Справа № 120/1722/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський Олександр Ванадійович
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
25 січня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року (м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із закінченням строку контракту; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивач 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII ).
Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходив військову службу у Військової частини НОМЕР_1 Оперативного територіального об'єднання Національної гвардії України на посаді командира 2-ї стрілецької роти стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних).
Відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) наказом командувача Національної Гвардії України від 27.02.2020 № 38 о/с капітана ОСОБА_1 звільнено у запас, у зв'язку із закінченням строку контракту без права носіння військової форми одягу.
З 25.03.2020 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України від 25.03.2020 № 64. Відповідно до вказаного наказу вислуга років ОСОБА_1 станом на 25.03.2020 становить: час служби у календарному обчисленні - 8 років 6 місяців 24 дні; час служби у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 2 роки 5 місяців 27 днів.
Напередодні звільнення, а саме 24.03.2020, позивач звернувся з письмовим зверненням у вигляді рапорту до відповідача з метою отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У відповідь на рапорт відповідач на цьому ж зверненні зазначив про відсутність підстав для отримання такої допомоги у зв'язку з тим, що вислуга років позивача в календарному обчисленні складає менше 10 років. У подальшому відповідачем не було здійснено нарахування та виплату зазначеної допомоги.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
В силу ч. 2 ст. 15 Закону № 211-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" № 393 від 17.07.1992 (далі Порядок № 393) установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.
Згідно з положеннями пункту 1 розділу ХХХІІ Інструкція № 200, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначених статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
На підставі системного аналізу наведених правових норм суд дійшов висновку, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 211-ХІІ є наявність вислуги 10 років і більше.
Відтак у ч. 2 ст. 15 Закону № 211-ХІІ відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17 (№ К/9901/3610/18).
Як встановлено судом, вислуга років позивача станом на 25.03.2020 становить: час служби у календарному обчисленні - 8 років 6 місяців 24 дні; час служби у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 2 роки 5 місяців 27 днів. Отже, загальна вислуга років на час звільнення становить - 11 років 0 місяців 21 день, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана. Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, позивач має право на таку виплату.
Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Оперативного територіального об'єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, як така, що розглянута за правилами спрощеного провадження, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.