, що позивач ОСОБА_1 станом на 26 грудня 2014 року проживав спільно з ОСОБА_2 .
Таким чином, враховуючи вищезазначені вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є повністю безпідставними, оскільки позивачем не доведено, що він є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , а також те, що він у встановленому законом порядку прийняв спадщину. Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем не доведено той факт, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 ввійшов будинок по АДРЕСА_1 .
Посилання позивача в поданій до суду позовній заяві на норми ст. 344 ЦК України також є безпідставними, виходячи з наступного.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно, роз'яснень, викладених у п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Як встановлено дослідженими в справі доказами, позивачу ОСОБА_1 достовірністю було відомо, що він не є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , а тому на даний випадок дія норми 344 ЦК України не поширюється.
Так, приведені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Повний текст постанови виготовлено 29 січня 2021 року.
Головуючий суддя : ___________________ Г.Л. Карпушин
Судді: ________________ Т.В. Одринська _______________ В.П. Пікуль