Єдиний унікальний номер 205/8748/20
27 січня 2021 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в режимі відеоконференції клопотання засудженого ОСОБА_3 про закриття кримінальної справи у зв'язку з строкам давності звернення вироку до виконання, визнання кримінальної справи незавершеною та такою, що передана до архіву передчасно, звільнення від покарання та звільнення з-під варти,
за участю сторін судового провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5
засудженого ОСОБА_3 ,
В провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває клопотання засудженого ОСОБА_3 про закриття кримінальної справи у зв'язку з строкам давності звернення вироку до виконання, визнання кримінальної справи незавершеною та такою, що передана до архіву передчасно, звільнення від покарання та звільнення з-під варти. Згідно поданої заяви просив визнати кримінальну справу № 1-19/02 незавершеною, у зв'язку з не надсиланням апеляційним судом Дніпропетровської області після набрання вироком законної сили і повернення справи з Верхового суду України розпорядження про виконання цього вироку від 15.04.2002 року, та у зв'язку з не надсиланням копії вироку органу, на який покладено обов'язок виконати вирок в частині засудження ОСОБА_3 до довічного позбавлення волі (у зв'язку з незавершеною процедурою звернення вироку до виконання); визнання незавершеною кримінальну справу № 1-19/02, що була передана до архіву суду передчасно, з порушенням встановленого порядку; завершити кримінальну справу № 1-19/02 шляхом звільнення його від покарання у виді довічного позбавлення волі у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку або шляхом заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, якщо суд визнає за неможливе застосувати давність щодо нього, та шляхом звернення до виконання одного з цих двох судових рішень; визнати,що органи державної влади та службові особи, під вартою яких ОСОБА_3 утримується і був позбавлений ними свободи, починаючи з 06.01.2002 року не мали в наявності відповідного судового рішення, рішення адміністративного органу, або іншого передбаченого законом документа, який надавав би їм право утримувати його під вартою і позбавляти свободи і визнати, що прокурор мав обов'язок його звільнити; звільнити засудженого ОСОБА_3 з-під варти у зв'язку з відсутність підстав, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України, для утримання його під вартою або обмеження в праві на вільне пересування в іншій спосіб під час провадження по справі № 1-19/02. Також, просив визнати недостовірними та такими, що не мають юридичної сили процесуальних документів, копію вироку апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року та копію ухвали Верховного Суду України від 23.07.2002 року, що долучені до матеріалів особової справи.
В судовому засіданні засуджений ОСОБА_3 та його захисник -адвокат ОСОБА_5 заяву підтримали, просили задовольнити посилаючись на обставини викладені в заяві.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на відсутність для цього законних підстав та хибне розуміння положень Закону.
Суд, вислухавши думку засудженого, його захисника, прокурора, дослідивши заяву та додані до неї матеріали, матеріали особової справи ОСОБА_3 , 3-й та 4-й томи кримінальної справи № 1-19/02 відносно ОСОБА_3 , приходить до наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що вироком апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2002 року, ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за ст. 93 п. «а», «г», 142 ч.3 КК України (1960 року), 263 ч.2 КК України (2001 року) до довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна.
Ухвалами колегії суддів Судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах від 23 липня 2002 року, вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2002 року залишено без змін.
Згідно супровідного листа від 12.08.2002 року (т.3 а.с. 337) Верховний Суд України направив начальнику слідчого ізолятора №3 м. Дніпропетровська три копії ухвали Судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах від 23 липня 2002 року по справі ОСОБА_3 для виконання.
Згідно супровідного листа від 12.08.2002 року (т.3 а.с. 338) Верховний Суд України надіслав до апеляційного суду Дніпропетровської області кримінальну справу відносно ОСОБА_3 для виконання.
З матеріалів кримінальної справи вбачається, що вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2002 року, яким ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за ст. 93 п. «а», «г», 142 ч.3 КК України (1960 року), 263 ч.2 КК України (2001 року) до довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна, набрав чинності 23.07.2002 року.
Призначене покарання ОСОБА_3 на даний час відбуває у Державній установі «Дніпровська виправна колонія №89».
Згідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Частиною 2 статті 21 КПК України встановлено, що вирок та ухвала суду, що набрали законної сили у порядку, визначеному цим Кодексом, є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Разом з тим засуджений ОСОБА_3 просить завершити кримінальну справу № 1-19/02 шляхом звільнення його від покарання у виді довічного позбавлення волі у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку або шляхом заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, якщо суд визнає за неможливе застосувати давність щодо нього, та шляхом звернення до виконання одного з цих двох судових рішень.
Відповідно до положень п.12 ч.1 ст.51 КК України, довічне позбавлення волі є одним із видів покарання і не є тотожнім із покаранням у виді позбавлення волі.
Однак, чинне законодавство України не передбачає можливості зміни засудженим до довічного позбавлення волі покарання на більш м'яке, не прописані відповідні умови.
У справі «Ласло Маг'яр проти Угорщини» від 20 травня 2014 року Європейський суд з прав людини висловив позицію, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні не тільки мати можливість дострокового звільнення, але й знати, що потрібно їм зробити, щоб стосовно них було розглянуто питання про таке звільнення. Для належного виконання цього рішення держава - відповідач повинна провести реформи переважно законодавчі, механізму перегляду покарання у виді довічного ув'язнення. Цей механізм повинен гарантувати оцінку в кожному конкретному випадку того, чи є утримання під вартою виправданим на обґрунтованих підставах, і надати довічникам можливість передбачити, з певним ступенем точності, що вони повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення і за яких умов.
З даних рішень Європейського суду з прав людини слідує, що на їх виконання держава повинна внести відповідні зміни до законодавства, передбачивши в законі умови, за яких існувала би можливість звільнення від покарання у виді довічного ув'язнення чи заміну його більш м'яким.
Відповідні зміни до законодавства України не внесені.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що в національному законодавстві України відсутній механізм перегляду довічних вироків, але на теперішній час в Україні існує інститут Президентського помилування, передбачений ст. 87 КК України, згідно якого актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком не менше 25 років, що в повній мірі відповідає вимогам міжнародного та національного права.
Враховуючи відсутність передбачених законом конкретних умов, за яких суд у встановлений законом спосіб міг би визначити, що засудженим виконані необхідні умови для заміни йому довічного позбавлення волі на інший вид покарання, суд позбавлений можливості задовольнити дану заяву в цій частині.
Вимоги засудженого ОСОБА_3 про визнання кримінальної справи незавершеною та такою, що передана до архіву передчасно не підлягають задоволенню, оскільки їх розгляд не передбачений чинним законодавством України.
Також вимоги засудженого ОСОБА_3 про звільнення його з-під варти не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Щодо вимоги засудженого про визнання недостовірними та такими, що не мають юридичної сили процесуальних документів, копію вироку апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року та копію ухвали Верховного Суду України від 23.07.2002 року, що долучені до матеріалів особової справи, то слід зазначити, що зазначений вирок відносно ОСОБА_3 набрав законної сили, був предметом перегляду Верховним Судом України, їх копії були долучені до матеріалів особової справи засудженого, тому відсутні законні підстави для визнання їх недостовірними та такими, що не мають юридичної сили процесуальних документів.
Безпідставними є твердження засудженого ОСОБА_3 щодо не надсилання апеляційним судом Дніпропетровської області після набрання вироком законної сили і повернення справи з Верхового суду України розпорядження про виконання цього вироку від 15.04.2002 року, оскільки вирок та ухвала суду, що набрали законної сили є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.
На підставі вищевикладеного жодних законних підстав для задоволення клопотання у суду не має, оскільки вказані вимоги не ґрунтуються на законі.
За таких обставин, виходячи з вище викладеного, в задоволенні клопотання ОСОБА_3 слід відмовити в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 371, 372, 537-539 КПК України, суд, -
В задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_3 про закриття кримінальної справи у зв'язку з строкам давності звернення вироку до виконання, визнання кримінальної справи незавершеною та такою, що передана до архіву передчасно, звільнення від покарання та звільнення з-під варти - відмовити в повному обсязі.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи днів з дня її оголошення до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська.
Повний текс ухвали складений і оголошений учасниками судового провадження 29.01.2021 року о 14.00 год.
Суддя ОСОБА_1