20 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 819/1827/17 пров. № А/857/13985/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Святецького В.В.,
за участі секретаря судового засідання Копанишин Х.В.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року (головуючого судді Шульгача М.П., ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Тернопіль о 11 год. 09 хв. повний текст рішення складено 28.09.2020) у справі №380/6187/20 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної державної адміністрації про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Тернопільської обласної державної адміністрації в якому просить визнати протиправним і скасувати розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 296-к від 22 вересня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 », яким його звільнено з посади начальника управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації згідно п. 1 ст. 40 КЗпП, поновити його на рівнозначну посаду - управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної державної адміністрації, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року у справі № 819/1827/17 позов задоволено частково, яке постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 22 жовтня 2019 року скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року та постанову від 23 квітня 2018 Львівського апеляційного адміністративного суду та дану справу направлено на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.
Оскаржуваним рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Представник відповідача Переймf М.І. проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Згідно із частинами 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 29 березня 2016 року №117-к «Про призначення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та присвоєння їм рангів державного службовця» ОСОБА_1 призначений на посаду начальника управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації в порядку переведення з посади директора реорганізованого департаменту розвитку інфраструктури, транспорту та туризму облдержадміністрації.
Розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 30 березня 2017 року № 155-од «Про внесення змін до розпорядження голови обласної державної адміністрації від 16 лютого 2017 року № 81 -од» ліквідовано управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації та утворено комісію з ліквідації даного управління, а також перейменовано управління житлово-комунального господарства Тернопільської обласної державної адміністрації в управління житлово-комунального господарства, енергозбереження та інфраструктури Тернопільської обласної державної адміністрації, поклавши на нього завдання і функції ліквідованого управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації з реалізації державної політики у сфері енергозбереження, енергетики та зв'язку. Установлено, що управління житлово-комунального господарства, енергозбереження та інфраструктури Тернопільської обласної державної адміністрації є правонаступником управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації з питань реалізації державної політики у сфері енергозбереження, енергетики та зв'язку.
Крім цього, у структурі обласної державної адміністрації утворено відділ регіонального розвитку та дорожнього господарства Тернопільської обласної державної адміністрації, поклавши на нього завдання і функції ліквідованого управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації з реалізації державної політики у сфері транспорту та дорожнього господарства. Установлено, що вказаний відділ є правонаступником ліквідованого управління з питань реалізації державної політики у сфері транспорту та дорожнього господарства.
Розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 25 квітня 2017 року № 235-од «Деякі питання структури обласної державної адміністрації» внесено зміни до розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 30 березня 2017 року № 155-од в частині покладення на управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації завдань і функції ліквідованого управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації з реалізації державної політики у сфері енергозбереження, енергетики та зовнішньої реклами. Установлено, що управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації є правонаступником ліквідованого управління з питань реалізації державної політики у сфері енергозбереження, енергетики та зовнішньої реклами. Утворено управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної державної адміністрації, поклавши на нього завдання і функції ліквідованого управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації з реалізації державної політики у сфері транспорту та дорожнього господарства. Установлено, що управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної державної адміністрації є правонаступником управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації з питань реалізації державної політики у сфері транспорту та дорожнього господарства.
Управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації відповідно до інформації, зазначеної у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.12.2017 перебуває у процесі припинення.
ОСОБА_1 31.03.2017 попереджено про можливе вивільнення на підставі розпорядження голови обласної державної адміністрації від 30 березня 2017 року № 155-од «Про внесення змін до розпорядження голови обласної державної адміністрації від 16 лютого 2017 року №81 -од», про що свідчить підпис позивача.
04.07.2017 ОСОБА_1 ознайомлено з повідомленням про те, у зв'язку із зміною в структурі Тернопільської обласної державної адміністрації, ліквідацією управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської облдержадміністрації відповідно до розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 30 березня 2017 року № 155-од «Про внесення змін до розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 16 лютого 2017 року №81 -од» (із змінами), йому запропоновано посаду провідного інспектора управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної державної адміністрації, а також взяти участь у конкурсах на заміщення вакантних посад начальника управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації та заступника начальника відділу житлової політики та інженерного забезпечення цього ж управління.
У відповідь на зазначену пропозицію позивач вказав, що вона не відповідає вимогам трудового законодавства в частині надання гарантій щодо працевлаштування працівників у разі ліквідації, реорганізації та суперечать вимогам статті 49-2 КЗпП.
04.07.2017 в присутності ОСОБА_4 - заступника начальника відділу управління персоналом апарату облдержадміністрації, ОСОБА_5 - головного спеціаліста відділу управління персоналом апарату облдержадміністрації, ОСОБА_6 - головного спеціаліста юридичного відділу апарату облдержадміністрації складено акт про те, що позивачу запропоновано посаду провідного інспектора управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної державної адміністрації, а також взяти участь у конкурсах на заміщення вакантних посад начальника управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації та заступника начальника відділу житлової політики та інженерного забезпечення цього ж управління. В акті також зафіксовано, що після ознайомлення з пропозицією ОСОБА_1 повідомив, що йому потрібен час для прийняття рішення до дев'ятої години ранку 05 липня 2017 року.
05.07.2017 складено в присутності вищевказаних осіб акт про те, що ОСОБА_1 відмовився запропонованої йому 04.07.2017 вакансії та участі у конкурсах на заміщення вакантних посад.
Розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 22.09.2017 № 296-к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації у зв'язку з ліквідацією цього управління відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 30 березня 2017 року № 155-од «Про внесення змін до розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 16 лютого 2017 року №81 -од» (із змінами). Підставами розпорядження зазначено акти від 04 і 05 липня 2017 року, погодження Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12.07.2017 № 05/16-6449, Міністерства інфраструктури України від 14.07.2017 № 6863/10/10-17.
Вважаючи, що звільнення відбулось з порушенням норм трудового законодавства, позивач звернувся до суду.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року у справі № 819/1827/17 вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано розпорядження голови Тернопільської ОДА від 22 вересня 2017 року № 296-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської ОДА з 23 вересня 2017 року та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 вересня 2017 року по 11 січня 2018 року у розмірі 47917,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою від 23 квітня 2018 Львівський апеляційний адміністративний суд рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року залишив без змін.
Верховний суд не погодився із даними рішеннями і 22 жовтня 2019 року своєю постановою скасував рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року та постанову від 23 квітня 2018 Львівського апеляційного адміністративного суду та дану справу направив на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду. У постанові від 22 жовтня 2019 року Верховний суд зазначив, що задовольняючи позовні вимоги, судами було зазначено, що станом на 4 липня 2017 року в апараті та структурних підрозділах Тернопільської ОДА був ряд інших вакантних посад, в тому числі посад державної служби, які, в порушення вимог чинного законодавства, не були запропоновані позивачу. Разом з тим, суди в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, не дослідили, які з вказаних посад могли бути запропоновані відповідачем позивачу відповідно до його кваліфікації. Також судами не було досліджено питання наявності у відповідача вакантних посад станом на момент звільнення позивача, які би могли бути запропоновані йому відповідно до його кваліфікації, не витребувано та не проаналізовано відповідних штатних розписів тощо. Так, матеріали справи містять лише інформацію щодо наявності вакантних посад в апараті та структурних підрозділах обласної державної адміністрації станом на 04 липня 2017 року, в той час як позивача було звільнено 22 вересня 2017 року.
Суд першої інстанції під час нового розгляду справи дійшов висновку, що позивачу були запропоновані вакантні посади від яких він відмовився тобто відповідачем були виконані вимоги Кодексу законів про працю України, а тому в позові відмовлено правильно.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Частиною 3 статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Відповідно до частин 3-4 статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частини 4 статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1, другої і 3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно з частиною 3 статті 118 Конституції України склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 №586-ХІV у межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.
Як вбачається із розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 30 березня 2017 року № 155-од «Про внесення змін до розпорядження голови обласної державної адміністрації від 16 лютого 2017 року № 81 -од», а також розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 25 квітня 2017 року № 235-од «Деякі питання структури обласної державної адміністрації», фактично відбулася реорганізація шляхом ліквідації управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації зі створенням управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної державної адміністрації як структурного підрозділу Тернопільської обласної державної адміністрації, при цьому вказано, що новостворене управління є правонаступником управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації з питань реалізації державної політики у сфері транспорту та дорожнього господарства. Крім того, правонаступником ліквідованого управління з питань реалізації державної політики у сфері енергозбереження, енергетики та зовнішньої реклами зазначено управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації.
Отже, з аналізу вищенаведених обставин у справі та норм чинного законодавства вбачається, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо у розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Відповідна правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 04.03.2014 у справі №21-8а14, від 27.05.2014 у справі №21-108а14, від 28.10.2014 у справі №21-484а14, від 19.01.2016 у справі №21-2225а15.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Роботодавець є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявні вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. При цьому, мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.
Аналіз зазначених норм дає підстав вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Згідно з частинами 1-3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
31.03.2017 позивач ознайомлений з попередженням про наступне вивільнення, а 04.07.2017 з повідомленням про те, що у зв'язку із зміною в структурі Тернопільської обласної державної адміністрації, ліквідацією управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської облдержадміністрації відповідно до розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 30 березня 2017 року № 155-од «Про внесення змін до розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 16 лютого 2017 року №81 -од» (із змінами), йому запропоновано посаду провідного інспектора управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної державної адміністрації, а також взяти участь у конкурсах на заміщення вакантних посад начальника управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації та заступника начальника відділу житлової політики та інженерного забезпечення цього ж управління.
Частиною 3 статті 87 Закону № 889-VIII передбачено, що звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Пунктом 6 частини 1 статті 2 Закону № 889-VIII визначено, що рівнозначною посадою є посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Як встановлено судом першої інстанції під час нового розгляду справи станом на 04.07.2017 в апараті та структурних підрозділах Тернопільської обласної державної адміністрації були вакантні посади, які були запропоновані позивачу.
Крім цього, ОСОБА_1 також запропоновано взяти участь у конкурсах на заміщення вакантних посад начальника управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації та заступника начальника відділу житлової політики та інженерного забезпечення цього ж управління від яких він відмовився.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивачу були запропоновані вакантні посади від яких він відмовився тобто відповідачем були виконані вимоги КЗпП України, а тому в позові слід відмовити, судом першої інстанції судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі №380/6187/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Святецький
Повний текст постанови складено 26.01.2021