20 січня 2021 року Справа № 160/13981/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юркова Е.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
29.10.2020р. ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з вимогами:
- визнати протиправними дії, які виразилися у протиправній відмові Дніпровського районного відділу Головного управління Держаної міграційної служби України в Дніпропетровській області у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: - НОМЕР_1 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України» відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- зобов'язати Дніпровський районний відділ Головного управління Держаної міграційної служби України в Дніпропетровській області провести обмін, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: - НОМЕР_1 , старого паспорту громадянина України на новий паспорт у формі книжечки громадянина України зразка 1994 року згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України» відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 02.10.2020р., у зв'язку із реєстрацію шлюбу та взяттям прізвища чоловіка, вона звернулася до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою, у якій просила змінити паспорт громадянина України та оформити його у вигляді книжечки зразка 1994 року у зв'язку зі зміною прізвища на підставі свідоцтва про шлюб, від паспорта у формі айді картки відмовилась у зв'язку із релігійними переконаннями. Проте, листом Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №1244-756/1244-20 від 07.10.2020р. позивача було повідомлено про відсутність законних підстав для оформлення та видачі паспорта громадяниа України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що суперечить нормам законодавства та порушує основоположні конституційні права людини і громадянина, оскільки виготовлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки не заборонено діючим законодавством України, а оспорювана відмова відповідача не містить належної мотивації та є необґрунтованою. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на Європейську Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018р. у зразковій справі №806/3265/17.
Ухвалою суду від 03.11.2020р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
07.12.2020р. засобами поштового зв'язку, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що звернення позивача з питання оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки не є заявою про надання адміністративної послуги, а тому лист-відповідь Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги та не може бути предметом оскарження в суді; при зверненні до територіального підрозділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області позивач не надав заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України (зразок такої заяви затверджено наказом MBC від 13.04.2012р. №320 "Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", який втратив чинність 17.04.2018 року); ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України не містить конкретного зобов'язання, що при ухваленні рішення по даній категорії справ суддя повинен обов'язково виносити рішення таке, яке винесено Верховним Судом по зразковій справі; судове рішення по зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) є індивідуальним актом та стосується прав або інтересів, визначеної у рішенні особи; виготовлення паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм не звужує змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, в тому числі і не порушує сутності права особи на повагу до приватного життя; незгода із врегулюванням державою спірних правовідносин не може бути підставою для невиконання приписів законодавства. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на постанови Третього апеляційного адміністративного суду.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 02.10.2020р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюби змінено на - " ОСОБА_1 ", що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 видане 02 жовтня 2020 року Відділом державної реєстрації Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
07.10.2020р. ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою, у якій просила змінити паспорт громадянина України та оформити його у вигляді книжечки зразка 1994 року у зв'язку зі зміною прізвища на підставі свідоцтва про шлюб, від паспорта у формі айді картки відмовилась у зв'язку із релігійними переконаннями.
Листом Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №1244-756/1244-20 від 07.10.2020р. позивача було повідомлено про те, що - ""...Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015р. №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, пересилання, вилучення, повернення держав, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України". ....Судове рішення у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), на яке Ви посилаєтесь, не може бути підставою для видачі паспорту громадянина України зразка, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, оскільки є індивідуальними актом, та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи. Крім того, виходячи із системного аналізу норм права, видача документу, що посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) не можлива без обробки персональних даних особи. ...Заява про видачу паспорту підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. Враховуючи викладене, у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі Вам паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ"".
Суд зазначає, що вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з відмовою відповідача №1244-756/1244-20 від 07.10.2020р. у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992p. №2503-XІІ, у зв'язку з чим позивач просить відновити її права шляхом визнання такої відмови відповідача протиправною та зобов'язання відповідача провести обмін старого паспорта на новий, у зв'язку зі зміною прізвища, оформити та видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-XІІ посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018р. у зразковій справі №806/3265/17.
У відповідності до вимог ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст.3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, що ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства (далі - Конвенція).
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За практикою Європейського суду з прав людини, будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини"). При цьому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства"), а під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві, до того ж закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
З аналізу викладеного вбачається, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012р. №5492-VI (далі - Закон №5492) встановлено, зокрема, що паспорт громадянина України, як документ, що посвідчуює особу та підтверджує громадянство України, є документом, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Статтею 14 Закону №5492 передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч.1 ст.21 Закону №5492).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що, в свою чергу, є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно до ч.3 ст.13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до пунктів 3, 5, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (далі - Положення №2503), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова КМУ №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 Постанови КМУ №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п.3 Постанови КМУ №302).
Пунктом 131 Постанови КМУ №302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, як: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.
Згідно ч.1 ст.6 Закону України "Про захист персональних даних" (далі - Закон №2297), мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону №2297).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини п'ята, шоста статті 6 Закону № 2297).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що, в свою чергу, обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст.8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Таким чином, норми Закону №5492 на відміну від норм Положення №2503 (діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Також і відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював наступну позицію, а саме: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14 липня 2016 року №1474-VIII, яким внесені зміни до Закону №5492, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
На теперішній час діють два нормативних акти: Постанова Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26 червня 1992 року №2503 та постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25 березня 2015 року №302, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, а при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Вказані наведені правові висновки викладені Великою Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.09.2018р. у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини у їх сукупності, а також і враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у його постанові від 19.09.2018р. у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), суд приходить до висновку, що відмова відповідача у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення №2503, що є чинним і на момент вирішення цієї справи, є протиправною.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність відмови відповідача №1244-756/1244-20 від 07.10.2020р. у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992p. №2503-XІІ у зв'язку зі зміною прізвища з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин справи, встановлених судом та вищенаведеної позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі.
При цьому, є безпідставними та відхиляються судом посилання відповідача у відзиві на позов на те, що звернення позивача з питання оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки не є заявою про надання адміністративної послуги, а тому лист-відповідь Дніпровського районного віддіу Головного управління Держаної міграційної служби України в Дніпропетровській області не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги та не може бути предметом оскарження в суді, так як вони спростовуються змістом ч.2 ст.55 Конституції України, якою кожному гарантовано право самостійно визначати, які рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади підлягають оскарженню в суді і кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних дій, що узгоджується із рішенням Конституційного Суду України від 14.12.2011р. №19-рп/2011 та ч.2 ст.55 Конституції України.
Є безпідставними та відхиляються судом посилання відповідача на те, що при зверненні до територіального підрозділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області позивач не надав заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України (зразок такої заяви затверджено наказом MBC від 13.04.2012р. №320 "Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", який втратив чинність 17.04.2018 року), виходячи з наступного.
Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року №398 внесені зміни до пункту 3 Постанови №302, доповнивши його абзацом такого змісту: "Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року".
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 червня 2019 року №456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, згідно з пунктом 1 якого, цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015р. №302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (в редакції постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року №719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Отже, даний порядок регулює питання оформлення і видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої вже прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Зокрема, зазначений нормативний акт лише врегулював окремі правовідносини, а саме: коли особа вже зверталася до суду та отримала відповідне рішення суду, однак у разі якщо особа не зверталися до суду, це не свідчить про відсутність у такої особи права на оформлення паспорта у формі книжечки.
При цьому, як встановлено судом, 07.10.2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про видачу паспорта зразка 1994 року у зв'язку зі зміною прізвища після укладення шлюбу, до якої надала додаток у вигляді двох аркушів. При цьому відповідачем а ні у відмові №1244-756/1244-20 від 07.10.2020р. а ні у відзиві на позовну заяву не зазначається проте, що позивач при зверненні до територіального підрозділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з заявою про зміну паспорта не надав певних документів, що передбачено наказом MBC від 13.04.2012р. №320 "Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України".
Також, судом враховується і те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, який зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, протиправно вказує на необхідність подання позивачем заяви за формою, затвердженою наказом MBC від 13.04.2012р. №320 "Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", який втратив чинність 17.04.2018р., тобто, був нечинним на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про оформлення і видачу їй паспорта у формі книжечки 07.10.2020р.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність відмови відповідача №1244-756/1244-20 від 07.10.2020р. у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992p. №2503-XІІ (яке залишається чинним і на момент розгляду даної справи) у зв'язку зі зміною прізвища, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року позивачеві, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що своєю відмовою видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992p. №2503-XІІ у зв'язку зі зміною останньою прізвища, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої відмови протиправною, у зв'язку з чим позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню.
Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести обмін, а саме оформити та видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-XІІ, з урахуванням того, що судом встановлено протиправність відмови відповідача у його видачі та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача оформити та видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-XІІ, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №0.0.1886838543.1 від 28.10.2020р. у розмірі 840 грн. 80 коп.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді у період з 28.12.2020 року по 19.01.2021 року у відпустці, рішення по справі було винесено 20.01.2021 року.
Керуючись ст.ст. 2-10, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії, які виразилися у протиправній відмові Дніпровського районного відділу Головного управління Держаної міграційної служби України в Дніпропетровській області у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: - НОМЕР_1 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України» відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Зобов'язати Дніпровський районний відділ Головного управління Держаної міграційної служби України в Дніпропетровській області провести обмін ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: - НОМЕР_1 , старого паспорту громадянина України на новий паспорт та видати його у формі книжечки громадянина України зразка 1994 року згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України» відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського районного відділу Головного управління Держаної міграційної служби України в Дніпропетровській області (52005, смт. Слобожанське, вул. Василя Сухомлинського,38, код ЄДРПОУ 37806243) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Е.О. Юрков