25 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/3392/20 пров. № А/857/14045/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року (суддя - Щербаков В.В., час ухвалення - не вказано, місце ухвалення - м.Рівне, дата складання повного тексту - 28.09.2020 року),
в адміністративній справі №460/3392/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області,
про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяв від 10.07.2020 року та 23.09.2020 року про збільшення позовних вимог, просив:
1) визнати протиправним та скасувати наказ начальника управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації від 09.04.2020 №8-к “Про звільнення ОСОБА_1 ”;
2) визнати протиправним та скасувати наказ начальника управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації від 10.04.2020 №9-к “Про внесення змін до наказу начальника управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації від 09.04.2020 №8-к “Про звільнення ОСОБА_1 ”;
3) поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, енергетики та захисту довкілля управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації з 28 квітня 2020 року;
4) стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.04.2020 по 23.09.2020 у сумі 34003,74 грн. з відрахуванням обов'язкових платежів;
5) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 28 грудня 2019 року по 27 квітня 2020 року та невиплати грошової допомоги на оздоровлення;
6) зобов'язати відповідача надати ОСОБА_1 невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 28 грудня 2019 року по 27 квітня 2020 року та виплатити грошову допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати.
Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, подав суду першої інстанції відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року відмовлено повністю в задоволенні позову.
З цим рішенням суду першої інстанції від 28.09.2020 року не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним встановленням обставин, які мають значення для вирішення справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що грошова компенсація йому виплачена не в день звільнення, а під час перебування у додатковій відпустці за 14 днів до дня звільнення, тому висновок суду про виконання відповідачем обов'язку здійснити виплату всіх сум при звільненні працівника, передбаченого ст.116 КЗпП України, не відповідає фактичним обставинам справи. Зазначає апелянт, що суд першої інстанції, встановивши порушення роботодавцем прав позивача, що полягали у протиправній відмові в наданні відпустки, повинен був їх захистити. Вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що виразилось у незастосуванні до спірних правовідносин Закону України «Про відпуски». Вважає апелянт, що ефективним способом захисту порушених прав позивача на відпочинок є визнання протиправними і скасування наказів про звільнення позивача з посади, поновлення позивача на посаді, зобов'язання відповідача надати позивачу невикористану частину основної щорічної відпустки та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 28.09.2020 року та ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи та вірно застосовані норми матеріального права, а тому просить відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції від 28.09.2020 року без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з врахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи і має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 5, 7).
Відповідно до наказу виконуючого обов'язки начальника Управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області від 28.12.2019 №10-к “Про призначення ОСОБА_1 ”, призначено ОСОБА_1 з 28.12.2019 на посаду головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, енергетики та захисту у довкілля управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації, в порядку переведення з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та енергоефективності управління економіки, інфраструктури та інвестиційної діяльності Рівненської районної державної адміністрації, на період відсутності основного працівника ОСОБА_2 (а.с. 9, 37).
Наказом виконуючого обов'язки начальника Управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації від 28.12.2019 №13-к “Про продовження відпустки ОСОБА_2 ”, продовжено ОСОБА_2 відпустку по догляду за дитиною з 28.12.2019 до 22.11.2020 включно (а.с. 51).
Згідно поданої 30.03.2020 заяви на ім'я начальника Управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 просила надати дозвіл приступити до виконання своїх обов'язків у зв'язку з достроковим виходом з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку з 14.04.2020 року (а.с. 54).
10.04.2020 ОСОБА_2 було подано аналогічну заяву, у якій вона просила приступити до виконання посадових обов'язків з 28.04.2020 року (а.с. 55).
Наказом начальника управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації від 28.04.2020 за №10-к, у зв'язку з достроковим виходом з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку дозволено ОСОБА_2 , головному спеціалісту відділу житлово-комунального господарства, енергетики та захисту у довкілля управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації, приступити до виконання своїх службових обов'язків з 28.04.2020 року (а.с. 56).
Також судом встановлено, що Наказом начальника управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації від 09.04.2020 №8-к «Про звільнення ОСОБА_1 », у відповідності до п.2 ст.85, ст.ст. 83, 86, 89 Закону України “Про державну службу”, звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, енергетики та захисту у довкілля управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації у зв'язку із закінченням строку трудового договору (а.с. 39).
Цим же наказом від 09.04.2020 №8-к у пункті 3 зобов'язано виконуючого обов'язки головного спеціаліста - головного бухгалтера виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію: за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 9 календарних днів за період роботи з 28 грудня 2019 року до 13 квітня 2020 року; за невикористану додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів за 2020 рік, передбачену п.12 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
На підставі заяви від 10.04.2020 наказом №3-вп від 10.04.2020 начальника управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації, надано ОСОБА_1 , головному спеціалісту відділу житлово-комунального господарства, енергетики та захисту у довкілля управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів за 2020 рік з 13 квітня 2020 року до 27 квітня 2020 року включно (а.с. 42, 43).
Наказом начальника управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації від 10.04.2020 №9-к (а.с. 40-41) внесено зміни до наказу від 09.04.2020 №8-к, виклавши п.1 та п.3 у такій редакції:
«1. Звільнити ОСОБА_1 27 квітня 2020 року з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, енергетики та захисту у довкілля управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації у зв'язку із закінченням строку трудового договору.»;
«3. Виконуючому обов'язки головного спеціаліста - головного бухгалтера управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 28 грудня 2019 року до 27 квітня 2020 року.».
З наказами від 09.04.2020 №8-к та від 10.04.2020 №9-к позивач був ознайомлений під підпис, про що свідчать відповідні відмітки на вказаних документах.
Наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №38 від 10.04.2020 року підтверджується перерахування у повному обсязі відповідачем на картковий рахунок позивача компенсації за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 28.12.2019 до 27.04.2020 в розмірі 3404,84 грн. (а.с. 45).
16.04.2020 та 27.04.2020 позивач звертався до відповідача з заявами про надання йому щорічної основної відпустки тривалістю 1 та 10 календарних днів відповідно з виплатою грошової допомоги на оздоровлення (а.с. 12, 14).
Начальник управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації надав відповіді від 24.04.2020 №217/01-17/20, №218/01-17/20 та від 15.05.2020 №256/01-17/20, у яких вказано про виплату грошової компенсації за невикористану основну відпустку тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 28.12.2019 року до 27.04.2020 року та неможливість виплати грошової допомоги відповідно до Закону України «Про державну службу» без надання відпустки (а.с. 13, 47, 49).
Позивач ОСОБА_1 вважаючи, що його права та інтереси порушено, звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку,що відповідач при звільненні позивача із займаної посади дотримався процедури звільнення, провів її у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 21 Конституції України встановлено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Згідно частини другої статті 38 Конституції України, громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та положеннями Кодексу законів про працю України (КЗпП України) в частині, що не суперечить нормам Закону України «Про державну службу».
Так, частиною першою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя статті 5 Закону №889-VIII).
За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону №889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Підстави та порядок припинення державної служби врегульовано Розділом ІХ Закону №889-VIII.
Так, п.2 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» регламентовано, що державна служба припиняється, зокрема у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби.
Згідно п.1 ч.1 ст.85 Закону №889-VIII, у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку.
Відповідно до ч.2 ст.85 Закону №889-VIII, державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов'язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу.
Як визначено ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.23 КЗпП України, трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Пунктом 2 статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, серед іншого, є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Судом з'ясовано, що позивача ОСОБА_1 з 28.12.2019 призначено на посаду головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, енергетики та захисту у довкілля управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації в порядку переведення з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та енергоефективності управління економіки, інфраструктури та інвестиційної діяльності Рівненської районної державної адміністрації на період відсутності основного працівника ОСОБА_2 ..
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що трудовий договір з позивачем укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін відповідно до п.2 ч.1 статті 23 КЗпП України.
При цьому, суд вірно зауважив, що подаючи заяву про призначення на тимчасову посаду (на період відпустки основного працівника), позивач надав свою згоду на відповідний строк роботи та усвідомлював наслідок такої згоди, а саме, припинення трудових відносин після закінчення цього строку. Тобто, трудовий договір з ОСОБА_1 було укладено строком до настання певної умови - виходу на службу з відпустки по догляду за дитиною основного працівника.
З врахуванням встановленого, суд першої інстанції правильно встановив, що дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із виходом на роботу ОСОБА_2 є правомірними та не суперечать чинному законодавству.
Колегія суддів враховує, що наведені висновки суду першої інстанції апелянт не ставить під сумнів, їх не оспорює, а також не оскаржує умови трудового договору, відповідно до якого апелянта було тимчасово призначено на посаду, з якої його було звільнено відповідно до оскаржуваного наказу.
Доводи позивача щодо обґрунтування позову полягають у незгоді з діями відповідача щодо ненаданням йому невикористаної відпустки перед звільненням та невиплатою у зв'язку з цим матеріальної допомоги на оздоровлення.
Колегія суддів враховує, що згідно з частиною третьою статті 2 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон №504/96-ВР), право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом, та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до положень статті 3 Закону №504/96-ВР, за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Положеннями частини першої статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Суд першої інстанції вірно врахував правила статті 11 Конвенції Міжнародної організації праці №132 про оплачувані відпустки (переглянутої у 1970 році), ратифікованої Законом України “Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці №132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки” від 29 травня 2001 року, якими передбачено, що особі, що працює за наймом, надається після припинення роботи оплачувана відпустка, пропорційно тривалості періоду її роботи, за який вона ще не отримала відпустку, або замість цього їй виплачується компенсація чи надається еквівалентне право на майбутню відпустку.
Приймаючи до уваги встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, під час звільнення позивача з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, енергетики та захисту у довкілля управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації, здійснивши з ОСОБА_1 остаточний розрахунок та виплативши йому, зокрема, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 28.12.2019 року до 27.04.2020 року, виконав покладений на нього статтею 116 КЗпП України обов'язок. При цьому необхідно зауважити, що у даному випадку виконання роботодавцем такого обов'язку не обумовлено згодою працівника на здійснення такої виплати.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд, приймаючи 23 червня 2020 року постанову у справі №560/2325/19.
За наведеного суд першої інстанції правильно вказав, що надання позивачу невикористаної відпустки з наступним звільненням жодним чином не слугувало б підставою продовження трудових відносин із позивачем у майбутньому.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач при звільненні позивача із займаної посади дотримався процедури звільнення, провів її у відповідності до вимог чинного законодавства України, що вказує на відсутність підстав для задоволення в цій частині позовних вимог.
Відсутні правові підстави і для задоволення решти позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки є похідними від вимог щодо визнання протиправними та скасування наказу про звільнення.
Встановлені у справі обставини та застосовані наведені вище правові норми повністю спростовують доводи апеляційної скарги, звертаючи увагу на те, що ні положення Закону України «Про державну службу», ні норми КЗпП України, а також положення Закону України «Про відпустки» не передбачають будь-яких підстав для продовження дії строкового трудового договору з тимчасовим працівником перед основним працівником, на час відсутності якого прийнято тимчасового працівника. Також жодною нормою зазначених законодавчих актів не передбачено перебування одночасно на одній посаді основного та тимчасового працівника, що вказує на правильні висновки суду першої інстанції, що оскаржувані накази про звільнення позивача є законними та виконання відповідачем обов'язку, передбаченого ст.116 КЗпП України.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.1 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року в адміністративній справі №460/3392/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль