Справа № 359/191/17
Провадження № 2/359/1151/2020
27 жовтня 2020 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Муранової-Лесів І.В.
при секретарі - Степаненко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, пов'язаних з порушенням боргових зобов'язань -
11 січня 2017 року до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , направлена поштою 26.12.2016 р., та відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь 500 406,49 грн., з яких: - 175496,15 грн. - сума, нарахована у виді процентів за користування відповідачем позикою за усіма борговими документами відповідно до вимог ч.1 ст.1048 ЦК України; -142299,28 грн. - сума, нарахована за прострочення відповідачем своїх зобов'язань за усіма борговими документами у виді інфляційних втрат відповідно до вимог ст.ст. 1050 ч.1 та 625 ч.2 ЦК України;- 182611,06 грн. - сума, нарахована за прострочення відповідачем своїх зобов'язань за усіма борговими документами у виді процентів відповідно до вимог ст.ст. 1050 ч.1 та 625 ч.2 ЦК України, а також стягнути з відповідача на його користь усі судові витрати (а.с. 1-7 т.1).
Свої вимоги позивач обґрунтовує наступним. Вказує, що між ним та відповідачем було укладено договори позики, згідно з якими він передав відповідачу в борг відповідно 160000 грн. та 120000грн., який зобов'язався повернути їх у визначені у цих договорах строки з обумовленими процентами. Також вказує, що протягом 2011-2012 років передав відповідачу, а останній взяв у борг певну суму коштів, на підтвердження чого власноручно написав розписки: від 24.06.2011 р. про отримання в борг 38400,00 грн., від 22.11.2012 року про отримання в борг - 20000 грн.; від 30.11.2012 року - 15000 грн. Зазначає, що умови зазначених у договорах домовленостей щодо повернення боргу відповідачем не виконувалися, внаслідок чого позивач вимушений був звернутися до суду за захистом своїх майнових прав. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03.11.2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено повністю, та стягнуто з ОСОБА_2 920683 грн. 58 коп. Незважаючи на наявність судового рішення, боржник продовжує ухилятися від добровільного погашення боргу, що змушує позивача знову звернутися до суду для стягнення коштів, пов'язаних з його борговими зобов'язаннями. Отже, з ОСОБА_2 на його користь слід стягнути заборгованість не охоплену зазначеним вище рішенням суду, а саме: відсотки за договорами позики, передбачені ст. 1048 ЦК України, загальна заборгованість яких станом на 31.12.2016 р. складає 175496,15 грн.; інфляційні витрати за весь час прострочення боржника станом на 30.11.2016 р., в розмірі 142299,28 грн.; а також 3% річних, передбачені ст.625 ЦК України, станом на 31.12.2016 року включно, загальний розмір яких складає 182611,06 грн.
Рішенням Бориспільського міськраойнного суду Київської області від 14 квітня 2017 року у даній справі №359/191/17 позов ОСОБА_1 було задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача борг в розмірі 500406,49 грн., з яких: 175496,15 грн. сума, нарахована у виді процентів за користування позикою за усіма борговими документами; 142299,28 грн. сума, нарахована за прострочення відповідачем своїх зобов'язань за усіма борговими документами у виді інфляційних втрат; 182611,06 грн. сума, нарахована за прострочення відповідачем своїх зобов'язань за усіма борговими документами у виді процентів. Вирішено питання судових витрат (а.с.77, 78-81 т.1).
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2017 року (а.с.122-129 т.1) апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду київської області від 14 квітня 20-17 року - без мін.
Постановою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року (а.с.227-234 т.1) касаційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково: рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Вирішено питання судових витрат.
Скасовуючи судові рішення у даній справі, Верховний Суд звернув увагу на правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), а саме, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Також зазначено, що договорами позики від 24 червня 2011 року, 22 та 30 листопада 2012 року не було встановлено відсотків за користування отриманими у позику коштами та не було зазначено, що ця позика є безпроцентною, як не було встановлено й строку виконання цих зобов'язань, тому оскільки рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2016 року за цими договорами позики було стягнуто лише позику без відсотків, то в такому випадку позивач може мати право на стягнення відсотків в розмірі визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, однак лише за період з дня укладення договору позики до дня пред'явленням ним вимоги до відповідача про повернення цих коштів.
Вказано, що судами обох інстанцій не було встановлено коли саме позикодавець направив позичальнику досудову вимоги про повернення заборгованості за вказаними договорами позики, як і не встановлено точної дати його звернення до суду першої інстанції, оскільки зі змісту доданої копії рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2016 року вбачається, що позивач звернувся з позовом до відповідача у березні 2016 року, однак точної дати в цьому рішенні не вказано, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати обставини, які не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
Також стягуючи з відповідача на користь позивача відсотки за договорами позики від 24 червня 2011 року, 22 та 30 листопада 2012 року за період з дня укладення цих договорів до 31 грудня 2016 року суд першої інстанції в порушення вимог частини другої статті 1050 ЦК України не встановив коли саме позивач пред'явив вимогу до відповідача про повернення отриманих в позику коштів за цими розписками та не визначився з періодом за який можуть підлягати стягненню визначені позивачем відсотки на рівні облікової ставки Національного банку України.
Зазначено, що поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що право на інфляційні витрати та відсотки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за договорами позики від 24 червня 2011 року, 22 та 30 листопада 2012 року може виникнути у позивача лише після пред'явлення ним вимоги до відповідача про повернення спірних коштів.
Також, вказано, що при новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити дату пред'явлення позивачем вимоги до відповідача щодо виконання зобов'язань за договорами позики від 24 червня 2011 року, 22 та 30 листопада 2012 року, також встановити періоди, за які він може мати право нараховувати інфляційні витрати та проценти, та з урахуванням встановлених обставин ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення по суті позовних вимог (а.с.227-234 т.1).
Ухвалою від 05 грудня 2019 року справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено до підготовчого судового засідання (а.с.241 т.1).
23.12.2019 р. до суду надійшов відзив на позов, поданий представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Малеванчук І.В.( а.с. 5-11 т.2), за змістом якого відповідач не погоджується з обставинами та підставами позову. Зокрема, зазначає, що згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою (кредитом) припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Так, відповідно до пункту 5.2 договору позики від 21 липня 2011 року позичальник зобов'язаний повернути всю суму позики до 31 грудня 2012 року зі сплатою 30 % на залишок заборгованості, а пунктом 5.2 договору позики від 13 червня 2012 року позичальник зобов'язаний повернути всю суму позики до 01 березня 2013 року зі сплатою 20 % річних на залишок заборгованості, а згідно із пунктом 6 договору позики від 21 липня 2011 року та договору позики від 13 червня 2012 року позикодавець вправі нараховувати пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення. Як вказано у постанові Верховного Суду у справі № 359/191/17 від 13.11.2019, відповідно до положень частини другої статті 1050 ЦК України позивач таким чином реалізував своє право нараховувати передбачені договором відсотки та після ухвалення судового рішення від 03 листопада 2016 року не має права їх нараховувати, а може мати лише право на інфляційні витрати та відсотки передбачені частиною другою статті 625 ЦК України за період, який не було стягнуто рішенням суду першої інстанції від 03 листопада 2016 року. Таким чином, вважають, у позивача відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти за договорами позики від 21 липня 2011 року та від 13 червня 2012 року після закінчення строку дії договорів та пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договорами, оскільки строк дії договорів позики закінчився відповідно 31 грудня 2012 року та 01 березня 2013 року і кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені. З цих підстав, вважають, слід відмовити повністю позивачу у задоволені позовних вимог про стягнення відсотків за договором позики від 21 липня 2011 року за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 84295,89 грн. та пені за прострочення грошового зобов'язання згідно із п. 6 договору позики за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 102560,00 грн.; про стягнення відсотків за договором позики від 13 червня 2012 року за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 42147,95 грн. та пені за прострочення грошового зобов'язання згідно із п. 6 договору позики за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у сумі 76920,00 грн.
Вказують, що у постанові Верховного Суду у справі № 359/191/17 від 13.11.2019 зазначено, що позивач може мати право на стягнення відсотків в розмірі визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, однак лише за період з дня укладення договору позики до дня пред'явленням ним вимоги до відповідача про повернення цих коштів, та що позивач також набув право на інфляційні витрати та проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, але таке право у нього може виникнути лише на тридцятий день після пред'явлення вимоги до позичальника.Встановлюючи дату пред'явлення позивачем вимоги до відповідача щодо виконання зобов'язань за договорами позики від 24 червня 2011 року, 22 та 30 листопада 2012, зазначають про те, що така вимога була направлена позивачем відповідачу 03 лютого 2015 року. Згідно статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому, право на позов про стягнення процентів за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення таких процентів обчислюється по кожному дню, за який нараховується проценти, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. А отже, вважають, слід застосувати позовну давність та наслідки її спливу до позовних вимог про стягнення процентів за борговою розпискою від 24 червня 2011 року за користування позикою за період з 24 червня 2011 року до 10 січня 2014 року, до позовних вимог про стягнення процентів за борговою розпискою від 22 листопада 2012 року за період з 22 листопада 2012 року до 10 січня 2014 року та до позовних вимог про стягнення процентів за борговою розпискою від 30 листопада 2012 року за період з 30 листопада 2012 року до 10 січня 2014 року.
Звертають увагу, що 11.01.2017 р. позивач звернувся із позовною заявою у даній справі (№359/191/17), тобто з урахуванням висновків Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги відповідача, слід зазначити про те, що позивач має право на стягнення із відповідача такої суми заборгованості із сплати процентів у розмірі облікової ставки НБУ за такі періоди і в такій сумі:- за борговою розпискою від 24 червня 2011 року відсотки за цим договором за період з 11 січня 2014 року (із урахуванням спливу позовної давності) до 03 лютого 2015 року (до дня пред'явлення ним вимоги до відповідача про повернення коштів за борговою розпискою) у розмірі 4359,72 грн.; - за борговою розпискою від 22 листопада 2012 року відсотки за цим договором за період з 11 січня 2014 року (із урахуванням спливу позовної давності) до 03 лютого 2015 року (до дня пред'явленням ним вимоги до відповідача про повернення коштів за борговою розпискою) у розмірі 2270,68грн.; - за борговою розпискою від 30 листопада 2012 року відсотки за цим договором за період з 11 січня 2014 року (із урахуванням спливу позовної давності) до 03 лютого 2015 року (до дня пред'явлення ним вимоги до відповідача про повернення коштів за борговою розпискою) у розмірі 1703,01грн.
Згідно відзиву, просив суд повністю відмовити позивачу у задоволені позовних вимог: - про стягнення відсотків за договором позики від 21 липня 2011 року за користування позикою за період з 1 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у сумі 84 295,89 грн., - про стягнення за договором позики від 21 липня 2011 року пені за прострочення грошового зобов'язання згідно із п.6 договору позики за період з 01.04.2015 р. до 31.12.2016 р. у сумі 102 560,00 грн.; - про стягнення відсотків за договором позики від 13.06.2012 р. за користування позикою за період з 01.04.2015 р. до 31.12.2016 р. у сумі 42147,95грн.; - про стягнення за договором позики від 13 червня 2012 року пені за прострочення грошового зобов'язання згідно із п. 6 договору позики за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у сумі 76920,00 грн.
Застосувати позовну давність та наслідки її спливу до позовних вимог: - про стягнення процентів за борговою розпискою від 24 червня 2011 року за користування позикою за період з 24 червня 2011 року до 10 січня 2014 року; - про стягнення процентів за борговою розпискою від 22 листопада 2012 року за період з 22 листопада 2012 року до 10 січня 2014 року; - про стягнення процентів за борговою розпискою від 30 листопада 2012 року за період з 30 листопада 2012 року до 10 січня 2014 року.
Просили частково задовольнити позовні вимоги: - про стягнення процентів за борговою розпискою від 24 червня 2011 року за період з 11 січня 2014 року (із урахуванням спливу позовної давності) до 03 лютого 2015 року (до дня пред'явленням ним вимоги до відповідача про повернення коштів за борговою розпискою) у сумі 4359,72 грн.; - про стягнення процентів за борговою розпискою від 22 листопада 2012 року за період з 11 січня 2014 року (із урахуванням спливу позовної давності) до 03 лютого 2015 року (до дня пред'явленням ним вимоги до відповідача про стягнення коштів за борговою розпискою) у сумі 2 270,68грн.; - про стягнення процентів за борговою розпискою від 30 листопада 2012 рокуза період з 11 січня 2014 року (із урахуванням спливу позовної давності) до 03 лютого 2015 року (до дня пред'явлення ним вимоги до відповідача про повернення коштів за борговою розпискою) у сумі 1 703, 01 грн.; судовий збір покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ухвалою від 28 лютого 2020 року (а.с.40 т.2) закрито підготовче провадження у справі та призначити до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивач не з'явився, надав суду заяву, у якій просив розглянути справу за наявними матеріалами без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача-адвокат Малеванчук І.В. також у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Проте, надав суду заяву, у якій просив здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та прийняти рішення по суті даної справи.
Дослідивши заяви, письмові матеріали справи, матеріали цивільної справи №359/2703/15-ц, №2/359/1308/2016, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч.6ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У судовому засіданні встановлено, що 21 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у власність грошові кошти у розмірі 160000 гривень та зобов'язався повернути позику до 31 грудня 2012 року, що підтверджується копією відповідного договору позики( а.с.9 т.1). Згідно з п.3 договору позика за даним договором є процентною, ставка складає 30% річних, проценти нараховуються на залишок суми позики у строк 1-го числа календарного місяця наступного за звітним, та виплачуються щомісячно.
У подальшому, 13 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого, ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність грошові кошти у розмірі 120000 гривень, що є еквівалентом 15000 доларів США, та зобов'язався повернути вказану грошову суму до 01 березня 2013 року, що підтверджується копією відповідного договору позики( а.с.14 т.1). Як вбачається, п. 3 даного договору передбачено, що позика є процентною, ставка складає 20% річних, проценти нараховуються на залишок суми позики у строк 1-го числа календарного місяця наступного за звітним, та виплачуються щомісячно.
Відповідачем ОСОБА_2 у строк, визначений вищевказаними договорами позики, до 31 грудня 2012 року та відповідно до 01 березня 2013 року, грошові кошти не було повернуто.
Також встановлено, що протягом 2011-2012 років позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти, зокрема відповідач взяв у борг у ОСОБА_1 : 24 червня 2011 року на суму 38400 гривень, 22 листопада 2012 року - 20000 гривень, 30 листопада 2012 року - 15000 гривень, що підтверджується відповідними копіями розписок (а.с. 18, 24, 30 т.1).
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Враховуючи, що у текстах розписок від 24 червня 2011 року, 22 листопада 2012 року та 30 листопада 2012 року не обумовлений термін повернення грошових коштів, ОСОБА_1 03 лютого 2015 року направив ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення боргу у розмірі 73400 гривень протягом 30 днів з моменту отримання вимоги.
У зв'язку з тим, що відповідачем вимога не виконана, кошти не було повернуто, позивач у березні 2016 року звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договорами позики в розмірі 920683 грн. 58 коп. У задоволенні позову в частині стягнення грошових коштів в більшому розмірі відмовлено (а.с.61-64 т. 2 цивільна справа №359/2703/15-ц, №2/359/1308/2016).
Так, вищенаведеним рішенням суду встановлено, що відповідач ухиляється від добровільного погашення цього боргу. Тому за договором позики від 21 липня 2011 року у нього виник борг по поверненню позики в розмірі 160000 гривень, борг по сплаті процентів за користування позикою в розмірі 176547 гривень 95 копійок, пеня в розмірі 131200 гривень та сума інфляції за весь час прострочення в розмірі 57978 гривень 25 копійок; за договором позики від 13 червня 2012 року виник борг по поверненню позики в розмірі 120000 гривень, борг по сплаті процентів за користування позикою в розмірі 67200 гривень, пеня в розмірі 91200 гривень та сума інфляції за весь час прострочення в розмірі 43157 гривень 38 копійок. Крім того, у відповідача виник борг по поверненню позики за розпискою від 24 червня 2011 року в розмірі 38400 гривень, за розпискою від 22 листопада 2012 року - в розмірі 20000 гривень та за розпискою від 30 листопада 2012 року - в розмірі 15000 гривень. Загальний розмір боргу ОСОБА_2 за договорами позики становить 920683 гривень 58 копійок.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідачем ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 07 серпня 2017 року( а.с. 144-149 т.2 цивільна справа № 359/2703/15-ц, №2/359/1308/2016) апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2016 року залишено без змін.
14.12.2016 р. Бориспільським міськрайонним судом Київської області за заявою ОСОБА_1 від 23.11.2016 р., було направлено копію рішення суду від 03.11.2016 р., копію ухвали Апеляційного суду Київської області від 10.11.2016 р. та два оригінали виконавчих листів (а.с.66,68 т.2 справа № 359/2703/15-ц, №2/359/1308/2016).
Постановою старшого державного виконавця Солом'янського районного ВДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києві від 20.01.2017 р. відкрито виконавче провадження № 53261350 з примусового виконання виконавчого листа № 359/2703/2016 виданого 14.12.2016 р. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики у розмірі 920 683,58 грн., та відповідно старшим державним виконавцем Солом'янського районного ВДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києві 20.01.2017 р. у ВП № 53261350 з примусового виконання виконавчого листа № 359/2703/2016 виданого 14.12.2016 р. прийнято постанову про арешт майна боржника ОСОБА_2 ( а.с.67-70 т.1).
Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року( а.с.274-279 т.2 справа №359/2703/15-ц, №2/359/1308/2016) касаційні скарги ОСОБА_2 в особі представника Малеванчука І.В. та ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 07 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договорами позики, процентів, пені та інфляційних втрат. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в сумі 541198,64 гривень, а також 2119,32 гривень судового збору за подання позовної заяви. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 530,10 гривень судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
Будь-яких належних і допустимих доказів, що відповідач ОСОБА_2 погасив заборгованість за договорами позики, що була стягнута за Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, суду надано не було. Дана обставина відповідачем не заперечується.
Згідно вимог ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За змістом ч.1 та 2 цієї статті, у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою (кредитом) припиняється.
Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з розрахунками, наданими позивачем, розмір процентів за користування грошовими коштами за всіма борговими документами за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року становить 175496,15 грн, розмір інфляційних втрат за час прострочення боржника становить 142299,28 грн, а розмір процентів за прострочення боржника становить 182611,06 грн. (а.с. 12 т.1).
Позивач звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 21 липня 2011 року, просив стягнути з відповідача на його користь відсотки за цим договором за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 84295,89 грн; інфляційні витрати за період з 01 березня 2015 року до 30 листопада 2016 року у розмірі 75203,98 грн та проценти за прострочення грошового зобов'язання по частині другій статті 625 ЦК України за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 102 560,00 грн.
Проте, вище зазначеною Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року( а.с.274-279 т.2 справа №359/2703/15-ц, №2/359/1308/2016) за вказаним договором позики на користь позивача було стягнуто відсотки за користування коштами, що були визначені договором позики, пеню та суму інфляції за весь час прострочення, тому, суд вважає, відповідно до положень частини другої статті 1050 ЦК України позивач реалізував своє право нараховувати передбачені договором відсотки та після ухвалення судового рішення від 06 листопада 2019 року не має права їх нараховувати, а може мати лише право на інфляційні витрати та відсотки передбачені частиною другою статті 625 ЦК України за період, який не було стягнуто рішенням суду від 03 листопада 2016 року, а у стягненні відсотків за користування позикою слід відмовити..
За договором позики від 13 червня 2012 року позивач просить стягнути з відповідача на його користь відсотки за цим договором за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 42147,95 грн.; інфляційні витрати за період з 01 березня 2015 року до 30 листопада 2016 року у розмірі 56 402,98 грн та проценти за прострочення грошового зобов'язання по частині другій статті 625 ЦК України за період з 01 квітня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 76 920,00 грн
Однак, за вказаним договором позики на користь позивача Постановою Верхового Суду від 06 листопада 2019 року також було стягнуто відсотки, пеню та суму інфляції за весь час прострочення за користування коштами визначені цим договором, тому відповідно до положень частини другої статті 1050 ЦК України він може мати право лише на інфляційні витрати та відсотки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України за період, який не було стягнуто вказаним рішенням суду, а в частині стягнення нарахованих позивачем відсотків за користування позикою, позов задоволенню не підлягає.
За договором позики від 24 червня 2011 року просив стягнути з відповідача на його користь відсотки за цим договором за період з 24 червня 2011 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 27654,57 грн; інфляційні витрати за період з 01 серпня 2015 року до 30 листопада 2016 року у розмірі 5593,80 грн та проценти за прострочення грошового зобов'язання по частині другій статті 625 ЦК України за період з 01 серпня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 1638,05 грн.
За договором позики від 22 листопада 2012 року просив стягнути з відповідача на його користь відсотки за цим договором за період з 22 листопада 2011 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 12 241,37 грн; інфляційні витрати за період з 01 серпня 2015 року до 30 листопада 2016 року у розмірі 2913,44 грн. та проценти за прострочення грошового зобов'язання по частині другій статті 625 ЦК України за період з 01 серпня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 853,15 грн.
За договором позики від 30 листопада 2012 року просив стягнути з відповідача на його користь відсотки за цим договором за період з 30 листопада 2011 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 9 156,37 грн; інфляційні витрати за період з 01 серпня 2015 року до 30 листопада 2016 року у розмірі 2 185,08 грн та проценти за прострочення грошового зобов'язання по частині другій статті 625 ЦК України за період з 01 серпня 2015 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 639,86 грн.
Слід зазначити, що вказаними договорами не було встановлено відсотків за користування отриманими у позику коштами та не було зазначено, що ця позика є безпроцентною, як не було встановлено й строку виконання цих зобов'язань.
Враховуючи, що Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року (справа №359/2703/15-ц) за цими договорами позики було стягнуто лише позику без відсотків, то в такому випадку позивач має право на стягнення відсотків в розмірі визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, за період з дня укладення договору позики до дня пред'явленням ним вимоги до відповідача про повернення цих коштів.
Слід також зазначити, що за договорами позики від 24 червня 2011 року, 22 та 30 листопада 2012 року позивач також набув право на інфляційні витрати та проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.
Як встановлено з матеріалів справи, позикодавець ОСОБА_1 направив 03 лютого 2015 року позичальнику ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення боргу за договорами позики від 24 червня 2011 року, 22 та 30 листопада 2012 року у розмірі 73400 гривень протягом 30 днів з моменту отримання вимоги ( а.с.26 т.1 справа №359/2703/15-ц, № 2/359/1308/2016). Доказів отримання цієї вимоги суду надано не було. Враховуючи ту обставину, що вимога залишилася не виконаною, позивач 24 березня 2015 року звернувся до суду із позовом про стягнення боргу, який надійшов до суду 26 березня 2015 року, і ці обставини вже були предметом судового розгляду у зазначеній цивільній справі №359/2703/15ц
Перевіркою розрахунків позивача, а також проведеним судом власним розрахунком, розрахунок процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ має виглядати наступним чином з урахуванням змінюваної облікової ставки НБУ (з 13.08.2013-6,50; з 15.04.2014 -9,50; з 17.07.2014-12,50; з 13.11.2014-14; з 06.02.2015 -19,50; з 04.03.2015-30; з 28.08.2015-27; з 25.09.2015-22; з 30.10.2015-22; з 18.12.2015-22; 28.01.2016-22; з 03.03.2016-22; з 22.04.2016-19; з 27.05.2016-18; з 24.06.2016-16,5; з 29.07.2016 - 15,5; з 16.09.2016 - 15; з 28.10.2016-14; з 08.12.2016-14) за формулою -сума боргу за основним зобов'язанням х облікова ставка НБУ / 100% /(365)днів х кількість днів користування позикою.
Таким чином, проценти за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ складають:
- за договором позики від 24.06.2011 за період користування позикою з 26.12.2013 по 05.03.2015 (тридцятий день з моменту пред'явлення вимоги про повернення боргу від 03.02.2015) включно складають 5095 грн.10коп.;
- за договором позики від 22.11.2012 за період користування позикою з 26.12.2013 по 05.03.2015 (тридцятий день з моменту пред'явлення вимоги про повернення боргу від 03.02.2015) включно складають _ 2653 гривні 70 копійок;
- за договором позики від 30.11.2012 за період користування позикою з 26.12.2013 по 05.03.2015 (тридцятий день з моменту пред'явлення вимоги про повернення боргу від 03.02.2015) включно складають -1990 гривень 28 копійок
Крім того, судом перевірена правильність розрахунків інфляційних втрат та трьох процентів річних , долучених до позовної заяви, та не викликає сумнівів. Правильність розрахунків відповідачем не оспорюється.
Так, згідно розрахунку інфляційні втрати становлять:
- за договором позики від 21.07.2011 за період з 01.03.2015 по 31.12.2016 включно - 75203 гривні 98 копійок;
- за договором позики від 13.06.2012 за період з 01.03.2015 по 31.12.2016 включно -56402 гривні 98 копійок;
- за договором позики від 24.06.2011 за період з 01.08.2015 по 31.12.2016 включно - 5593 гривні 80 копійок;
- за договором позики від 22.11.2012 за період з 01.08.2015 по 31.12.2016 включно - 2913 гривень 44 копійки;
- за договором позики від 30.11.2012 за період з 01.08.2015 по 31.12.2016 включно -2185 гривень 08 копійок.
Три відсотки річних становлять:
- за договором позики від 24.06.2011 за період з 01.08.2015 по 31.12.2016 включно - 1638 гривень 05 копійок;
- за договором позики від 22.11.2012 за період з 01.08.2015 по 31.12.2016 включно -853 гривні 15 копійок;
- за договором позики від 30.11.2012 за період з 01.08.2015 по 31.12.2016 включно -639 гривень 86 копійок.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення пені за договорами позики від 21.07.2011 та від 13.06.2017 з у рахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду, а також постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року (справа №359/2703/15-ц), поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності та вимог ч.4 ст. 267 ЦК України, заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в межах строків позовної давності, а саме слід стягнути пеню :
- за договором позики від 21.07.2011 в розмірі 0,1% (від суми позики 16000 грн.) за період з 26.12.2015 по 31.12.2016 включно в сумі 59360 гривень;
- за договором позики від 13.06.2012 в розмірі 1% (від суми позики 120000грн.) за період з 26.12.2015 по 31.12.2016 включно в сумі 44520 гривень;
Всього на користь позивача слід стягнути кошти в сумі 259049 гривень 42 копійки.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням викладеного з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 2960 гривень 78 копійок, що становить 1% від суми задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2,12,13,81,82,89,141,258,259,263-265,266,273,280 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) 259049 гривень 42 копійки (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч сорок дев'ять гривень сорок дві копійки), яка складається:
-75203 гривні 98 копійок - інфляційні втрати за договором позики від 21.07.2011 за період з 01.03.2015 по 31.12.2016 включно;
-59360 гривень - пеня в розмірі 0,1% за договором позики від 21.07.2011 за період з 26.12.2015 по 31.12.2016 включно;
-56402 гривні 98 копійок - інфляційні втрати за договором позики від 13.06.2012 за період з 01.03.2015 по 31.12.2016 включно;
-44520 гривень - пеня в розмірі 0,1% за договором позики від 13.06.2012 за період з 26.12.2015 по 31.12.2016 включно;
-5095 гривень 10 копійок - проценти за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ за договором позики від 24.06.2011 за період з 26.12.2013 по 05.03.2015 включно;
-5593 гривні 80 копійок - інфляційні втрати за договором позики від 24.06.2011 за період з 01.08.2015 по 31.12.2016 включно;
-1638 гривень 05 копійок - 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання за договором позики від 24.06.2011 за період з 01.08.2015 по 31.12.2016 включно;
-2653 гривні 70 копійок - проценти за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ за договором позики від 22.11.2012 за період з 26.12.2013 по 05.03.2015 включно;
-2913 гривень 44 копійки - інфляційні втрати за договором позики від 22.11.2012 за період з 01.08.2015 по 31.12.2016 включно;
-853 гривні 15 копійок - 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання за договором позики від 22.11.2012 за період з 01.08.2015 по 31.12.2016 включно;
-1990 гривень 28 копійок - проценти за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ за договором позики від 30.11.2012 за період з 26.122013 по 05.03.2015 включно;
-2185 гривень 08 копійок - інфляційні втрати за договором позики від 30.11.2012 за період з 01.08.2015 по 31.12.2016 включно;
-639 гривень 86 копійок - 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання за договором позики від 30.11.2012 за період з 01.08.2015 по 31.12.2016 включно.
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2960 гривень 78 копійок (дві тисячі дев'ятсот шістдесят гривень сімдесят вісім копійок).
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга Київському апеляційному суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів,який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 07.12.2020.
Суддя: І. В. Муранова-Лесів