25 листопада 2020 року Справа № 160/6802/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І.В.,
при секретарі Главчеві В.Ф.,
за участю:
представника відповідача Савченка К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.06.2018 року по 28.05.2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум. Судовими рішеннями встановлено право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, індексації грошового забезпечення, компенсації за неотримане речове майно. Вказані суми, на думку позивача, мали бути виплачені при звільненні, проте виплачені не були, а тому відповідач зобов'язаний виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
На думку позивача, оскаржувана бездіяльність є протиправною, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви.
29.07.2020 року на виконання вищевказаної ухвали позивачем надано до суду уточнений адміністративний позову разом з додатками.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного від 03.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/6802/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) суддею Юхно І.В. одноособово. Розгляд справи по суті прийнято розпочати з 02 вересня 2020 року.
Розгляд даної адміністративної справи мав відбутись до 02.10.2020 року за правилами ст. 262 КАС України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного від 02.10.2020 року в зв'язку з тим, що строк на надання відзиву не сплив вирішено подальший розгляд адміністративної справи №160/6802/20 здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено 27 жовтня 2020 року об 10:45 год.
06.10.2020 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні. В обгрунтування правової позиції зазначено, що на його думку остаточний розрахунок відбувся 28.05.2020 року під час виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року у справі №160/2031/20, відповідно до якого позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Даним судом рішенням не приймалось рішення щодо стягнення середнього заробітку. Враховуючи той факт, що за позицією позивача йому вчасно не виплачена лише частина коштів, на які він мав право при звільненні, обчисленню на його користь підлягає пропорційна частина відшкодування. Передбачені законодавством про працю норми її плати і порядок вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
09.10.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій викладено незгоду з позицією відповідача, наведеній у відзиві, та вказано, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Неприпустимим для суб'єкта власних повноважень довільно на власний розсуд визначати самостійно остаточні терміни з проведення розрахунку з особою, яка звільняється.
16.10.2020 року від відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в зв'язку з тим, що він не зможе їздити в м.Дніпро з м. Харків в зв'язку віддаленістю, та з установленим на території України адаптивного карантину і значного збільшення кількості хворих на COVID-19.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного від 20 жовтня 2020 року доручено Харківському окружному адміністративному суду (61202, м. Харків, майдан Свободи, 6) забезпечити проведення судового засідання по справі №160/6802/20, призначеного на 27.10.2020 року о 10 год. 45 хв., в режимі відеоконференції.
27.10.2020 року в підготовче судове засідання прибули позивач та представник відповідача, зазначили що всі наявні у них докази вже надані, підтримали раніше обрані правові позиції та надали згоду на закриття підготовчого судового засідання.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 19.11.2020 року. Доручено Харківському окружному адміністративному суду (61202, м. Харків, майдан Свободи, 6) забезпечити проведення судового засідання по справі №160/6802/20 призначеного на 19.11.2020 року о 10 год. 40 хв., в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні 19.11.2020 року оголошено перерву до 25.11.2020 року.
В судове засідання, призначене на 25.11.2020 року, з'явився представник відповідача, викладену позицію підтримав. Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справі повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Позивач, ОСОБА_1 є громадянином України, має посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .
Позивач проходив військову службу у Військовій частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), про що не заперечували сторони по справі.
Відповідно до наказу начальника 4 прикордонного загону від 01.06.2018 року №185-ОС звільнено в запас Збройних сил України, виключено зі складу та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 , заступника начальника 2 прикордонної застави з персоналу прикордонної комендатури швидкого реагування, в запас Збройних Сил України за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України, з правом носіння військової форми одягу.
Окрім того, відповідно до зазначено наказу, наказано виплатити грошову компенсацію за 21 добу невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік; одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення на день звільнення за двадцять п'ять повних календарних років військової служби; оклад грошового утримання, надбавку за вислугу років та додаткові види грошового забезпечення за прослужений період у поточному місяці в повному обсязі, відповідно до наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України.
Судом встановлено, що позивач з метою з'ясування обсягу здійсненого розрахунку при звільненні звернувся до відповідача з відповідним запитом.
Листом від 21.01.2020 року №11/Н-1/674 «Про надання інформації», позивача повідомлено, що у військової частини НОМЕР_1 підстави щодо проведення виплат індексації з липня 2015 року по 2018 рік відсутні, а взяття зобов'язань на зазначені цілі призведе до порушення бюджетного законодавства.
Нарахування та виплата індексації з липня 2015 року по 2018 рік позивачу не здійснювалось у зв'язку з відсутністю кошторисних призначень та асигнувань на дані цілі.
Також, у відповідь на заяву позивача від 03.01.2020 року щодо виплати грошової компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій, ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) листом від 21.01.2020 року № 11/Н-1/674 повідомлено, що на даний час відсутні правові підстави для виплати грошової компенсації за вказану відпустку, оскільки відсутні звернення до Харківського прикордонного загону з відповідним рапортом про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій при звільненні з військової служби, що передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року у справі №160/2031/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 червня 2018 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 червня 2018 року.
Рішення суду відповідачем не оскаржено.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року у справі №160/2032/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 01.06.2018 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 01.06.2018 року.
Рішення суду відповідачем не оскаржено та набрало законної сили 15.05.2020 року, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстрі судових рішень.
Згідно листа Державної прикордонної служби України Східного регіонального управління ІНФОРМАЦІЯ_5 (війскова частина НОМЕР_1 ) від 14.05.2020 року №11-159/4715 про надання інформації, в якому зазначено, що на запит позивача від 05.05.2020 року вх.№Н-159 у квітні 2020 року було здійснено нарахування та виплата індексації грошового забезпечення.
Крім того, відповідно листа Державної прикордонної служби України Східного регіонального управління Харківського прикордонного загону (війскова частина НОМЕР_1 ) від 03.06.2020 року №11-185-5438 про надання інформації на заяву позивача від 25.05.2020 року вх.№Н-185 відповідачем зазанчено, що виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій на виконання Рішення Харківського окружного адмінстративного суду від 27.04.2020 р. №160/2031/20 буде здійснена в травні 2020 року.
Позивачем та відповідачем дата отстаточного розрахунку при звільненні 28.05.2020 року не заперчується.
Оскільки належні позивачу виплати було виплачено несвоєчасно у день звільнення, а зобов'язано нарахувати та виплатити за рішеннями судів, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Оскільки, в день звільнення позивача - 01.06.2018 року, відповідачем не було здійснено з ним остаточного розрахунку, а саме не було виплачено грошову компенсацію за невикористану частину додаткової відпустки та речове майно з 2015 по 2018 роки, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з Харківського прикордонного загону середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Факт проведення несвоєчасної виплати встановлено рішеннями судів.
Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, судом встановлено, що має місце несвоєчасно проведений розрахунок всіх належних позивачу сум при звільненні.
Для розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні враховується сума середньоденного грошового забезпечення позивача та кількість днів затримки.
При цьому суд не погоджується з твердженнями відповідача в частині того, що на військовослужбовців не розповсюджуються вимоги ст. 117 КЗпП України щодо можливості виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 по справі № 825/598/17 порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65).
Як зазначалось раніше, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є таким, що підлягають задоволенню судом в редакції, визначеній позивачем.
Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.06.2018 року по 28.05.2020 року.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Повний текст рішення згідно з вимогами частини 3 статті 243 КАС України складений 07 грудня 2020 року.
Суддя І.В. Юхно