20 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/4171/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,
представників учасників справи:
позивача - Вознюк Є.В. (адвокат);
відповідача - Малярчук Ю.Б. (адвокат);
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування»
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя Мудрий С.М.)
від 23.06.2020
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Пашкіна С.А., судді: Кропивна Л.В., Калатай Н.Ф.)
від 01.09.2020
у справі за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз»
до Акціонерного товариства «Укргазвидобування»
про стягнення 1 379 209,43 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
1.1. У березні 2020 року Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» (надалі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (надалі - АТ «Укргазвидобування», відповідач) про стягнення 1 379 209,43 грн, з яких: 1 358 747,39 грн додаткова компенсація за недотримання параметрів якості природного газу, 13 272,23 грн - 3% річних, 7 189,91 грн - інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення умов технічної угоди про приймання - передачу природного газу № 4 від 27.09.2013, не дотримано параметрів якості переданого природного газу, у зв'язку з чим позивач, керуючись положенням глави 3 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015 (надалі - Кодекс газорозподільних систем, ГРС) на підставі відомостей, які вказані в паспортах фізико - хімічних показників переданого/прийнятого природного газу здійснив розрахунок додаткової компенсації за недотримання параметрів якості природного газу, що був переданий до газорозподільної системи АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» від АТ «Укргазвидобування» протягом лютого - грудня 2019 року.
1.3. У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи, що позивач неправомірно посилається на технічну угоду № 4 від 27.09.2013, оскільки вона укладена з метою врегулювання виключно технічних питань взаємовідносин сторін, які виникають при передачі природного газу і не передбачає вимоги щодо права на отримання будь-яких компенсацій. Також відповідач стверджував, що глава 1 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем суперечить нормам цивільного законодавства, а саме статті 678 Цивільного кодексу України, статті 268 Господарського кодексу України та статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає можливість сплати компенсації за неякісний товар особі, яка не є ані покупцем, ані споживачем товару. Крім того, постанова НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015, на яку посилається позивач в обґрунтування позивних вимог, прийнята всупереч частини 2 статті 19 Конституції України.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі № 910/4171/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 358 747, 39 грн - додаткової компенсації за недотримання параметрів якості природного газу, 13 272, 23 грн - 3% річних, 7 189,91 грн - інфляційних втрат та судовий збір.
2.2. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач як газовидобувне підприємство, подало до газорозподільної системи позивача природний газ без дотримання параметрів його якості, а саме за період з лютого по грудень 2019 року природний газ не відповідав параметрам температури точки роси за вологою та за період з травня по жовтень 2019 року - параметрам температури точки роси за вуглеводнями, а тому АТ «Укргазвидобування», відповідно до норм Кодексу газорозподільних систем, зобов'язане відшкодувати позивачу додаткову компенсацію.
2.3. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що нормативно- правовим актом, який регулює відносини між оператором ГРМ (АТ «Харківгаз») та газовидобувним підприємством (АТ «Укргазвидобування») є Кодекс газорозподільних систем. Порядок взаємовідносин оператора ГРМ з газовидобувним підприємством щодо якості природного газу, який подається до ГРМ та визначення додаткової компенсації за недотримання параметрів якості природного газу регулюється, зокрема, розділом VIII Кодексу газорозподільних систем, а тому при розгляді цієї справи сторони слід розуміти як: оператор ГРМ (АТ «Харківгаз») - сторона, яка приймає газ у розумінні глави 3 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем, та газовидобувне підприємство (АТ «Укргазвидобування») - сторона, яка передає газ у розумінні глави 3 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем, а не покупця чи продавця.
2.4. Апеляційний господарський суд та суд першої інстанції відхилили твердження відповідача з приводу того, що укладена між сторонами технічна угода №4 від 27.09.2013 регулює виключно технічні питання взаємовідносин сторін, які виникають при передачі природного газу, вказавши, що розділи 2 та 6 технічної угоди № 4 від 27.09.2013, регулюють питання якості газу та відповідальності сторін. При цьому, при визначенні параметрів якості газу та відповідальності за їх недотримання, умови вказаної угоди відсилають до нормативних актів, які встановлюють вимоги щодо якості газу та, відповідно, застосування відповідальності за їх недотримання.
2.5. Суди попередніх інстанцій відхилили доводи відповідача стосовно того, що глава 1 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», статті 678 Цивільного кодексу України та статті 268 Господарського кодексу України, оскільки передбачає можливість сплати компенсації за неякісний товар особі, яка не є ні покупцем, ні споживачем товару, з огляду на те, що нарахування додаткової компенсації за недотримання параметрів переданого газу позивач здійснив на підставі Кодексу газорозподільних систем, який є спеціальним нормативно - правовим актом, що регулює правовідносини між оператором ГРМ (АТ «Харківгаз») та газовидобувним підприємством (АТ «Укргазвидобування»).
2.6. Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 у справі № 5-р/2019 судом першої та апеляційної інстанцій також відхилено, оскільки частина 1 статті 1, пункт 2 частини 1 статті 4, частина 1, абзаци 1, 2 частини 2 статті 5, абзаци 2, 3, 4, 39, 40 частини 3, частина 6 статті 8 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 № 1540-VІІІ, що були визнані неконституційними, втратили чинність з 31.12.2019, в той час як спірні відносини стосуються періоду лютого - грудня 2019 року (тобто, до 31.12.2019).
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
3.1. 22.09.2020 АТ «Укргазвидобування» звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 у справі № 910/4171/20, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
3.2. 12.11.2020 АТ «Укргазвидобування» подало до суду уточнену касаційну скаргу, у якій підставами касаційного оскарження визначає:
1) неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (пунктів 1, 2 глави 1 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем), висновків рішення Конституційного Суду України № 5-р/2019 від 13.06.2019 у справі № 1-17/2018 (5133/16), без урахування висновку про застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/9278/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України);
2) неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми глави 1 розділу VIII Кодексу ГРС з урахуванням її суперечливості нормам статті 678 Цивільного кодексу України, статті 268 Господарського кодексу України, статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів», за відсутності висновку Верховного Суду про застосування норми глави 1 розділу VIII Кодексу ГРС (пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).
3.3. У касаційній скарзі заявник також зазначає, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики в частині можливості застосування акту, що прийнятий органом, формування якого відбулося не в конституційний спосіб, а справа має виняткове значення для АТ "Укргазвидобування", оскільки воно є найбільшим газовидобувним підприємством в Україні, забезпечує 75 % населення природним газом і передає газ не тільки до позивача, а й інших операторів газорозподільної системи, тому її вирішення вплине на правовідносини учасників цього ринку.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу позивач проти її задоволення заперечує та зазначає, що судами попередніх інстанцій правильно застосовано пункти 1, 2 глави 1 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем та враховано висновки рішення Конституційного Суду України № 5-р/2019 від 13.06.2019 у справі № 1-17/2018 (5133/16). Також позивач стверджує, що правовідносини у справі № 638/9278/16-ц (про неврахування викладених висновків у якій стверджує відповідач) та у справі, що переглядається, не є подібними.
4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.
4.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
4.2. Щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
4.3. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4.4. Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
4.5. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
4.6. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
4.7. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).
4.8. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
4.9. Проаналізувавши висновки, що викладені у постанові Верховного Суду, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі з таких підстав.
4.10. У справі № 638/9278/16-ц розглядалася заява КП «Харківводоканал» про скасування повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 22.03.2017 та про зобов'язання державного виконавця відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу.
4.11. У вказаній справі Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, посилаючись на статті 55, 129, 129-1 Конституції України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 18 Цивільного процесуального кодексу України дійшов висновку, що дії державного виконавця щодо повернення без виконання з мотивів несплати авансового внеску судового наказу від 19.07.2016 у справі № 638/9278/16-ц, не можуть вважатись правомірними, оскільки норма, яка передбачала необхідність сплати авансового внеску визнана неконституційною.
4.12. Відповідач у справі, що переглядається зазначає, що норми, які визнані неконституційними не можуть бути правомірними.
4.13. За таких обставин заявник стверджує, що постанова НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015, якою було затверджено Кодекс газорозподільних систем, суперечить частині 2 статті 19 Конституції України, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 5-р/2019 від 13.06.2019 у справі № 1-17/2018 (5133/16) визнано неконституційними положення Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», яка згідно наданих їй повноважень затвердила Кодекс газорозподільних систем.
4.14. Проте, рішенням Конституційного Суду України № 5-р/2019 від 13.06.2019 у справі № 1-17/2018 (5133/16) були визнані неконституційними положення Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» лише стосовно порядку організації діяльності комісії. Щодо повноважень Комісії з розробки та затвердження нормативно-правових актів, зокрема, кодексів систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодексів газосховищ та установок LNG, підготовлених операторами, неконституційними не визнавались. Так, на теперішній час постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30.09.2015 своєї чинності не втрачала, недійсною не визнавалась.
4.15. Отже, з огляду на зміст постанови об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 638/9278/16-ц, на яку посилається скаржник, правові висновки, що у ній викладені, не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
4.16. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.17. Зважаючи на те, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
4.18. Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
4.19. Порядок взаємовідносин оператора газорозподільної системи (надалі - Оператор ГРМ) з газодобувним підприємством та виробником біогазу або іншого виду газу з альтернативних джерел, що в установленому законодавством порядку підключений до газорозподільної системи (надалі - ГРМ), а також із суміжним Оператором ГРМ щодо якості природного газу, який подається до ГРМ, регулюється, зокрема, розділом VIII Кодексу газорозподільних систем «Якість газу в газорозподільних системах».
4.20. Крім зазначеної глави вказані взаємовідносини регулюються також технічною угодою.
4.21. Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем чисельні значення фізико-хімічних показників природного газу, що подається до газорозподільної системи від ГДП (газодобувне підприємство) чи ВБГ (виробник біогазу або іншого виду газу з альтернативних джерел, суміжний оператор газорозподільної системи), повинні відповідати параметрам та принципам, визначеним в Кодексі газотранспортних систем, як для точок виходу з газотранспортних систем, за виключенням вимог вмісту меркаптанової сірки. Якщо природний газ, що не відповідає зазначеним вимогам, був завантажений в газорозподільну систему з причин, що не залежать від оператора ГРМ , він має право на компенсацію, яка розраховується відповідно до глави 3 цього розділу.
4.22. Суди обох інстанцій встановили, що відповідач подав до газорозподільної системи позивача природний газ без дотримання його параметрів якості, а саме за період з лютого по грудень 2019 року природний газ не відповідав параметрам температури точки роси за вологою та за період з травня по жовтень 2019 року - параметрам температури точки роси за вуглеводнями.
4.23. Главою 3 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем передбачено додаткову компенсацію за недотримання параметрів якості газу природного газу.
4.24. Зокрема, пунктом 4 глави 3 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем передбачено, що у разі подачі в точках надходження в ГРМ або на межі балансової належності об'єкта споживача природного газу, який не відповідає параметрам температури точки роси за вологою, визначеним главами 1 та 2 цього розділу, сторона, яка передає газ, зобов'язана сплатити стороні, яка приймає газ, додаткову компенсацію, яка розраховується за формулою BT роси.в = Q i х К х БЦГ х (T роси.в - T роси.в.max) / (T роси.в.max).
4.25. Пунктом 5 глави 3 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем також передбачено, що у разі подачі в точках надходження в ГРМ або на межі балансової належності об'єкта споживача природного газу, який не відповідає параметрам температури точки роси за вуглеводнями, визначеним главами 1 та 2 цього розділу, сторона, яка передає газ, зобов'язана сплатити стороні, яка приймає газ, додаткову компенсацію, яка розраховується за формулою BT роси.вв = Q i х К х БЦГ х (T роси.вв - T роси.вв.max) / ( T роси.вв.max).
4.26. При цьому стороною, яка приймає газ у розумінні глави 3 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем є оператор ГРМ (АТ «Харківгаз»), а стороною, яка передає газ є газовидобувне підприємство (АТ «Укргазвидобування»).
4.27. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач, порушивши умови технічної угоди щодо якості переданого газу установленим державним стандартам, як сторона, що передає природний газ зобов'язаний сплатити позивачу, як стороні, яка приймає газ, додаткову компенсацію за недотримання параметрів якості газу, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
4.28. Доводи скаржника, що судами неправильно застосовано норми глави 1 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем з урахуванням її суперечливості нормам статті 678 Цивільного кодексу України, статті 268 Господарського кодексу України, статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки право заявляти вимоги щодо якості товару можуть лише покупець чи споживач, Верховний Судом відхиляє, з огляду на таке. Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, позивач та відповідач при розгляді цього спору виступають оператором ГРМ та газовидобувним підприємством, взаємовідносини між якими врегульовані Кодексом газорозподільних систем, а не Законом України «Про захист прав споживачів». При цьому споживачами послуг в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб. Тобто, норми вказаного закону, які на думку відповідача не було враховано судами попередніх інстанцій, не поширюються на юридичних осіб, як споживачів послуг. Крім того, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми статті 678 Цивільного кодексу України, якою передбачені наслідки передання товару неналежної якості, оскільки предметом договору є послуги транспортування природного газу.
4.29. Також заявник стверджував, що технічна угода № 4 від 27.09.2013 укладена з метою врегулювання виключно технічних питань взаємовідносин сторін, які виникають при передачі природного газу і не передбачає вимоги щодо права на отримання будь-яких компенсацій.
4.30. Проте, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, розділи 2 та 6 вказаної угоди регулюють питання якості газу та відповідальності сторін, а при визначенні параметрів якості газу та відповідальності за їх недотримання відсилають до нормативних актів, зокрема до Кодексу газорозподільних систем, який встановлює вимоги щодо якості газу та передбачає відповідальність за їх недотримання.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
5.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що суди попередніх інстанцій ухвалили законне та обґрунтоване судове рішення.
5.4. За таких обставин, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки судові рішення, переглянуті в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.5. Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі у цій частині.
6. Розподіл судових витрат.
6.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 5 частини 1 статті 296, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/4171/20 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 у справі № 910/4171/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кондратова
Судді О. Кібенко
Л. Стратієнко