Справа № 640/16083/20 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
26 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Файдюка В.В.,
Суддів Земляної Г.В.,
Мєзєнцева Є.І.
При секретарі Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Луганського обласного управління юстиції від 08 січня 2002 року №7 про звільнення позивача з посади судді Кам'янобрідського районного суду м. Луганська у зв'язку із закінченням строку, на яким його призначено;
- зобов'язати начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області видати наказ про зарахування позивача до штату суддів Кам'янобрідського районного суду міста Луганська з 08 січня 2002 року;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, які виділяються на фінансове забезпечення діяльності місцевих загальних судів Луганської області на користь позивача кошти на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді невиплаченої премії судді Кам'янобрідського районного суду міста Луганська за 3-й та 4-й квартали 2001 року у сумі 1586,30 грн.;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, які виділяються на фінансове забезпечення діяльності місцевих загальних судів Луганської області на користь позивача кошти на відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000 грн.;
- зобов'язати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків ) та Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області нарахувати позивачу середній заробіток судді Кам'янобрідського районного суду міста Луганська за час вимушеного прогулу, індексацію заробітної плати та компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, починаючи з 08 січня 2002 року по фактичну дату поновлення на посаді судді;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, які виділяються на фінансове забезпечення діяльності місцевих загальних судів Луганської області на користь позивача кошти на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі середнього заробітку судді Кам'янобрідського районного суду міста Луганська за час вимушеного прогулу, індексацію заробітної плати та компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, починаючи з 08 січня 2002 року по фактичну дату поновлення на посаді судді.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року позовну заяву повернуто позивачу відповідно до вимог п.1 ч.4 статті 169 КАС, оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, зокрема, не надав підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Не погоджуючись із даною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що за ч.1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Позивачу було відомо про наказ в.о. начальника Луганського обласного управління юстиції від 08 січня 2002 року № 7 ще в 2002 році, тому він своєчасно і звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, однак суди повністю втратили судове провадження за його позовом і до цієї втрати він не має жодного відношення (немає вини позивача), тому Білокуракинський районний суд Луганської області і надав роз'яснення про можливість звернення позивача з такою самою заявою повторно, але його судове рішення-роз'яснення ігнорується і не виконується.
Апелянт просить суд ухвалу від 27 серпня 2020 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, розглянувши та перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, передбачений статтею 122 КАС України, докази поважності причин його пропуску до суду не надано, тобто, недоліки, визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, не усунуті, тому така позовна заява підлягає поверненню відповідно до п.1 ч.4 статті 169 КАС України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Приписами ч. 1 та 2 статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви, зокрема, шляхом подання нормативно та документально обґрунтованої заяви, в тексті якої наведені інші (відмінні від тих, що вказані у позовній заяві) підстави для поновлення строку звернення до суду з позовом.
На виконання вимог вказаної ухвали суду ОСОБА_1 надано, зокрема, заяву про поновлення процесуального строку, в обґрунтування якої вказано, що у місячний строк з дня прийняття оскаржуваного наказу від 08 січня 2002 року він звернувся до Луганського районного суду Луганської області з відповідним позовом.
Рішенням Луганського районного суду Луганської області від 23 квітня 2003 року у справі №2-29-2003, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 12 листопада 2007 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою від 10 грудня 2007 року на вказані рішення судів. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2008 року касаційна скарга ОСОБА_1 була прийнята до провадження цього суду.
В подальшому, за твердженням позивач, матеріали адміністративної справи за його позовом були втрачені.
ОСОБА_1 звернувся до Білокуракинського районного суду Луганської області із заявою про відновлення втраченого судового провадження по адміністративній справі Лутугинського районного суду Луганської області № 2-29-2003 за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного управління юстиції про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення преміальних винагород за 3-й та 4-й квартали 2001 року, відшкодування моральної шкоди, а саме касаційного провадження за його касаційною скаргою на рішення Лутугинського районного суду Луганської області.
Ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 26 грудня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відновлення втраченого судового провадження по адміністративній справі Лутугинського районного суду Луганської області № 2-29-2003 за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного управління юстиції про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення преміальних винагород за 3-й та 4-й квартали 2001 року, відшкодування моральної шкоди відмовлено за необґрунтованістю. Водночас, судом роз'яснено право позивача на звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.
Так, згідно ч.3 статті 390 КАС України у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз'яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.
З наведеної норми вбачається, що учасник справи має право на повторне звернення до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження, а не на повторне звернення до суду із первісним позовом, як помилково вважав позивач, та лише при дотриманні умови, що ним зібрано всі необхідні документи, відсутність яких стала підставою для відмови у відновленні втраченого судового провадження при зверненні вперше. Тобто, посилання позивача при обґрунтуванні підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом на ухвалу Білокуракинського районного суду Луганської області від 26 грудня 2019 року є недоречним та критично оцінюється колегією суддів.
В той же час слід зазначити, що виходячи зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 , останній змінив предмет первісного позову (2002 рік) та визначив свої позовні вимоги як такі: змінення дати звільнення (тобто виключив вимогу про поновлення на роботі), стягнення заробітку за час вимушеного прогулу (позовна вимога залишена відповідно до першої позовної заяви), стягнення премії та моральної шкоди (додав нову позовну вимогу). Також ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Латинського районного суду Луганської області від 23 квітня 2003 року йому було відмовлено в позові про зміну дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення премії та моральної шкоди.
Однак, виходячи зі змісту ухвали Білокуракинського районного суду Луганської області, ОСОБА_1 звернувся до вказаного суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження по адміністративній справі Лутугинського районного суду Луганської області № 2-29-2003 за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного управління юстиції про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення преміальних винагород за 3-й та 4-й квартали 2001 року, відшкодування моральної шкоди.
Тобто, предметом позову ОСОБА_1 вказує первісні позовні вимоги та додає до них стягнення моральної шкоди, що вказано вже при зміні позовних вимог.
Водночас, ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з такою самою позовною заявою, виклавши вимоги до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) таким чином:
1) визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Луганського обласного управління юстиції від 08 січня 2002 року №7 про звільнення позивача з посади судді Кам'янобрідського районного суду м. Луганська у зв'язку із закінченням строку, на яким його призначено;
2) зобов'язати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) нарахувати позивачу середній заробіток судді Кам'янобрідського районного суду міста Луганська за час вимушеного прогулу, індексацію заробітної плати та компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, починаючи з 08 січня 2002 року по фактичну дату поновлення на посаді судді;
Позовна вимога, вказана першою, не була зазначена ні в первісному позові ОСОБА_1 , ні після зміни позовних вимог в рамках розгляду справи у 2002 році.
Друга позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку при зверненні до Окружного адміністративного суду м. Києва доповнена вимогою про індексацію заробітної плати та компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, починаючи з 08 січня 2002 року по фактичну дату поновлення на посаді судді.
Також у зазначеному позові визначено другого відповідача - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області.
Тобто, додавши означені позовні вимоги, позивач змінив не тільки предмет позову, але і його підстави, що виключає тотожність поданих позовних заяв, що є головною вимогою ч.3 статті 390 КАС України. Наведене також виключає можливість застосування до розглядуваних правовідносин п.2 ч.1 статті 170 КАС України, згідно якої суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Так, за нормами статті 390 КАС України на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.
В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.
У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз'яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.
29 січня 2020 року, отримавши копію ухвали Білокуракинського районного суду Луганської області, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду з позовною заявою до Президента України, Луганського обласного управління юстиції в особі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення преміальних винагород за 3-й та 4-й квартали 2001 року, відшкодування моральної шкоди, тобто, змінивши первісні позовні вимоги.
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 9901/55/20 позовну заяву повернуто позивачу з мотиву порушення правил об'єднання позовних вимог.
Після цього ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва по суті з новим позовом, де головною позовною вимогою визначив протиправність наказу в.о. начальника Луганського обласного управління юстиції від 08 січня 2002 року № 7 про звільнення його з посади судді Кам'янобрідського районного суду м. Луганська у зв'язку із закінченням строку, на який його призначено. Решта заявлених вимог є похідними від вказаної.
Тобто, у 2020 році ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Київ з новим позовом, ігноруючи при цьому вимоги статті 390 КАС України щодо тотожності позовів та, відповідно, порушуючи статтю 122 КАС України.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Колегія суддів зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року № 3236/03, § 41 «Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Разом з тим, суд звертає увагу на ту обставину, що ще хвалою Апеляційного суду Луганської області від 12 листопада 2007 року апеляційна скарга позивача на рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову залишена без задоволення, а рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 23 квітня 2003 року залишено без змін. У зв'язку з цим ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України ймовірно наприкінці 2007 року - початку 2008 року з касаційною скаргою на названі рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що впродовж 2008-2019 років вчинялись будь-які дії, що свідчили би про вияв ОСОБА_1 зацікавленості щодо руху його справи, стану провадження, що було покликано захистити його порушені право, вчинення процесуальних дій з цією метою, як-то подання заяв, надіслання запитів тощо. Вказане, на думку суду, свідчить недбале ставлення позивача до свого права на судовий захист, що унеможливлює визнання наведених вище причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Як зазначено у Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" 19 червня 2001 року (Kreuz v. Poland) (заява N 28249/95), "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.
В питаннях, пов'язаних із застосуванням строків давності, Європейський суд з прав людини висловив свою позицію, зокрема, в справі "Олександр Волков проти України" (Заява N 21722/11 остаточне рішення від 27 травня 2013 року, §137), вказавши, що «строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними ... Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень».
Таким чином право особи на звернення до суду не є необмеженим.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є поважними.
Відповідно до п.1 ч.4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
Відповідно до ч.2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки позов подано із пропуском строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом, а підстави, наведені у заяві про поновлення цього строку, не є поважними.
Інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки колегії суддів.
Таким чином, оспорювана ухвала відповідає вимогам процесуального закону, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 312, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 27 січня 2021 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Г.В. Земляна
Є.І. Мєзєнцев