ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
26 січня 2021 року справа №640/14412/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 )
доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві)
провизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-200006-17 на суму 3 445,64 грн.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, вважаючи протиправним нарахування боргу (недоїмки) у розмірі 3 445,64 грн. у зв'язку із тим, що ФОП ОСОБА_1 своєчасно та у повному обсязі сплачувала єдиний податок. Позивач зазначає; у зв'язку зі зміною у 2016 році рахунку для сплати єдиного податку ОСОБА_1 подавала заяви до контролюючого органу про перенесення коштів на інший рахунок.
Ухвалою Окружний адміністративний суд міста Києва від 05 вересня 2019 року відкрив провадження в адміністративній справі №640/14412/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, цитуючи положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Відповідач зазначає про передачу службової записки на виконання листа позивача про зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до управління моніторингу доходів та обліково-звітних систем ГУ ДФС у м. Києві, яким підготовлено висновок про перерахування коштів у сумі 3 445,64 грн. від 27 березня 2019 року, проте, розрахункові документи залишились без виконання у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у м. Києві від 15 травня 2019 року №Ф-200006-17 на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від позивача вимагається сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 3 445,64 грн. Зазначена вимога прийнята відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Відповідно до пунктів 2, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний зокрема своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини восьмої статі 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Таким чином, платник єдиного внеску зобов'язаний нарахувати на сплатити суми єдиного внеску у розмірі та в строк, визначені Законом.
Суд встановив, що згідно з наявними у справі дублікатами квитанцій від 17 березня 2016 року, від 16 квітня 2016 року, від 17 травня 2016 року, від 08 червня 2016 року, від 16 липня 2016 року, від 10 серпня 2016 року, від 19 вересня 2016 року, 18 жовтня 2016 року, від 17 листопада 2016 року, від 12 грудня 2016 року позивач сплачував єдиний податок за період січень-листопад 2016 року на рахунок № НОМЕР_1 .
Вказаний рахунок зазначений у типовому договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування від 07 грудня 2015 року №152650919947 та у повідомленні ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про зміну показників від 26 лютого 2016 року №768/26-50-12-02-16.
Як зазначив позивач, після отримання інформації наприкінці 2016 року щодо зміни рахунку для сплати єдиного внеску виникла необхідність перенесення всіх сплачених коштів за 2016 рік на новий рахунок, у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_1 звернулася до відповідача із відповідними заявами про перерахування надмірно сплачених коштів у сумі 3 445,64 грн. з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , про що свідчать копії заяв про перерахунок надмірно або помилково сплачених коштів з відмітками про їх отримання відповідачем.
Суд звертає увагу, що відповідач визнає обставини сплати позивачем єдиного внеску на помилковий рахунок та зазначає, що ГУ ДФС підготовило висновок про перерахування коштів у сумі 3 445,64 грн. від 27 березня 2019 року, проте, розрахункові документи залишились без виконання у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку.
Разом із тим, відповідач, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надав суду жодних пояснень та доказів, які б свідчили про несвоєчасну та не у повному обсязі сплату позивачем єдиного внеску, а також про наявність у позивача переплати з єдиного внеску на спірну суму у зв'язку із зарахуванням сплаченої суми єдиного внеску на інший рахунок.
Таким чином, єдиний податок за спірний період сплачений ФОП ОСОБА_1 вчасно, але на помилковий розрахунковий рахунок.
За правовою позицією Верховного Суду (наприклад, постанови від 14 листопада 2018 року у справі №805/3665/16-а та від 24 жовтня 2018 року у справі №760/6097/16-а (2а/760/590/16) така помилка не свідчить про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на відповідні рахунки, відкриті на ім'я відповідного контролюючого органу в казначействі.
До того ж, згодом така помилка самостійно виявлена платником, який вжив відповідні заходи шляхом повторної сплати єдиного внеску на вірний рахунок та звернення до відповідача із заявою про зарахування помилково сплачених коштів на ї поточний рахунок.
Верховний Суд вважає, що допущення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов'язання у строк, встановлений законом має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника та його посадових осіб до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату податку.
Крім того, форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи затверджена наказом Міндоходів України від 20 квітня 2015 року №449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту - Інструкція №449) та наведена у додатку 7 до вказаної Інструкції.
Згідно з пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що контролюючий орган у разі виявлення на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, який слідує за останнім місяцем коли було сплачено єдиний внесок виносить вимогу про сплату боргу (недоїмки), яка може бути винесена протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника податків до акта перевірки.
Суд звертає увагу, що така вимога формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується єдиний внесок.
Однак, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які б підтверджували проведення будь-яких перевірок у відношенні позивача, які б могли бути підставою для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки); відповідач не надав суду документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується єдиний внесок.
Суд також зауважує, що в оскаржуваній вимозі не зазначено обставин щодо наявності акта перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску та не відображено обставин з приводу проведення такої перевірки.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач сформував оскаржувану вимогу незаконно та за відсутності правових підстав, а також з порушенням процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), зокрема відповідачем не надіслано позивачу відповідного акта перевірки, що у свою чергу порушило право позивача на подання заперечень щодо такого акта тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу автоматично сформована вимога від 15 травня 2019 року за №Ф-200006-17 щодо заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 3 445,64 грн станом на 30 квітня 2019 року. Підставою для формування оскаржуваної вимоги були відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, відображені в облікових даних платника.
При цьому, суд зауважує, що підставою для відповідальності є саме несплата чи несвоєчасна сплата єдиного соціального внеску, а не відображення облікових даних в інформаційних системах фіскального органу.
З огляду на вищевикладене, вимога ГУ ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року за №Ф-200006-17 є протиправною та підлягає скасуванню
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваної вимоги з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року за №Ф-200006-17.
3. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 );
Головне управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19; ідентифікаційний код 39439980).
Суддя В.А. Кузьменко