29 січня 2021 року Справа № 160/15496/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.11.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення, яке він отримував станом на день звільнення з військової служби 05.09.2017 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення, яке він отримував станом на день звільнення з військової служби 05.09.2017 року.
Крім того, в позовній заяві позивачем висловлено клопотання, в якому останній просить суд встановити Військовій частині НОМЕР_1 місячний строк подання звіту про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника начальника технічної частини до 05.09.2017р., включно. Відповідно п.п. “а” частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 01 вересня 2017 року №163 позивача звільнено у запас. В подальшому наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.09.2017р. №63 позивача з 05.09.2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, проте, станом на день видачі цього наказу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та 2019 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. 13 жовтня 2020 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з заявою про проведення з ним розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, а саме: за 2015, 2016 та 2017 роки, які передбачені законодавством України для військовослужбовців учасників бойових дій, проте, на день подання цієї позовної заяви відповідь на неї так і не була отримана позивачем. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням того, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач повинен був зробити повний розрахунок з позивачем без надання останнім будь-яких додаткових заяв чи вимог, та з посиланням на норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/15496/20, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з 31.12.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Крім того, вищевказаною ухвалою суду витребувано у Військової частини НОМЕР_1 інформацію і докази на її підтвердження, щодо наявності (відсутності) невикористаних у 2015, 2016, 2017 роках щорічних додаткових відпусток, встановлених учасникам бойових дій Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ); розрахунок грошової компенсації за невикористані у 2015, 2016 та 2017 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ); довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
17 та 21 грудня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить повністю відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже на неї не поширюється норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України “Про відпустки”). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року. Крім того, відповідач зазначив, що ч.19 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Таким чином, позивач, маючи з 2017 року статус учасника бойових дій, мав додаткову пільгу, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, але оскільки позивач в період 2015-2018р.р. продовжував перебувати на військовій службі, він не мав можливості скористатися цією пільгою так як п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. Відповідач вважає, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки, тому при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час дії особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям учасникам бойових дій) не виплачується. На підставі викладеного відповідач просить суд у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.
21 грудня 2020 року до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній висловив правову позицію аналогічну заявленій ним у власній позовній заяві. Крім того, останній зазначав, що відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено невірну інформацію про набуття позивачем статусу учасника бойових дій з 2017 року, оскільки статус учасника бойових дій останній набув 30 квітня 2015 року, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 30.04.2015 року. Крім того, відповідач помилково вказує у відзиві про те, що позивач перебував на військовій службі в період 2015-2018р.р., так як в 2018 році він не міг знаходитись на військовій службі, оскільки Наказом Командира військової частини НОМЕР_2 від 01 вересня 2017 року № 163 його звільнено в запас і відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №63 від 05.09.2017 року він був виключений зі списків особового складу частини та направлений на військовий облік до Новомосковського ОМВК Дніпропетровської області.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За змістом приписів п.8 ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є типові справи.
Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 05.09.2017 року, включно, на посаді заступника начальника технічної частини.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_2 30 квітня 2015 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 01 вересня 2017 року №163 майора ОСОБА_1 , заступника начальника технічної частини військовій частині НОМЕР_1 , звільнено з військової служби в запас за п. “а” ч.6 з урахуванням пп. «ї» п. 1 ч.8 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (як військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.09.2017р. №63 позивача з 05 вересня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а також направлено на військовий облік до Новомосковського ОМВК Дніпропетровської області.
В зазначеному вище наказі також зазначено, що ОСОБА_1 використав основну щорічну відпустку за 2017 рік в кількості 30 діб та 3 святкові з 10 квітня по 08 травня 2017 року, з 14 серпня по 15 серпня 2017 року; матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік отримав.
Крім того, встановлено виплатити: грошову компенсацію за 15 діб невикористаної основної відпустки пропорційно прослуженому часу;грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 84699,57 (вісімдесят чотири тисячі шістсот дев'яносто дев'ять гривень і п'ятдесят сім копійок); щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби, передбачену наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" та прийнятого рішення МОУ від 15.02.2017 року № 1223/з/12 щодо виплати у 2017 році додаткових видів грошового забезпечення у розмірі 450% від посадового окладу заступника начальника технічної частини, з 01 вересня по 05 вересня 2017 року; надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% з урахуванням окладу за військовим званням згідно наказу Міністра оборони України від 11,06.2008 року № 260 "Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" з 01 вересня по 05 вересня 2017 року; додаткову щомісячну грошову винагороду згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2010 року №889 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 161) в розмірі 60% від грошового забезпечення, з 01 вересня по 05 вересня 2017 року; надбавку за роботу з таємними документами у розмірі 10%, з 01 вересня по 05 вересня 2017 року; 50% грошової допомоги при звільненні за кожний повний прослужений рік - 27 років.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, а також відповідачем визнається, що майору ОСОБА_1 за період проходження військової служби в Військовій частині НОМЕР_1 , з моменту набуття статусу “учасника бойових дій” в 2015 році по 05.09.2017 року (день його виключення зі списків особового складу частини) щорічна додаткова відпустка, передбачена ст.16-2 Закону України “Про відпустки”, п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, як учаснику бойових дій, не надавалась, компенсація за невикористану додаткову відпустку не виплачувалась.
Як слідує зі змісту наказу т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.09.2017р. №63, грошова компенсація за невикористані ОСОБА_1 у 2015, 2016 та 2017 роках щорічні додаткові відпустки (як учаснику бойових дій) при звільненні не нараховувалась та не виплачувалась.
13 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з заявою про нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій, в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 5 вересня 2017 року.
Вказана заява направлена позивачем засобами поштового зв'язку та вручено представнику відповідача - 15.10.2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах справи.
Проте, матеріали справи не містять відповіді відповідача на вищенаведену заяву ОСОБА_1 , а також, за твердженням позивача, - ним вона не була отримана.
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2017 рік, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.п.19, 20 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів”.
При цьому, абзацом 3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Системний аналіз наведених норм доводить, що відпустка є своєрідним гарантованим державою соціальним захистом військовослужбовців та членів їх сімей. Так, поряд із щорічними відпустками, військовослужбовці мають права на отримання додаткової. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії “особливого періоду”.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року №1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
При цьому спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Спірні правовідносини щодо стягнення компенсації за невикористані ОСОБА_1 щорічні додаткові відпустки в 2015, 2016, 2017 рр. як учаснику бойових у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Так, відповідно до абзацу 3 частини 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд зазначає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані ОСОБА_1 календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, з 2015 року по 2017 рік.
Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
При цьому, як встановлено судом та підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, та не заперечувалось відповідачем, позивач - ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 по 05.09.2017 року (день звільнення з військової служби відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.09.2017р. №63) на посаді заступника начальника технічної частини, є учасником бойових дій (посвідчення серія НОМЕР_4 ), а отже, є особою, на яку поширюється дія наведених вище норм чинного законодавства України про відпустки.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, то позовні вимоги ОСОБА_1 в частині щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати майору ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період за період з 2015 року по 2017 рік (по 05.09.2017 рік включно), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з 05.09.2017 року, слід задовольнити.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019р. у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19).
Також адміністративна справа, що розглядається, відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), а саме: позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; відповідач, суб'єкт владних повноважень у якого позивач перебував на забезпечені; підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України “Про відпустки”, статті 5, 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, стаття 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, стаття 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”; предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України “Про відпустки”, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”; позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Зважаючи на те, що у даному випадку відповідачем у справі є саме суб'єкт владних повноважень у якого позивач перебував на забезпечені, що відповідачем не заперечується, справа, що розглядається, відповідає ознакам типової справи, вказаним у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19).
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За таких обставин, правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі, підлягають застосуванню адміністративним судом за нормами ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, у суду відсутні підстави для незастосування вищенаведеної правової позиції Верховного суду.
Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 вересня 2017 року, суд зважає на наступне.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2018р. №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як зазначалося вище, згідно з п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Згідно з п.6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Отже, розмір грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки повинен бути розрахований від розміру місячного грошового забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою станом на день фактичного звільнення з військової служби.
При цьому судом встановлено, що відповідачем не було здійснено ні нарахування, ні виплату позивачеві належної йому грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2017 р.р.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 вересня 2017 року.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Щодо клопотання позивача про встановлення Військовій частині НОМЕР_1 місячного строку на подання звіту про виконання судового рішення у цій справі, суд зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із частинами першою та другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, наведеною нормою Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Однак, в клопотанні позивачем не наведено, а судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач не виконає рішення суду або буде ухилятися від його виконання.
Оскільки позивач не навів обґрунтованих доводів та не надав доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність на даний час підстав для встановлення судового контролю у цій справі.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за невикористані в 2015, 2016, 2017 роках додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України “Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 вересня 2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 вересня 2017 року.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення Військовій частині НОМЕР_1 місячного строку на подання звіту про виконання судового рішення у справі - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 29.01.2021 року.
Суддя О.М. Турова