ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
26 січня 2021 року справа №640/23868/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами загального позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС)
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 квітня 2019 року №2701346-1305-2615
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, вважаючи протиправними визначення сум податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб, оскільки позивач не є платником земельного податку, з огляду на відсутність у Державному земельному кадастрі відомостей щодо ОСОБА_1 .
Ухвалою від 09 грудня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/23868/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності визначення суми податкового зобов'язання як власнику нежитлового приміщення. На думку відповідача, земельний податок нарахований позивачу як фізичній особі, а не фізичній особі-підприємцю, а тому те, що позивач є платником єдиного податку, не звільняє його від обов'язку сплачувати земельний податок.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому звертав увагу, що відповідач самостійно визначив нормативну грошову оцінку земельної ділянки, посилаючись на пункт 2 рішення Київської міської ради від 26 липня 2007 року №43/1877, положення якого втратили чинність.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Право платника податків оскаржити рішення контролюючого органу передбачено пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС 23 квітня 2019 року №2701346-1305-2615 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2019 рік у розмірі 6 307,01 грн.
Сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу за користування земельною ділянкою, що знаходиться під належними позивачу нежилими приміщеннями.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначає, що плата за землю - це обов'язків платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Стаття 269 Податкового кодексу України передбачає, що платниками податку є зокрема землекористувачі.
Підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають зокрема у користуванні.
Як вбачається зі змісту відзиву, ОСОБА_1 віднесений до переліку користувачів земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а площа земельної ділянки, яка перебуває в користуванні позивача, становить 328 кв.м.
Однак, у справі відсутні будь-які докази на підтвердження цих обставин.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 27 листопада 2019 року №190517942 ОСОБА_1 є власником нежитлових офісних приміщень №115а, №115, №116а, №116, №117а, №117, №118, №119, №120, №120а, №121, №121а, №122, №122а за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа приміщень 328 кв.м.
Таким чином, позивач є власником нежитлових офісних приміщень, що складаються з №115а, №115, №116а, №116, №117а, №117, №118, №119, №120, №120а, №121, №121а, №122, №122а, яка являє собою склад матеріалів (літ. «Л») загальною площею 328 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
За правилами пунктів 286.1, 286.5 пункту 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Пункт 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлює, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування, визначені Земельним кодексом України.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (стаття 124 Земельного кодексу України).
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 Земельного кодексу України). При цьому земельна ділянка має бути індивідуально визначеним об'єктом нерухомого майна, якому властиві такі характеристики, як площа, межі, ідентифікатор у Державному земельному кадастрі тощо.
Відповідно до пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
З огляду на вказане, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 Податкового кодексу України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок.
Що стосується особи, яка володіє частиною нежитлових приміщень як у багатоквартирному будинку, так і багатоповерховому нежитловому будинку, то, виходячи із викладеного вище, права на земельну ділянку під таким будинком та прибудинкову територію виникають у всіх співвласників будинку з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку під цим будинком та відповідну прибудинкову територію у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. Тому, безпосереднім платником земельного податку в цьому випадку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під будинком з урахуванням прибудинкової території (установа або організація, яка здійснює управління будинком державної або комунальної власності; об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб'єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників), з моменту такої реєстрації прав особи на земельну ділянку.
Разом з тим, відповідач, на якого покладено обов'язок доказування, не надав суду доказів, які б підтверджували, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, виникнення обов'язку зі сплати земельного податку.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/13290/16 (адміністративне провадження №К/9901/42048/18).
Отже, суд приходить до висновку, що позивач не відповідає ознакам платника земельного податку в розумінні статті 269 Податкового кодексу України в частині об'єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .
Більше того, відповідач не надав розрахунку, за яким визначено, що загальна площа земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача становить саме 328 кв.м. Відповідач також не надав доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території, та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить приписам пунктів 287.6 статті 287 Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 23 квітня 2019 року №2701346-1305-2615 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено, на користь позивача належить присудити понесені ним судові витрати по сплаті судового збору рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 23 квітня 2019 року №2701346-1305-2615.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 802,80 грн. (вісімсот дві гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
Головне управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980).
Суддя В.А. Кузьменко