ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 січня 2021 року м. Київ № 640/6983/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-24515-17.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що протягом 2017-2019 років позивач не здійснювала підприємницьку діяльність та дохід від неї не отримувала, а була працевлаштована, а отже обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску виконувався роботодавцем, а тому відсутні підстави для нарахування та сплати єдиного соціального внеску.
У встановлений судом строк відповідач не надав відзиву на позовну заяву, у зв'язку з чим суд вирішує справу за наявними у матеріалах доказами.
Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та взятий на облік як платник податків та платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 16.03.2020 припинено підприємницьку діяльність фізичною особою-підприємцем за власним рішенням.
Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-24515-17, якою, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов'язано сплатити недоїмку у розмірі 21030,90 гривень.
Позивач, не погоджуючись з прийнятою вимогою, звернувся до суду з відповідним позовом.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 та пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:
- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Абзацом першим пункту 1 та пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення особою підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює (не отримує доходу від її провадження), Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При розгляді справи судом враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
У даному випадку, оскаржуваною вимогою встановлено наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за період 2017 та 2018 років, першого кварталу 2019 року.
Водночас, судом встановлено відповідно до довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-5, що у січні 2017 року позивач працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Автоакадемія-АВМ", з червня 2018 року по червень 2019 року позивач працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Петрос Лойерс".
Крім того, відповідно до зазначених відомостей про застраховану особу, єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 за вказаний період було сплачено його роботодавцем у розмірі не меншому мінімального страхового внеску за місяць.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період за січень 2017 року та з червня 2018 року по червень 2019 року, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що провадить підприємницьку діяльність, проте не отримував дохід від неї.
Суд звертає увагу, що нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Відповідно до вимог пунктів 6, 7 статті 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону та пункту 3 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. (пункт 3 Розділу VI Інструкції).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Враховуючи вищевикладене, контролюючим органом правомірно та у межах повноважень нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску за період з лютого 2017 року по травень 2015 року, оскільки у матеріалах справи наявні докази того, що позивач є фізичною особою-підприємцем, та відсутні докази, що у цей період єдиний соціальний внесок за нього було сплачено роботодавцем.
Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що вимога про сплату єдиного соціального внеску приймається лише на підставі документальної перевірки, за результатами якої складається акт та приймається рішення, оскільки вказаний висновок не відповідає (суперечить) вимогам Інструкції №449, підпунктом 2 пункту другого розділу VII, якої чітко передбачено, що розрахунок цієї фінансової санкції (за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску) здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено, що мінімальна заробітна плата становить 3200,00 гривень.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено, що мінімальна заробітна плата становить 3723,00 гривень.
Отже, у 2017 році розмір мінімального страхового внеску становить 704,00 гривень, а у 2018 році - 819,06 гривень.
Враховуючи викладене, розмір недоїмки з єдиного соціального внеску, визначений оскаржуваною вимогою має бути зменшений на відповідний розмір внесків за період січня 2017 року та з червня 2018 року по березень 2019 року, що становить: 704,00 х 1 місяць + 819,06 х 7 місяці = 6437,02 гривень., в іншій частині грошових зобов'язань оскаржувана вимога є правомірною.
Керуючись статтями 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.05.2019 № Ф-24515-17 в частині визначення ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 6437 (шість тисяч чотириста тридцять сім) гривень 02 копійки.
3. У решті позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 257 (двісті п'ятдесят сім) гривень 37 копійок.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Суддя О.П. Огурцов