Справа № 640/493/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Шрамко Ю.Т.
28 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року (розглянута у порядку спрощеного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії, -
У січні 2019 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі по тексту - відповідач 1), Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач 2), Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі по тексту - відповідач 3), Національної поліції України (далі по тексту - відповідач 4), в якому, з урахуванням заяви про зміну (уточнення) предмету позову, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 16 серпня 2018 року №34 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ згідно підпункту «г» (скорочення штатів) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, 16 серпня 2018 року;
- поновити майора міліції ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві;
- поновити право ОСОБА_1 щодо переведення до органів поліції у відповідності до пункту 9 розділу ІХ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію»;
- зобов'язати відповідача звільнити ОСОБА_1 на підставі пункту «з» статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації;
- зобов'язати відповідача запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну посаду у Національній поліції України;
- зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 відповідно до пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», як таку що прибула з Міністерства внутрішніх справ, з присвоєнням посадового окладу згідно штатного розпису на рівнозначну посаду у Національній поліції України.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що вона проходила службу в органах внутрішніх справ, наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 29 вересня 2014 року №327 о/с її призначено на посаду старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Печерського районного управління, а відповідно від 15 липня 2014 року №383 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 16 травня 2014 року по 03 лютого 2017 року.
Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 06 листопада 2015 року №1021 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України через скорочення штатів.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року, яка набрала законної сили на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, у справі №826/751/16 визнано протиправним та скасовано вказаний вище наказ №1021 о/с від 06 листопада 2015 року та поновлено позивача на займаній посаді.
22 грудня 2016 року судом видано виконавчий лист щодо примусового виконання вказаної вище постанови, на підставі якого відкрито виконавче провадження.
Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 05 липня 2017 року №26 на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року скасовано наказ №1021о/с від 06 листопада 2015 року та наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 30 березня 2017 року №16о/с позивача поновлено на займаній посаді.
В подальшому, як вказує позивач, листом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 16 серпня 2018 року №ЛК5827/125/01/26-2018 повідомлено про те, що наказом від 16 серпня 2018 року №34 о/с її повторно звільнено з органів внутрішніх справ згідно підпункту «г» (через скорочення штатів) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 16 серпня 2018 року.
Позивач з вказаним наказом про своє звільнення не погоджується з тих підстав, що позивача не було попереджено про її наступне вивільнення належним чином за 2 місяці, як передбачено законом.
При цьому, як вважає позивач, її не можна вважати такою, що відмовилась від проходження служби в поліції, що встановлено судом та викладено у постанові суду від 08 листопада 2016 року у справі №826/751/16.
Також, позивач наголошує на тому, що після поновлення її на посаді, їй не було запропоновано будь-якої посади у Національній поліції.
У заяві про зміну (уточнення) предмету позову позивач також вказала й про те, що Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві не виконано обов'язку та не працевлаштовано позивача, натомість, складено акт про відмову від підпису попередження від 14 серпня 2018 року.
Суть вказаного акта, як вказує позивач, полягає у її попередженні про події, які відбулись 3 роки тому, а саме про те, що посаду, на яку її було поновлено відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року у справі №826/751/16 скорочено згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1388 «Про організаційно-штатні питання».
Вказаний акт, на думку позивача, не має юридичної сили та не передбачений законодавством.
Вважаючи протиправним наказ №34о/с від 16 серпня 2018 року про її звільнення з займаної посади, позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (щодо особового складу) від 16 серпня 2018 року №34 о/с в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві з 17 серпня 2018 року.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві з 17 серпня 2018 року - допущено до негайного виконання.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем 1 у справі подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що позивач перебувала на службі в органах внутрішніх справ України з 01 вересня 2003 року.
Судом першої інстанції встановлено, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 06 листопада 2015 року №1021о/с дск.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року у справі №826/751/16, яка набрала законної сили на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 06 листопада 2015 року №1021 о/с дск в частині звільнення позивача визнано протиправним та скасовано, а також поновлено останню на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділення Печерського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві з 07 листопада 2015 року.
Також, з матеріалів справи вбачається, що на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року у справі №826/751/16 наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 30 березня 2017 року №16о/с позивача поновлено на займаній посаді.
Відповідно до наданої копії акта про відмову від підпису попередження від 14 червня 2018 року, 14 червня 2018 року о 10 годині 20 хвилин ОСОБА_1 зачитано зміст попередження, що посаду старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, на яку її було поновлено відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року №826/751/16 скорочено згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1388 «Про організаційно-штатні питання».
Крім того, у вказаному акті роз'яснено порядок прийняття осіб на службу в органи поліції, а також роз'яснено позивачу неможливість подальшої її служби в органах внутрішніх справ, її право взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», за результатами якого щодо особи, яка визнана переможцем конкурсу, приймається рішення про звільнення у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації). Також позивачу запропоновано ознайомитись та підписати попередження про те, що посаду на яку її поновлено відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва скорочено, однак від особистого ознайомлення та підпису остання відмовилась.
Листом від 15 червня 2018 року №ЛК-1866/125/05/26-2018 позивача повідомлено про те, що її поновлено на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Печерського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві з 07 листопада 2015 року.
Також, вказаним листом позивача повідомлено й про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» Печерське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві перебувають в стані припинення своєї діяльності, як юридичні особи публічного права та відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1388 скорочено всі посади.
Крім того, позивача повідомлено й про те, що відслідковувати інформацію про оголошення конкурсу на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади позивач має можливість на офіційних сайтах Національної поліції України та Головного управління Національної поліції України в м. Києві, а також роз'яснено її право на прийняття участі в цьому конкурсі.
Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (щодо особового складу) від 16 серпня 2018 року №34о/с майора міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління, 16 серпня 2018 року звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно підпункту «г» (через скорочення штатів) пункту 64, про що останню повідомлено листом від 16 серпня 2018 року №5827/125/01/26-2018 та одночасно запропоновано прибути до ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві для отримання витягу з наказу про звільнення та надання трудової книжки для внесення відомостей.
Незгода позивача з наказом №34о/с від 16 серпня 2018 року про її звільнення стала підставою для звернення з вказаною позовною заявою до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За частиною 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Пункт 1 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:
1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;
2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.
У пункті 8 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положення Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Згідно з пунктом 9 Розділу Прикінцевих та перехідних положення Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Згідно з пунктом 10 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положення Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
У відповідності до пункту 4 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положення Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Підпункт «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 передбачає, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Згідно абзацу 1 пункту 24 цього ж Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє суду дійти висновку про те, що працівнику міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, гарантоване право бути прийнятим на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських та надання згоди на призначення на дану посаду, або у разі успішного проходження конкурсу.
В той же час, колегія суддів зауважує, що надання згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції, неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад в даному органі.
Наведене свідчить, що наданню згоди повинна була передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, а саме - ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу, і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.
Така ініціатива, на переконання суду, є обов'язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення №114.
Стосовно другого з наведених вище випадків - то необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).
Отже, лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» і звільнення особи за скороченням штатів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17 жовтня 2011 року у справі №21-327а11, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Одночасно, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої було незаконно звільнено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі №821/3736/15-а та в постанові Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 520/8684/18.
В той же час, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що відповідачами не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували пропонування позивачу посад в органах Національної поліції і її відмови від цих посад, що, в свою чергу, є порушенням приписів пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділення Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві є протиправним, у зв'язку з чим оскаржуваний наказ №34 о/с підлягає скасуванню, а позивач, відповідно, поновленню на посаді з 17 серпня 2018 року.
Також, вважає за необхідне зазначити, що роз'яснення позивачу порядку проходження конкурсу на зайняття вакантних посад у органах Національної поліції України не може бути розцінено судом, як належне виконання відповідачем 1 своїх обов'язків щодо працевлаштування позивача, як того вимагає Закон України «Про Національну поліцію».
Щодо позовних вимог в частині поновлення права позивача щодо переведення до органів поліції у відповідності до пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», колегія суддів зазначає наступне.
Так, як вже зазначалось судом відповідно до пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року у справі №826/751/16, яка набрала законної сили на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, було встановлено факт виявлення позивачем бажання проходити службу в Національній поліції, а також призначення в порядку переатестування з 07 листопада 2015 року відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в м. Києві від 07 листопада 2015 року №11о/с, та не проведення співбесідами за результатами атестування у зв'язку з відсутністю її особової справи.
Вказані обставини в силу положень частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України визнаються судом такими, що не підлягають доказуванню.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджується того факту, що позивача було позбавлено права виявити своє бажання на службу проходити службу в поліції, у тому числі, але не виключно шляхом створення перешкод у прийнятті відповідного рапорту або його не розгляду, а навпаки підтверджено, що позивач скористалась своїм правом на надала відповідний рапорт 07 листопада 2015 року, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача звільнити ОСОБА_1 на підставі пункту «з» статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації та зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 відповідно до пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», як таку що прибула з Міністерства внутрішніх справ, з присвоєнням посадового окладу згідно штатного розпису на рівнозначну посаду у Національній поліції України, колегія суддів зазначає наступне.
Так, суд апеляційної інстанції вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не вказано, до кого саме з відповідачів пред'явлені позовні вимоги, а суд позбавлений можливості самостійно визначати суб'єкт владних повноважень, який має відповідати за такими позовними вимогами.
Більш того, вказані позовні вимоги є такими, що заявлені передчасно, оскільки лише в рамках розгляду даної адміністративної справи судом було встановлено, що відповідачем 1 не виконано вимоги законодавства щодо пропонування позивачу посад в органах Національної поліції, тобто встановлено порушення відповідачем 1 приписів пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну посаду у Національній поліції України, колегія суддів зазначає наступне.
Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством, як вже неодноразового зазначалось судом, передбачено, що посади, що пропонуються особам, зазначеним у пункті 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Більш того, пропонуванню таких посад має передувати їх наявність у штаті органів поліції.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що вказані позовні вимоги також є передчасними, що свідчить про їх необгрунтованість.
Також зазначає, що не встановлено, а позивачем не доведено порушення прав позивача з боку Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції України, як і не встановлено судом, які саме позовні вимоги були пред'явлені до цих відповідачів.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
М.І. Кобаль