"18" січня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3263/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.
при секретарі судового засідання: Пелехатій А.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Драгула Ю.Ю. (на підставі довіреності);
від відповідача: Хлопко А.Ю. (на підставі ордеру);
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД Крос” (04060, м. Київ, пров. Тираспольська, буд. 12/14);
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю промислова монтажна компанія „Тітан” (65072, Одеська обл., м. Одеса, пров. Генерала Вишневського, буд. 13/1);
про стягнення 41216, 65 грн.
Суть спору: 13.11.2020 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД Крос” за вх. ГСОО №3376/20 до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю промислова монтажна компанія „Тітан”, в якій просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 41216, 65 грн., з яких:38 438, 74 грн.- основна заборгованість, 1146, 63 грн. - 3% річних, 1631, 28 - інфляційні втрати, а також судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №13150 від 19.02.2020 року, в частині проведення розрахунків за отриманий згідно специфікації товар. При цьому, позивач зазначає, що відповідачем здійснювались часткові проплати за поставлений товар, між тим не в повному обсязі, що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат та звернення з даним позовом.
Ухвалою суду від 18.11.2020 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/3263/20 за правилами спрощеного позовного провадження із призначенням розгляду справи по суті на 16.12.2020 року.
У судовому засіданні 16.12.2020 року, задовольняючи усне клопотання відповідача, судом було оголошено перерву у розгляді справи до 18.01.2021 року.
У судове засідання від 18.01.2021 року з'явились представники сторін, представник позивача згідно наданих усних пояснень, підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні від 18.01.2021 року згідно наданих усних пояснень, заперечував щодо позовних вимог, просив суд відмовити в їх задоволенні, при цьому своїм правом щодо надання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, посилаючись на велику завантаженість. Оцінюючи таку поведінку відповідача, суд зауважує, що в ухвалі суду про відкриття провадження у справі від 18.11.2020 року було зокрема запропоновано відповідачу подати до суду у строк до 11.12.2020 року відзив на позовну заяву, оформлений відповідно до вимог ст.ст.165, 178 ГПК України; додати до відзиву докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; надіслати копію відзиву та доданих до нього доказів позивачу одночасно з надісланням відзиву до суду; відповідні докази надіслання надати до суду. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.11.2020 року була надіслана на поштову адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, між тим 30.11.2020 року повернулась
із відміткою у довідці поштової установи “За закінченням терміну зберігання”.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №270 було затверджено Правила надання поштового зв'язку, які визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними.
Відповідно до п.116 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, зокрема, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об'єкта поштового зв'язку місця призначення.
Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику, зокрема, у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів (п. 117 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Відтак, підстави невручення поштового відправлення та повернення його відправнику містяться у Правилах надання послуг поштового зв'язку, зокрема, і у зв'язку із неврученням поштового відправлення адресату особисто або на органі поштового зв'язку та закінченням строку зберігання такого відправлення.
Таким чином суд зауважує, що можливість своєчасного отримання поштової кореспонденції залежить виключно від власного волевиявлення відповідача. Враховуючи, що ухвалу суду від 18.11.2020 року було направлено за належною адресою, неотримання її адресатом зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Крім того, 15.12.2020 року від відповідача надійшла до суду заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№33482/20), а 16.12.2020 року представник відповідача ознайомився з матеріалами справи, між тим своїм правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався та будь-яких доказів в обгрунтування своєї позиції не надав.
Із змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
При цьому суд враховує, що згідно до вимог ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідач повинен був подати докази разом з поданням відзиву.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач не надав відзив на позовну заяву, суд вважає за можливе, відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 18.01.2021 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст якого буде складено 25.01.2021 року.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
Так, із наявних в матеріалах справи первинних документів вбачається, що між сторонами у справі відбулись господарські операції з приводу поставки товару.
Як встановлено матеріалами справи, 19.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД КРОС» (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю промислова промислова монтажна компанія „Тітан” (надалі - покупець) було укладено договір №13150, відповідно до умов п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати покупцю кріплення та метизи (далі - товар), згідно специфікації (видаткової накладної-), що є невід'ємною частиною цього Договору, а покупець зобов'язується вчасно прийняти й оплатити даний Товар.
Згідно п. 1.4 Договору, умови поставки узгоджуються сторонами окремо. Товар постачається окремими партіями.
У п.2.1 Договору зазначено, що загальна ціна Договору складається із загальної вартості товару, поставленого по видаткових накладних (специфікаціях) протягом дії Договору.
Умовами п.2.2 Договору сторонами було узгоджено, що оплата проводиться покупцем шляхом безготівкового (банківського) переказу коштів у національній валюті України на поточний рахунок постачальника, зазначений у реквізитах даного договору, у розмірі 100% від вартостіт, вказаного у специфікації (видатковій накладній).
Розділом 3 Договору передбачено, що поставка товару проводиться шляхом фактичної передачі товару покупцю, на підтвердження чого сторони підписують видаткову накладну. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцю та підписання ним видаткової накладної. Ризики випадкового знищення (пошкодження) товару, як і відповідальність щодо відшкодування вартості товару постачальникові, переходять до покупця з моменту передачі йому товару. Моментом передачі товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної.
Відповідно до п. 6.4 Договору, у випадку порушення строків поставки товару, постачальник виплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не поставленого в строк товару, за кожний день прострочення поставки.
Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами й діє до 31 грудня 2020 року але до повного виконання Сторонами обов'язків за цим Договором. (п.9.1 Договору).
Згідно специфікації №1, що є додатком №1 до цього договору (а.с. 6) сторони домовились, що загальна вартість товару складає 103 438, 74 грн, а також у п. 4 узгодили умови оплати, зокрема:100 % від вартості поставленого товару, протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару, в порядку передбаченим Договором.
Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов договору №13150 від 19.02.2020р., позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 103438, 74 грн. у відповідності до укладеної між сторонами специфікації №1, що підтверджується накладними видатковими: №180673 від 25.02.2020р. на суму 92 227, 15 грн. та №180673-1 від 26.02.2020 року на суму 11 211, 59 грн.
Відповідно до умов договору, сторони у добровільному порядку обумовили момент переходу права власності покупця на товар саме з моменту передачі товару покупцю та підписання ним видаткової накладної. Моментом передачі товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної.
За таких обставин, враховуючи наявність в матеріалах справи підписаної та скріпленої печатками сторін видаткової накладної про поставку відповідного товару, суд дійшов висновку про належне виконання позивачем обов'язку щодо поставки спірного товару.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, з врахуванням п. 4 Специфікації №1, за товар поставлений згідно накладної видаткової №180673 від 25.02.2020 року, відповідач повинен був сплатити до 10.03.2020 року включно, згідно накладної видаткової №180673-1 від 26.02.2020 року до 11.03.2020 року включно.
При цьому, позивач наполягає, що відповідач з порушенням строку частково розрахувався за отриманий товар сплативши лише грошові кошти у розмірі 65000 грн., а саме: 24.02.2020р. сплатив 15 000,00 грн., 13.04.2020р. - 10 000 грн. та 23.04.2020 року - 20000 грн.
Згідно наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 року по 18.06.2020 року (а.с.9), складений та підписаний між сторонами у справі, заборгованість відповідача станом на 18.06.2020 року становить 58438, 74 грн.
З метою досудового врегулювання спору, 03.07.2020 року позивач звернувся до відповідача з претензією щодо погашення заборгованості у сумі 58 438, 74 грн.
У відповідь, листом вих.№09.07-02 від 09.07.2020 року відповідач повідомив, що виконання зобов'язань за Договором №13150 від 19.02.2020 року було ускладнено введенням карантину у зв'язку з поширенням на території України короновірусу та гарантував здійснити оплату поставленого товару до 03.08.2020 року.
18.08.2020 року позивач повторно звернувся з претензією до відповідача з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 58 438, 74 грн, 3% річних у розмірі 830, 96 грн та інфляційних витрат у розмірі 1116, 58 грн.
Однак, як зазначає позивач та не заперечує відповідач, останнім було виконано вказану претензію лише частково та додатково оплачено 20 000 грн., а саме 11.08.2020 року - 15000 грн та 23.10.2020 року - 5000 грн, в зв'язку з чим, заборгованість відповідача за договором №13150 від 19.02.2020р. становить 38 438, 74 грн.
При цьому, в зв'язку з неналежним виконанням ТОВ ПМК „Тітан” своїх зобов'язань за Договором, ТОВ „ТД Крос” було нараховано відповідачу 3% річних у сумі 1146, 63 грн та інфляційних витрат у сумі 1631, 28 грн.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Між тим, відповідачем в порушення вимог положень ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, не надано доказів сплати вартості товару на загальну суму 38 438, 74 грн. на користь позивача.
За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконав умови укладеного між сторонами договору № 13150 від 19.02.2020 року, а саме за фактично отриманий товар, розрахувався частково сплативши грошові кошти з порушенням строку і лише у сумі 65000 грн., в зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 38438, 74 грн., що підтверджується відповідними доказами, наявними у матеріалах справи.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД Крос” та стягнення з відповідача суми основної заборгованості за договором №13150 у розмірі 38438, 74 грн.
Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Водночас, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних у розмірі 1146, 63 грн. окремо по кожній видатковій накладній, суд встановив, що позивач допустився помилки при розрахуванні періоду щодо виникнення заборгованості, зазначивши невірні дати проплат відповідача, в зв'язку з чим суд зробив власний розрахунок згідно якого сума 3% річних становить 1153, 35 грн.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
77227.1511.03.2020 - 12.04.2020333 %208.89
67227.1513.04.2020 - 22.04.2020103 %55.10
47227.1523.04.2020 - 10.08.20201103 %425.82
32227.1511.08.2020 - 22.10.2020 733 %192.83
27227.1523.10.2020 - 11.11.2020203 %44.63
11211.5912.03.2020 - 11.11.20202453 %225.15
Однак, оскільки згідно приписів ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, суд не виходить за межі заявлених позовних вимог, загальний розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 1146, 63 грн.
Перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем інфляційних у розмірі 1631, 28 грн. окремо щодо кожної видаткової накладної, судом було встановлено, що позивач допустився помилки аналогічної, що й при здійсненні розрахунку 3% річних, в зв'язку з чим суд зробив власний розрахунок, згідно якого сума інфляційних витрат становить 1188, 51 грн.
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі
11.03.2020 - 12.04.202077227.151.008617.8277844.97
13.04.2020 - 22.04.202067227.151.008537.8267764.97
23.04.2020 - 10.08.202047227.150.999-48.3647178.79
11.08.2020 - 22.10.202032227.150.998-64.4532162.70
23.10.2020 - 11.11.202027227.151.0000.0027227.15
12.03.2020 - 11.11.202011211.591.013145.6811357.27
Отже, загальний розмір інфляційних витрат, що підлягають стягненню з відповідача, з урахуванням здійснених судом розрахунків, становить 1188, 51 грн.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ „ТД Крос” та та стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 38438, 74 грн., інфляційних у розмірі 1188, 51 грн. та 3% річних у розмірі 1146,63 грн.
При здійсненні вищевказаних висновків суд враховує, що ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Крім того, суд вважає за необхідне окремо наголосити, що добросовісність у правовідносинах означає здійснення сторонами заходів, спрямованих на уникнення правопорушення.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю промислова монтажна компанія „Тітан” (65072, Одеська обл., м. Одеса, пров. Генерала Вишневського, буд. 13/1, код ЄДРПОУ 42026445) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД Крос” (04060, м. Київ, пров. Тираспольська, буд. 12/14, код ЄДРПОУ 42566953) 38 438 /тридцять вісім чотириста тридцять вісім/ грн. 74 коп. основної заборгованості, 1188 /одну тисячу сто вісімдесят вісім/ грн. 51 коп. інфляційних витрат, 1146 /одну тисячу сто сорок шість/ грн. 63 коп. 3% річних та 2078 /дві тисячі сімдесят вісім/ грн. 87 коп. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 25 січня 2021 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська