25 січня 2021 року Справа № 160/16449/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучма К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2020 року позивач звернулася до адміністративного суду, та в уточненій позовній заяві просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області перевести її на виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника, відповідно до положень статті 36, п.3. ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", після смерті чоловіка ОСОБА_2 , з 24 серпня 2019 року;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника - чоловіка ОСОБА_2 , відповідно до положень статті 36, п.3 ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 24 серпня 2019 року з урахуванням проведених виплат.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що після смерті свого чоловіка, 26.06.2020 року вона звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Однак, відповідач відмовив їй у призначенні пенсії за відсутності обхідного стажу у годувальника. При повторному зверненні до відповідача, 26.06.2020 року позивачу була призначена пенсія по втраті годувальника. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. А отже позивач вважає, що настало таке право з ІНФОРМАЦІЯ_1, а не призначення пенсії по втраті годувальника з дня смерті її чоловіка, позбавило її права на соціальний захист, а тому вона змушена була звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою суду від 14 грудня 2020 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність п.2 ч.5 ст.160 КАС України.
Ухвалою суду від 18.12.2020 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, після усунення позивачем недоліків своєї позовної заяви.
На виконання вимог ухвали суду 13.01.2021 року відповідачем було подано відзив на позов, в якому зазначено, що за результатами розгляду заяви позивача від 26.06.2020 р., Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області ОСОБА_1 з 26.06.2020 р. (тобто з дня подання заяви, як то встановлено чинним законодавством) переведено з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (протокол перерахунку (перехід з виду на вид) пенсії 047150002854 від 30.06.2020 р.). Зважаючи на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Керуючись приписами ст.263 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , з 27.09.2018 року перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Центрально-міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 21.08.2019 року.
26 червня 2020 року позивач звернулась до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою, щодо переведення її на пенсію, у зв'язку з втратою годувальника після смерті чоловіка - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , видане Довгинцівським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції від 23.08.2019 року.
29 вересня 2020 року позивач подала відповідачу заяву про усунення виявлених порушень, де просила перевести її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника з дати смерті чоловіка.
Листом №19775-20580/М-03/8-0400/20 від 08 жовтня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило, що з врахуванням норм пенсійного законодавства позивача переведено на пенсію у зв'язку з втратою годувальника з дня подання заяви - 26 червня 2020 року, на підставі норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вирішуючи даний спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
При вирішені спору суд виходить із того, що спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 ст.10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.09.2014 року, за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.
У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява №38677/06) ЄСПЛ зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Відповідно до ч.3 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Так, позивач звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії по втраті годувальника вперше 26.06.2020 р., оскільки днем смерті годувальника є ІНФОРМАЦІЯ_1, то враховуючи положення ч.3 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв'язку з втратою годувальника повинна бути призначена з ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки позивачем не пропущений 12 місячний термін на звернення із вказаною заявою.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року)) визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Тому суд вважає за необхідне для захисту прав позивача зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника, відповідно до положень статті 36, п.3 ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 24 серпня 2019 року з урахуванням проведених виплат.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В силу ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що дану позовну заяву слід задовольнити повністю, з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 840,80 грн., а отже, судовий збір підлягає поверненню позивачу.
На підставі викладено, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 263 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 на виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника, відповідно до положень статті 36, п.3. ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" після смерті чоловіка ОСОБА_2 , з 24 серпня 2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника - чоловіка ОСОБА_2 , відповідно до положень статті 36, п.3 ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 24 серпня 2019 року з урахуванням проведених виплат.
Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 2190427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати по справі у розмірі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Кучма