Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 182/5140/15-ц
провадження № 61-13032св19
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В, Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальний вищий навчальний заклад «Нікопольський медичний коледж»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального вищого навчального закладу «Нікопольський медичний коледж» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року у складі судді Тихомирова І. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального вищого навчального закладу «Нікопольський медичний коледж» (далі - КВНЗ «Нікопольський медичний коледж») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Уточнена позовна заява мотивована тим, що з 01 вересня 2009 року вона працювала на посаді заступника директора по навчальній роботі Нікопольського медичного училища.
Наказом від 22 червня 2015 року № 116-к її звільнено із займаної посади з 08 червня 2015 року на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв'язку із виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації (відсутність вищої медичної освіти), якщо перешкоджає продовженню виконання роботи на посаді заступника директора з навчальної роботи.
Наказом від 22 червня 2015 року № 117-к внесено зміни до наказу від 22 червня 2015 року № 116-к в частині дати її звільнення та зазначено дату її звільнення - 22 червня 2015 року.
ОСОБА_1 вважала, що наявність вищої медичної освіти не є обов'язковою умовою для виконання нею посадових обов'язків заступника директора з навчальної роботи Нікопольського медичного училища. Вона забезпечувала своєчасне складання розкладу занять, у тому числі на 2012-2013 та на 2014-2015 роки. Складені розклади затверджувалися директором училища і забезпечили повне виконання вимог навчальних планів та програм. Всі зміни у розкладі занять погоджувалися директором медичного училища, а тому не можуть вважатися неналежним виконанням покладених на неї трудових обов'язків. Вивчення студентами дисциплін відбувалося на підставі навчальних планів медичного училища, які затверджено директором Нікопольського медичного училища і які відповідали міністерському примірному плану.
Таким чином, її звільнення відбулося з надуманих підстав, є незаконним та зумовлено особистим неприязним відношенням до неї нового директора медичного училища. Також посилалася на порушення частини третьої статті 184 КЗпП України, так як вона є одинокою матір'ю, а тому її не можна було звільняти.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила скасувати накази від 22 червня 2015 року № 116-к та № 117-к про її звільнення, поновити її на роботі та стягнути з КВНЗ «Нікопольський медичний коледж» на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та спричинену незаконними діями КВНЗ «Нікопольський медичний коледж» моральну шкоду, яку вона оцінила у розмірі 10 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ КВНЗ «Нікопольський медичний коледж» від 22 червня 2015 року № 116-к про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації (відсутність вищої медичної освіти), що перешкоджає продовженню виконання роботи на посаді заступника директора з навчальної роботи за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України.
Визнано незаконним та скасовано наказ КВНЗ «Нікопольський медичний коледж» про внесення змін до пункту 1 сторінки 10 наказу від 22 червня 2015 року № 116-к, а саме зміни дати звільнення ОСОБА_1 , заступника директора з навчальної роботи, з 08 червня 2015 року на 22 червня 2015 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчальної роботи КВНЗ «Нікопольський медичний коледж» з 22 червня 2015 року.
Стягнуто з КВНЗ «Нікопольський медичний коледж» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 183 604,92 грн, без урахуванням податків, які підлягають стягненню, та моральну шкоду в розмірі 500,00 грн.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора з навчальної роботи КВНЗ «Нікопольський медичний коледж» з 22 червня 2015 року та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 5 162,91 грн.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із наявності правових підстав для скасування оспорюваних наказів про її звільнення та поновлення на роботі, оскільки зазначені в наказі про звільнення обставини не містять конкретних фактів неналежного виконання позивачем своїх трудових обов'язків саме через відсутність у неї вищої медичної освіти, а є по суті загальною оцінкою її роботи на посаді заступника директора медичного училища з навчальної роботи.
Крім того, позивач не могла бути звільнена з роботи за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України через відсутність у неї документа про освіту, передбаченого кваліфікаційними вимогами, оскільки роботодавцеві було достеменно відомо про відсутність у неї вищої медичної освіти при прийнятті її на роботу 01 вересня 2009 року.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П., апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу КВНЗ «Нікопольський медичний коледж» задоволено, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що підставою для звільнення позивача стала її недостатня кваліфікація для займаної посади, що виявилося у недоліках, допущених нею при організації навчального процесу в навчальному закладі протягом тривалого періоду часу внаслідок відсутності у неї спеціальної медичної освіти та досвіду роботи у вищих медичних навчальних закладах, що доведено, у тому числі довідками перевірки у Нікопольському медичному училищі. Отже, звільнення позивача було проведено роботодавцем на законних підставах.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову через недоведеність факту невиконання ОСОБА_1 своїх функціональних обов'язківта відмовляючи у задоволенні позову, всупереч вимогам частини першої статті 367, статті 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) взагалі не дав оцінки доводам ОСОБА_1 щодо застосування частини третьої статті 184 КЗпП України до спірних правовідносин.
Тому суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи слід було визначитись з тим, що одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (у тому числі і розлучена жінка, яка сама виховує дитину).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу КВНЗ «Нікопольський медичний коледж» залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року змінено, збільшено суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 183 604,92 грн до 400 258,73 грн, без урахування податків, які підлягають стягненню.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції постановив, що матеріалами справи підтверджено те, що позивач є матір'ю, яка сама виховує неповнолітню дитину, тому її звільнення відбулося з порушенням вимог частини третьої статті 184 КЗпП України.
Враховуючи те, що з часу звільнення позивача до часу поновлення її на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду заробітна плата позивача підлягала коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів, що відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року (провадження № 6-203 цс14). Суд першої інстанції на зазначені вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 183 604,92 грн, оскільки відповідно до штатного розпису посадовий оклад заступника директора з навчальної роботи (посада, яку обіймала позивач до звільнення) становив 4 560,00 грн. Період, протягом якого за позивачем зберігається середній заробіток, - з наступного дня після звільнення до дня прийняття судом рішення, тобто з 22 червня 2015 року до 26 вересня 2017 року, становить 569 робочих днів. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні шляхом збільшення суми стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, КВНЗ «Нікопольський медичний коледж», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що грубі порушення трудової дисципліни, про які зазначено в наказі про звільнення, є наслідком відсутності у ОСОБА_1 спеціальних знань (вищої медичної освіти), необхідних для якісного виконання посадових обов'язків.
Також суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин вимоги частини третьої статті 184 КЗпП України та пункт 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки».
Крім того, судами невірно застосовано вимоги частини другої статті 235 КЗпП України до спірних правовідносин, оскільки позов розглядався судами більше одного року з вини позивача. Судом апеляційної інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної постанови не зазначено, на підставі яких доказів зроблено висновок щодо підвищення посадового окладу заступника директора з навчальної роботи (посада, яку обіймала позивач) та обрахування розміру коефіцієнта підвищення. Також судом апеляційної інстанції всупереч вимогам чинного законодавства України стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу без урахуванням податків, які підлягають стягненню, що не відповідає практиці Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 липня 2018 року в справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18).
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КВНЗ «Нікопольський медичний коледж» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року і витребувано із Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 182/5140/15-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга КВНЗ «Нікопольський медичний коледж» підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи
Відповідно до наказу від 01 вересня 2009 року № 272-к ОСОБА_1 прийнята на роботу до Нікопольського медичного училища на посаду заступника директора з навчальної роботи з 01 вересня 2009 року. Того ж дня ОСОБА_1 була ознайомлена з посадовою інструкцією заступника директора з навчальної роботи.
Наказом директора Нікопольського медичного училища від 22 вересня 2009 року № 289-у змінено прізвище заступника директора з навчальної роботи Нікопольського медичного училища Скидан на ОСОБА_1 у зв'язку з одруженням.
Головне управління охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації листом від 25 березня 2010 року № 13-1381/0/29-10 погодило кандидатуру ОСОБА_1 на посаду заступника директора з навчальної роботи Нікопольського медичного училища.
Наказом директора Нікопольського медичного училища від 13 березня 2015 року № 66-од внесено зміни до посадових та робочих інструкцій, у тому числі і до посадової інструкції заступника директора з навчальної роботи.
Рішенням атестаційної комісії Головного управління охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 20 квітня 2012 року ОСОБА_1 присвоєно кваліфікаційну категорію «Спеціаліст вищої категорії».
Директором Нікопольського медичного училища ОСОБА_3 08 квітня 2015 року видано наказ № 93-од, за яким створено комісію зі складу працівників Нікопольського медичного училища для здійснення внутрішнього контролю, у тому числі і заступника директора з навчальної роботи ОСОБА_1 .
Комісією у складі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 складено акт перевірки документації інспектора з кадрів Нікопольського медичного училища від 17 квітня 2015 року, у пункті 2 якого зазначається, що під час вивчення особових справ працівників Нікопольського медичного училища щодо відповідності вищої освіти займаній посаді виявлені порушення, зокрема ОСОБА_1 працює на посаді заступника директора з навчальної роботи в Нікопольському медичному училищі з 01 вересня 2009 року. Згідно з посадовою інструкцією заступник директора з навчальної роботи повинна мати вищу медичну освіту та стаж роботи у вищих медичних навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації на момент прийняття на посаду не менше п'яти років. Проте ОСОБА_1 у 2002 році закінчила Херсонський державний педагогічний університет, згідно з трудовою книжкою з 2002 до 2009 року мала стаж педагогічної роботи вчителем у школі та викладачем інформатики в Нікопольському педагогічному училищі. Згідно з висновком комісії ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді та встановленій посадовій інструкції за кваліфікаційними вимогами, оскільки не має вищої медичної освіти та не мала стажу роботи в медичному навчальному закладі не менше п'яти років на день прийняття її на роботу.
08 травня 2015 року комісією у складі ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 складено акт перевірки документації заступника директора з навчальної роботи Нікопольського медичного училища ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеними у акті порушеннями, ОСОБА_1 на ім'я директора медичного училища 12 травня 2015 року надала свої пояснення.
22 травня 2015 року директор Нікопольського медичного училища звернувся до голови профспілкового комітету Нікопольського медичного училища про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України через виявлену невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.
Згідно із протоколом засідання профспілкового комітету Нікопольського медичного училища від 26 травня 2015 року № 32 ухвалено рішення про надання згоди на звільнення заступника директора з навчальної роботи ОСОБА_1 за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України через виявлену невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.
Наказом директора Нікопольського медичного училища від 22 червня 2015 року № 116-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади заступника директора з навчальної роботи Нікопольського медичного училища за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації (відсутністю вищої медичної освіти), які перешкоджають продовженню виконання роботи, з 08 червня 2015 року.
Наказом директора Нікопольського медичного училища від 22 червня 2015 року № 117-к внесено зміни до наказу від 22 червня 2015 року № 116-к, яким дату звільнення ОСОБА_1 08 червня 2015 року змінено на 22 червня 2015 року.
Відповідно до наказу від 22 червня 2015 року № 116-к підставою для звільнення є допущені грубі порушення заступником директора з навчальної роботи Нікопольського медичного училища, зокрема порушення пунктів 2.1, 2.8, 2.9, 2.10, 2.12, 2.15, 2.16 розділу 2, пункту 5.1 розділу 5 посадової інструкції заступника директора з навчальної роботи, викладені в акті від 08 травня 2015 року. Обґрунтовано наказ про звільнення тим, що «у ході роботи комісії був виявлений факт невідповідності кваліфікації заступника директора з навчальної роботи ОСОБА_1 кваліфікаційним вимогам, встановленим розділом 6 Посадової інструкції заступника директора з навчальної роботи. Згідно цієї посадової інструкції обіймати посаду заступника директора з навчальної роботи має право особа виключно за наявності вищої медичної освіти та стажу педагогічної роботи у вищих медичних навчальних закладах не менше п'яти років до дня прийняття на посаду (акт від 17 квітня 2015 року). Згідно диплому серії НОМЕР_1 , виданого 26 червня 2002 року ОСОБА_1 . Херсонським державним педагогічним університетом, остання отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Педагогіка та методика середньої освіти. Математика. Інформатика» та здобула кваліфікацію «вчитель математики та інформатики». Допущені ОСОБА_1 грубі порушення трудової дисципліни (пункти 2.1, 2.8, 2.9, 2.10, 2.12, 2.15, 2.16 розділу 2 та пункт 5.1 розділу 5 Посадової інструкції заступника директора з навчальної роботи), про які йдеться в актах від 17 квітня 2015 року та від 08 травня 2015 року є наслідком відсутності у ОСОБА_1 спеціальних знань (вищої медичної освіти), необхідних для якісного виконання посадових обов'язків. За відсутності необхідного кваліфікаційного рівня (вищої медичної освіти) та врахувавши пункт 6 Посадової інструкції заступника директора Нікопольського медичного училища з навчальної роботи, ОСОБА_1 було звільнено за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції частково відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Положеннями статті 184 КЗпП України визначено істотні пільги для жінок-матерів, зокрема, одиноких матерів.
Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років та передбачає можливості такого звільнення у випадках повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі № 820/11570/15 (провадження № К/9901/6679/18), від 28 січня 2019 року в справі № 392/1505/17-ц (провадження № 61-38857св18), від 26 червня 2019 року в справі № 414/1148/16-ц (провадження № 61-29151св18).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», статтею 6 Сімейного кодексу України дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосованого до неї, вона не набуває прав повнолітньої особи раніше.
Відповідно до статей 18-1-18-3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» одинокою матір'ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір'ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).
Також визначення «одинокої матері» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки».
Так, згідно із згаданою постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Оскільки пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» визначено одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання сплати (аліментів) значення не має.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, в частині позовних вимог про поновлення на роботі, врахував постанову Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року та обґрунтовано зазначив, що пред'являючи позов і даючи пояснення під час розгляду справи, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є матір'ю неповнолітнього сина, 2011 року народження, якого виховує та утримує сама. Зазначена обставина підтверджується рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2012 року про розірвання шлюбу, довідкою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Малахіт-Н» від 03 листопада 2016 року, довідкою з дитячого садка від 02 листопада 2016 року, довідкою відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області від 22 листопада 2016 року № 2217.
Крім того, до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 надала довідку Комунального закладу «Нікопольська середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2» від 25 вересня 2018 року № 167, довідку Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 04 жовтня 2018 року № 1490 про неотримання ОСОБА_1 аліментів від ОСОБА_9 на утримання дитини, з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, а також довідку про склад сім'ї Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Малахіт-Н» від 01 жовтня 2018 року № 2525, якою підтверджується, що ОСОБА_1 до теперішнього час сама виховує дитину.
Отже ОСОБА_9 є одинокою матір'ю, а тому на неї поширюються гарантії дотримання трудових прав, визначені частиною третьою статті 184 КЗпП України.
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що звільнення ОСОБА_9 відбулося всупереч вимогам трудового законодавства України та порушує її права, тому її позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не повною мірою дослідив обставини справи, оскільки фактично вони зводяться до помилкового тлумачення визначення відповідачем статусу одинокої матері та до необхідності переоцінки досліджених апеляційним судом доказів, які він вважав достатніми, що в силу статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
Пунктом 10 Порядку № 100 передбачено, що у випадку підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Виходячи з відкоригованої суми заробітної плати в розрахунковому періоді за правилами встановленими у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV Порядку № 100, визначається середньоденний (годинний) заробіток, у випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України, апеляційний суд керувався вказаним Порядком № 100 і обґрунтовано зазначив, що враховуючи те, що із часу звільнення позивача до часу поновлення її на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду заробітна плата позивача підлягала коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Відповідно до штатного розпису посадовий оклад заступника директора з навчальної роботи (посада, яку обіймала позивач до звільнення) становить 4 560,00 грн, а коефіцієнт підвищення становить 4560,00:2088,00=2,18 (том 7, а. с. 89).
Коефіцієнт підвищення розраховується шляхом ділення величини посадового окладу, який установлений після останнього підвищення, на посадовий оклад, який був до підвищення (на дату звільнення).
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відсутність підстав для зменшення її розміру відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивачем затягувався розгляд справи.
Проте при формулюванні резолютивної частини постанови в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційним судом не враховано, що згідно із абзацом другим пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно,
відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Крім того, відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори (постанова Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18)).
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).
Колегія суддів дійшла висновку про необхідність змінити редакцію постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виклавши її таким чином: «Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року змінити - збільшивши суму стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 183 604,92 грн до 400 258,73 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті».
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Комунального вищого навчального закладу «Нікопольський медичний коледж» задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року змінити, виклавши її резолютивну частину в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в такій редакції: «Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року змінити - збільшивши суму стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 183 604,92 грн до 400 258,73 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті».
В іншій частині рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року в його незміненій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Ю. В. Черняк