Справа № 541/1728/19 Номер провадження 22-ц/814/43/21Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.
18 січня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондаревської С.М.
суддів: Кузнєцової О.Ю., Пилипчук Л.І.
секретар: Зеленська О.І.
за участю представника третьої особи - адвоката Грищенка О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»
на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПИРЯТИН ЗЕРНОПРОДУКТ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про визнання права власності на нежитлову будівлю (ангар) за набувальною давністю, -
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПИРЯТИН ЗЕРНОПРОДУКТ» про визнання права власності на нежитлову будівлю (ангар) за набувальною давністю.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він, як член колективного сільськогосподарського підприємства імені Куйбишева, 01 жовтня 2001 року отримав свідоцтво про право власності на пайовий фонд майна КСП ім. Куйбишева в СТОВ «Клюшниківське» в селі Клюшниківка Миргородського району Полтавської області.
Такі ж свідоцтва отримали також члени його родини: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
В подальшому, 25 грудня 2008 року СТОВ «Клюшниківське» як юридичну особу припинено. Виділення майна з пайового фонду КСП ім. Куйбишева, правонаступником якого стало СТОВ «Клюшниківське» проведено не було.
Будучи власником майнового паю в СТОВ «Клюшниківське», та маючи право на виділення в натурі певної частки майна підприємства, - в кінці 2008 року він, прийняв рішення господарювати в одному із об'єктів - ангарі, який належав КСП ім Куйбишева, а потім - СТОВ «Клюшниківське», та розташований в АДРЕСА_1 .
Він відбудував вказаний ангар, що на той час почав руйнуватись, після чого той став придатним для використання за цільовим призначенням. Використовувати його у власних цілях почав з кінця 2008 року. Володів даним майном відкрито. З того часу безперервно володіє ним понад 10 років. Згодом йому стало відомо, що спірний ангар належить на праві власності ТОВ «Пирятин зернопродукт» код ЄДРПОУ 34698269. Протягом зазначеного періоду власник ніякого інтересу до спірного майна не проявляв, та його, ОСОБА_1 , володіння даним об'єктом нерухомості не оспорював.
За наведених обставин, просив визнати за ним в порядку ст. 344 ЦК України, право власності на спірну нежитлову будівлю (ангар), який розташований в АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду від 04 листопада 2019 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області /т. 1 а.с.91/.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено повністю.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю (ангар), яка розташована в АДРЕСА_1 .
Не погодившись з даним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідаль-ністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» оскаржило його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, - просило оскаржуване судове рішення - скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 - відмовити.
Зазначало, що матеріалами справи підтверджено, що позивач був обізнаний та усвідомлював значимість власних дій при умові відсутності будь-яких документів, що підтверджують його законне володіння та/або користування.
За відсутності правових підстав користування річчю, та заволодіння не може бути добросовісним, адже нерухоме майно має власника та дії позивача щодо даного нерухомого майна, свідчить про втручання та порушення права власності відповідача.
При цьому, видавання позивачем спірного нерухомого майна перед жителями селища, введення їх в оману щодо дійсності правового статусу спірного майна, навпаки свідчить про недобросовісність та оманливість дій позивача.
Також зазначало, що позивачем не доведено наявності підстав для набуття права власності на спірну нерухомість за давністю володіння. Тривалий час користування, відкритість володіння, догляд та утримання нерухомості не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.
На апеляційну скаргу ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» свій відзив подав Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), як правонаступник Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, в якому погоджуючись з доводами товариства, просило задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі, скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року та постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ТОВ «Пирятин зернопродукт» в повному обсязі.
В обгрунтування своєї позиції посилався на те, що у провалдженні ВПВР УЗПВР у Полтавській області перебуває зведене виконавче провадження №57485054 з примусового виконання наказу Господарского суду Київської області №911/2793/16 від 10.11.2016 про стягнення з ТОВ «Пирятин Зернопродукт» на користь ТОВ «Компанія «Ніко-тайс» заборгованості в сумі 50 000,00 грн. та виконавче провадження №40384643 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області №13/215-10 від 26.10.2010 року про стягнення з ТОВ «Пирятин Зернопродукт» на користь ТОВ «Компанія «Ніко-тайс» заборгованості в сумі 337 804,85 грн.. На все нерухоме майно боржника накладено арешт. 16.08.2019 року для перевірки фактичної наявності нерухомого майна у боржника здійснено виїзд за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 . В результаті виїзду встановлено, що за вказаною адресою фактично розташоване одне нежитлове приміщення, інше розібране в 2011 році.
Згідно акту державного виконавця, складеного 16 серпня 2019 року в присутності понятих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та самого ОСОБА_1 зафіксовано, що гр. ОСОБА_7 користується приміщенням ТОВ «Пирятин Зернопродукт» з 2011 року. Даний акт підписаний ОСОБА_1 особисто, отже він сам підтвердив факт користування майном лише з 2011 року.
Від інших учасників справи відзиви на апеляційну скаргу ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» до суду апеляційної інстанції - не надходили.
Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи в режимі відеоконференції із застосуванням програмного забезпечення «Еаsi Con» за участю представника третьої особи ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» - адвоката Грищенка О.М. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового засідання, до суду апеляційної інстанції не з'явилися, не повідомивши суд про причини своєї неявки.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами виник спір з приводу права власності на нежитлову будівлю (ангар), розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно технічного паспорту, даний об'єкт нерухомості збудований у 1983 році /а.с. 11, т. 1/.
З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майна слідує, що право власності на нежитлову будівлю, сарай (свинарник №1), розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Пирятин зернопродукт».
Підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво про право власності, ЯЯЯ 158983 від 30 жовтня 2008 року.
Реєстрацію права власності на вказане майно здійснено Дочірнім комунальним підприємством «Миргородтехінвентаризація» 30 жовтня 2008 року. Форму власності вказано «колективна» /а.с.145 т. 1/.
Встановлено, що спірний ангар, з моменту його побудови належав КСП ім. Куйбишева. В ході реорганізації право власності на нього було включено до пайового фонду правонаступника реорганізованого КСП, яким було СТОВ «Клюшниківське».
З 2008 року позивач відбудував спірний ангар та впорядкував його. Іншими учасниками справи дана обставина не оспорювалася.
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців СТОВ «Клюшниківське», як юридична особа, - припинено, про що 25 грудня 2008 року за №15731170006000187 внесено до реєстру відповідний запис /а.с. 37-40 т. 1/.
Позивач був членом реорганізованого КСП ім. Куйбишева. Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серія ПО XV№283016 від 01 жовтня 2001 року посвідчено право позивача на майно із пайового фонду КСП ім. Кубишева в СТОВ «Клюшниківське» /а.с. 41 т. 1/.
Майнові паї співвласників майна колишнього КСП виділені не були.
Позивач, будучи власником невиділеного майнового паю, використовув спірний ангар у власних цілях.
Вирішуючи спір по суті, районний суд виходив з того, що на момент заволодіння спірним нерухомим майном, позивач, як співвласник реорганізованого КСП імені Куйбишева, мав право на отримання своєї частки з усього масиву майна колишнього КСП. Підприємством-правонаступником виділ такого майна не здійснено. Позивач, за умови належного здійснення виділу, міг набути право власності в тому числі на спірний об'єкт нерухомості, тому з метою захисту свого майнового права, вирішив самостійно здійснити такий виділ, шляхом заволодіння приміщенням свинарнику № 1 по АДРЕСА_1 .
За встановлених обставин, суд дійшов висновку про добросовісність дій позивача, спрямованих на захист своїх цивільних прав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав доведеним настання обставин, з наявністю яких закон пов'язує можливість визнання права власності за набувальною давністю.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За нормами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що позивачем доведено усі обставини, передбачені статтею 344 ЦК України, необхідні для набуття права власності за набувальною давністю.
Позивач не є добросовісним набувачем спірного об'єкта нерухомості, (ангару), який розташований в АДРЕСА_1 ,оскільки відкритість і безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України. Враховуючи, що спірне майно, яке належало до пайового фонду КСП ім. Куйбишева, правонаступником якого стало СТОВ «Клюшниківське», не було розпайовано в установленому законом порядку між членами вказаного товариства, а в подальшому перейшло у власність відповідача ТОВ «ПИРЯТИН ЗЕРНОПРОДУКТ», - самоправне виділення позивачем певної частки зазначеного майна в натурі з метою його заволодіння, - не може свідчити про добросовісність такого заволодіння чужим майном, що в свою чергу спростовує також і законність володіння таким майном, оскільки володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
З наведених мотивів пред'явлений ОСОБА_1 позов не підлягає задоволенню.
За нормами п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За встановлених обставин, колегія суддів за результатами розгляду апеляційної скарги приходить висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга задоволена, судові витрати, понесені ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» у зв'язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 245 грн. 05 коп., належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зважаючи на те, що позивач згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Керуючись ст. ст. 367, 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» - задовольнити.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року - скасувати. Ухвалити у справі нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПИРЯТИН ЗЕРНОПРОДУКТ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про визнання права власності на нежитлову будівлю (ангар) за набувальною давністю - відмовити.
Судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» у зв'язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 245 грн. 05 коп. - компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: Бондаревська С.М.
Судді: Кузнєцова О.Ю.
Пилипчук Л.І.