26 січня 2021 року м. Черкаси
Справа № 694/960/20
Провадження № 22-ц/821/99/21
категорія 304090200
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Єльцова В. О.
суддів: Василенко Л. І., Нерушак Л. В.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»;
відповідач: ОСОБА_1
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» Крилової О. Л. на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» Гребенюк О. С. (далі - Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, а відповідачу надано у користування кредитну картку (номери та строк дії отриманих кредитних карток зазначено у довідці про отримані картки, що додається).
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 11000.00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 3.2 п. 3.3 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою банку.
Відповідно до рахунку заборгованості, наданого банком, заборгованість за кредитом відповідача станом на 20.05.2020 року становить 35714.22 гривень, яка складається з наступного: 2055,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 2055,99 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 739,04 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦПК України; 32919,19 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 жовтня 2020 року відмовлено в позові АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з матеріалів справи вбачається що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 17.03.2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Зазначені АТ КБ «Приватбанк» обставини не є підставою для задоволення позову в повному об'ємі, оскільки у матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем кредиту.
Крім того, суд відмовив у задоволенні позову щодо тіла кредиту, вказавши, що із наданого розрахунку у відповідача відсутня заборгованість за поточним тілом кредиту, та за нарахованими відсотками.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У грудні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» подав через суд першої інстанції апеляційну скаргу, в якій просив рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи.
Суд не в повній мірі дослідив докази, а саме те, що відповідач перед підписанням кредитної угоди був повідомлений про всі умови кредитування, про що свідчить його підпис на анкеті-заяві.
Крім того, відповідно до виписки по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, відповідач активно користувався кредитними коштами, знімав готівку в банкоматах, розраховувався в торгівельній мережі, що не можливо здійснювати без наявної карти, а також частково сплачував заборгованості.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року відкрито провадження у вказаній справі.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.Свою ухвалу суд мотивував тим, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом встановлено, що 17.03.2010 ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг № б/н від 17.03.2010.
На підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, а відповідачу надано у користування кредитну картку (номери та строк дії отриманих кредитних карток зазначено у довідці про отримані картки, що додається).
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 11000.00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.3.2. п.3.3 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою банку.
У заяві зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з пам'яткою клієнта, «Умовами та правилами надання банківських послуг», а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився та згоден з умовами та правилами надання банківських послуг, які були надані йому у письмовому вигляді, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
17.03.2010 року Відповідачем також була підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду. В цій же довідці Відповідач власним підписом підтвердив, що «З фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений».
Відповідно до розрахунків заборгованості за Кредитним договором № б/н від 17.03.2010 відповідач допустив прострочену заборгованість перед позивачем, яка станом на 20.05.2020 року становить 35714.22 гривень, яка складається з наступного: 2055,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 2055,99 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 739,04 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦПК України; 32919,19 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Судом встановлено, що 17 березня 2010 року ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, у якій заповнено графи особистих даних (а.с. 24).
У зазначеній анкеті-заяві зазначено, що Позичальник отримала платіжну картку «Універсальна» з кредитним лімітом 5000 грн.
Також у вказаній Анкеті-заяві зазначено, що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг.
При цьому, зазначена Анкета-заява не містить посилань на конкретні умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання позичальником умов Договору.
Отже, з наданих позивачем документів, суд першої інстанції був позбавлений можливості встановити дійсні обставини справи, які б слугували підставою для задоволення в повному обсязі заявлених банком позовних вимог, оскільки неможливо вірно встановити конкретні умови користування виданою карткою, розмір обов'язкового щомісячного платежу, розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, а також розміри штрафів.
Правовідносини між сторонами у справі, які ґрунтуються на вищенаведених положеннях кредитного договору, регламентуються наступними правовими нормами.
Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦПК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди ст. 638 ЦК України.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі ч. 1 ст. 1055 ЦК України.
За статтями 526 та 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованою договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Особливостями договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначав банк.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи до ОСОБА_1 вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також складові його вартості, зокрема заборгованість по пені за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи своє право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 17 березня 2010 року, посилався також на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» і «Тарифи банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Колегія суддів погоджується із посиланням суду першої інстанції на те, що позивачем не підтверджено укладення кредитного договору саме на тих умовах, які заявлені банком у позовній заяві.
У Анкеті-заяві зазначено, що відповідачка ОСОБА_1 згідна із тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомлена та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Водночас, банк додав лише витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» 55 днів пільгового періоду (а.с. 25 зворотна сторона)
Колегія суддів також звертає увагу на неможливість ідентифікації того, що наданий витяг з Тарифів обслуговування та Анкета-заява ОСОБА_1 , це складові одного кредитного договору.
Крім того, матеріали справи не містять підписані відповідачкою ОСОБА_1 інші документи, що є обов'язковими складовими договору надання банківських послуг. Так, Умови та Правила надання банківських послуг, пред'явлені банком в додатку до позовної заяви, не містять підпису клієнта банку. А тарифи банку взагалі відсутні в матеріалах справи.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розуміла ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася саме із ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Також, колегія суддів зазначає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17 березня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом ( 30 липня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві позичальника домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Судом першої інстанції в рішенні вказано, що із наданого розрахунку у відповідача відсутня заборгованість за поточним тілом кредиту, та за нарахованими відсотками.
З таким висновком апеляційний суд не погоджується з огляду на наступне.
Колегією суддів перевірено наданий АТ КБ «ПриватБанк» суду першої інстанції розрахунок заборгованості за простроченими відсотками за кредитним договором б/н від 17.03.2010 року та встановлено, що заборгованість за простроченими відсотками становить 0,00 грн.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, урегульовані частиною другою статті 625 цього Кодексу, згідно яких на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Такі проценти підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Таким чином, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов'язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, термін дії картки, виданої ОСОБА_1 встановлений до останнього дня серпня 2019 року (а.с.23).
Верховний Суд України у Постанові від 22 жовтня 2014 року у справі №127цс14 висловив правовий висновок про те, що строк дії картки є кінцевим терміном кредитування.
АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом в липні 2020 року, тобто після спливу строку кредитування, тому має право на стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України з моменту пред'явлення вимоги про дострокове повернення суми заборгованості за кредитом.
За змістом позовної заяви вимоги про стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України, пред'явлені станом на 20 травня 2020 року.
За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку щодо наявності правових підстав для задоволення цих позовних вимог з тих підстав, що позивач, станом на момент звернення до суду з даним позовом, набув права нараховувати відсотки на підставі статті 625 ЦК України. Тому, необхідно стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 739 грн. 04 коп.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».)
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про конкретні умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими.
Аналізуючи наведене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості по пені, оскільки вони відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
З матеріалів справи, зокрема, із розрахунку заборгованості, вбачається, що ОСОБА_1 користувалася карткою, а також частково погашала заборгованість. (а.с. 6-13)
Тому враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тобто Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Суд першої інстанції наведеного в повній мірі не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову повністю у зв'язку з тим, що із наданого розрахунку у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту, оскільки з вказаного розрахунку вбачається, що заборгованість за тілом кредитку становить 2055 грн. 99 коп.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вимоги АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення тіла кредитку в сумі 2055 грн. 99 коп. з ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Отже, позивачем доведено, що борг позичальника по тілу кредиту становить 2055 грн. 99 грн. Відповідач суму фактично не повернутого боргу не спростував, контррозрахунку заборгованості суду не надав.
Таким чином, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 2055 грн. 99 коп. та 739 грн. 04 коп. заборгованості за кредитним договором на підставі п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
В решті рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, апеляційний суд погоджується із висновками суду, що вимоги банку про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за пенею та штрафами є безпідставними через відсутність передбаченого обов'язку позичальника ОСОБА_1 по їх сплаті АТ КБ «Приватбанк» у заяві від 17 березня 2010 року, оскільки Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, а також інформація, що міститься на банківському сайті, не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що у вказаних Умовах правилах надання банківських послуг так і в анкеті-заяві відсутнє поняття «Прострочене тіло кредиту».
У відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, до скасування в частині відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту) і ухвалення нового рішення про задоволення в цій частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» .
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що апеляційний суд зробив висновок про скасування рішення Звенигородського районного суду Черкаської області в частині, що стосується стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 2055 грн. 99 коп. та 739 грн. 04 коп. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, то судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам (7,82%) , що у грошовому виразі складає 164,38 грн.
Судові витрати, понесені АТ КБ «ПриватБанк» у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, підлягають пропорційно відшкодуванню із ОСОБА_1 в сумі 246,56 грн. (3153 грн.*7,82%)
Керуючись ст. ст. 141, 258, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 жовтня 2020 року - скасувати в частині відмови у стягненні із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у сумі 2055 грн. 99 коп. та 739 грн. 04 коп. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
Постановити в цій частині нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві 03 квітня 2009 року) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_3 , МФО № 305299) заборгованість за кредитом у сумі 2 795 грн. 03 коп.
В іншій частині рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 жовтня 2020 року у зазначеній справі залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору за подання позивачем позовної заяви в сумі 164 грн. 38 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання позивачем апеляційної скарги в сумі 246 грн. 56 коп., всього в сумі 410 грн. 94 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуючий
Судді: