Справа № 823/953/17 Суддя (судді) першої інстанції: С.М. Гарань
27 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю.
за участю секретаря Ковтун К.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія" до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземними інвестиціями «Еконія» звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.03.2017 року №0001351400 в частині нарахування ТОВ ПІІ «Еконія» суми основного податкового зобов'язання по ПДВ в розмірі 78401,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 19600,25 грн.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10.07.2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено.
Постановою Верховного Суду від 17.07.2020 року № 823/953/17 касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області задоволено частково: постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 року та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10.07.2017 року - скасовано; справу № 823/953/17 направлено на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ГУ ДФС у Черкаській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ ПІІ «Еконія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року.
Результати перевірки оформлені Актом від 15 березня 2017 року № 119/23-00-14-0107/35233190, в якому зазначено, що позивачем порушено вимоги: п.180.2., 180.3. ст.180, п.186.3., ст.186, п.187.8., ст.187, п.188.1. ст.188, п.190.2. ст.190, п.201.1., п.201.2. ст.201, п.208.2. ст.208 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 162 582,00 грн.
На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 березня 2017 року №0001351400, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 203 290,00 грн., з яких 162 582,00 грн. - основний платіж та 40 708,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу в частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 78401 грн. та штрафних санкцій у розмірі 19600,25 грн., ТОВ ПІІ «Еконія» звернулося до суду з даним позовом.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок формування платником ПДВ податкового кредиту врегульований нормами статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК).
Пунктом 198.1 статті 198 ПК встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
За правилами пункту 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).
Встановлюючи обов'язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презюмує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об'єктів оподаткування.
Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як один із принципів бухгалтерського обліку закріплений в статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідає сутності податкового обліку, який відповідно до частини другої статті 3 цього Закону ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених правовими нормами для певного виду господарських операцій, з метою одержання податкова вигоди є підставною для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
У той же час, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника ПДВ на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) дійсно придбав товари (послуги), призначені для використання в оподатковуваних операціях. Порушення постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення платником ПДВ - покупцем товару (послуг) норм статті 198 ПК щодо підстав виникнення права на податковий кредит. Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.
Такий висновок ґрунтується на нормі абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Ця норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 ПК, відповідно до якої обов'язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених ПК, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.
Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та ПП «Укрпромспецкомплект - ІІІ» (Постачальник) укладено договори постачання №20-1 від 07 грудня 2015 року та №0712-1 від 07 грудня 2015 року, за умовами яких Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності, вказані в рахунках, накладних, тощо в асортименті, кількості та по цінам, викладеним у додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною. Доставка Продукції здійснюється Постачальником на склад покупця на умовах DDP (Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Шевченка, 24) відповідно до МПТТ ІНКОТЕРМС-2010.
На підтвердження факту виконання умов вказаного договору позивачем було надано до суду копії: специфікацій, податкових накладних, видаткових накладних, актів прийому - передачі, актів про надання послуг, товарно-транспортних накладних.
На переконання колегії суддів наявні у матеріалах справи документи відповідають вимогам бухгалтерського і податкового законодавства, є належними і допустимими доказами по справі, дійсність і достовірність яких не була спростована відповідачем.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції Верховний Суд зазначив, що судами залишено поза увагою та не досліджено чи здійснювався між сторонами розрахунок за результатами виконання умов договорів та чи призвело їх виконання до фактичного руху активів платника. Товариством не надано, а судами не витребувано належних доказів здійснення позивачем оплати за вказаними вище договорами, укладеними між позивачем та ПП «Укрпромспецкомплект - ІІІ», зокрема платіжних доручень, банківських виписок, тощо.
Верховний Суд зазначив, що при новому розгляді справи слід встановити чи відбулися зміни майнового стану платника за результатами господарської діяльності позивача з вказаним вище контрагентом ПП «Укрпромспецкомплект - ІІІ» у періоді, що перевірявся, витребувати докази здійснення позивачем розрахунку і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції встановив, що до матеріалів справи надані платіжні доручення, на підтвердження здійснення оплати за вказаними вище договорами постачання, укладеними між позивачем та ПП «Укрпромспецкомплект - ІІІ» (а.с.59-92 т. 4).
Вказані докази свідчать про те, що між позивачем та його контрагентом за результатами виконання умов зазначених вище договорів було здійснено розрахунок.
Позивач також надав копії товарно-транспортних накладних, які підтверджують перевезення придбаного товару на адресу ТОВ ПІІ «Еконія» вул. Шевченка, 24, м. Золотоноша, Черкаська обл.
Вказані обставини спростовують доводи апелянта щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних.
Також, позивачем було надано до суду пояснення щодо використання придбаного товару у господарській діяльності товариства. Згідно вказаних пояснень ТОВ ПІІ «Еконія» здійснює господарську діяльність з виробництва питної води та дитячого харчування. Запасні частини, які придбавалися у ПП «Укрпромспецкомплект - ІІІ», були призначені та використані для поточного ремонту обладнання, яке використовується на відповідних цехах. На підтвердження використання запасних частин ТОВ ПІІ «Еконія» надало суду копії актів списання товарно-матеріальних цінностей, акту приймання-здачі модернізації автомату видуву лінії розливу великого формату.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, подані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаного правочину, дійсно відбулися та є економічно виправданими.
Колегія суддів зазначає, що жодних доказів на підтвердження того, що позивач або контрагент позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання знятих зобов'язань, матеріали справи не містять, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч ч. 2 ст. 77 КАС України, зворотнього не доведено.
Посилання апелянта на кримінальне провадження №32015250000000097 щодо посадових осіб ПП «Укрпромспецкомплект - ІІІ», внесеному за фактами сприяння в ухиленні від сплати податків та фіктивного підприємництва, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на наступне.
Згідно ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.
Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Доказів наявності вироків суду відносно позивача чи його контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), відповідачем не надано, а договори, укладені позивачем з даними товариствами не визнані нечинними.
Колегія суддів вказує на те, що факт порушення кримінальних справ не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 року у справі № 826/16304/17.
Щодо доводів апелянта про те, що частина видаткових накладних не є первинними документами, оскільки не містять печатки отримувача товару, колегія суддів зазначає, що дійсно на деяких видаткових накладних відсутній відбиток печатки отримувача товару - ТОВ ПІІ «Еконія», проте у вказаних документах міститься підпис особи, яка отримувала товар від імені позивача, зазначені прізвище, ініціали та посада такої особи. Вказані обставини на переконання колегії суддів свідчать про те, що видаткові накладні є належними первинними документами, які підтверджують передачу товару від продавця до покупця. Окремі недолік у оформленні таких документів (відсутність печатки отримувача) самі по собі не є достатніми підставами для висновку про те, що господарська операція не здійснювалася.
Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.
У пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ зазначив, що "компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків".
Викладені відповідачем аргументи для визначення позивачу суми грошового зобов'язання є недостатніми, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податків в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
У пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 74 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.
Судом встановлено, що господарські відносини між позивачем та контрагентом мали реальний характер, отримані роботи були використаний позивачем у власній господарській діяльності, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, спричинили реальні зміни майнового стану позивача, та були належним чином відображені у податковій звітності.
В свою чергу, контролюючим органом не доведено, що позивач та його контрагент при укладанні вказаної угоди мали умисел на її укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів, персоналу, тощо.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями ст.77 КАС України покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення, обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення податку на додану вартість за вказаними спірними господарськими операціями.
Враховуючи наведене колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.03.2017 року №0001351400 в частині нарахування ТОВ ПІІ «Еконія» суми основного податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 78401,00 грн та штрафних санкцій в сумі 19600,25 грн.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: І.В. Федотов
А.Ю. Коротких