Головуючий суддя у першій інстанції : Мірінович У.А.
13 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1487/20 пров. № А/857/12888/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Макарика В.Я., Матковської З.М.
за участю секретаря судового засідання: Волошин М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року у справі № 500/1487/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
26.06.2020р. ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії шляхом перерахування на картковий рахунок з моменту припинення виплати пенсії.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.08.2020р. позов задоволено. Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.01.2020р.
Крім того, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити та виплатити ОСОБА_1 призначену пенсію за віком з 01.01.2020р. на картковий рахунок НОМЕР_1 у ПАТ «Приватбанк», строком дії банківської картки 02/24.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.08.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 1992 року перебуває на обліку у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, у зв'язку із проживанням в Сполучених Штатах Америки, позивач відповідною довіреністю від 06.12.2019р., яка посвідчена нотаріусом міста Чикаго, штату Іллінойс, США, уповноважила ОСОБА_2 отримувати належну їй пенсію та інші грошові суми. Вказана довіреність видана терміном на п'ять років та дійсна до 06.12.2024р. (а.с. 8).
При цьому, дана довіреність належним чином завірена апостилем Сполучених Штатах Америки, штату Іллінойс .
12.05.2020р. ОСОБА_2 звернулася із заявою до пенсійного органу, в якій просила нарахувати та виплатити її довірительці ОСОБА_1 заборгованість із виплати пенсії з 01.07.2019р.-12.05.2020р. за реквізитами карткового рахунку НОМЕР_1 який відкритий в ПАТ «Приватбанк» або вказати причини ненарахування та невиплати.
Проте, Листом від 18.05.2020р. № 821-831/В-02/8-1900/20 пенсійний орган відмовив у задоволенні вказаної заяви та повідомив що позивачу необхідно особисто подати заяву про поновлення виплати пенсії. (а.с.10)
ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р. № 25-рп/2009 п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Із змісту п.3.3. цього Рішення видно, що оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.11.2013р. у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.
п.53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A № 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.01.2012р. у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п.70 цього рішення).
Відповідно до ч.1, 2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ст.46 цього Закону.
При цьому, згідно п.2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (п.4.1 Порядку № 22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абз.2 пп.3 п.4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку № 22-1).
Колегія суддів вважає зазначити, що з системного аналізу вищевказаних правових норма можна дійти висновку, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Як видно із матеріалів справи, Казанцева Г.А. яка діє в інтересах ОСОБА_1 12.05.2020р. звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії останній, проте їй було відмовлено в такому поновленні.
Таким чином, держава в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонера, який є громадянином України та проживає за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 20.01.2012р. у справі «Рисовський проти України».
Щодо доводів апелянта в частині того, що про поновлення виплати пенсії повинен звернутись до пенсійного органу пенсіонер особисто, колегія суддів вважає зазначити наступне.
Із змісту п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. видно, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Тобто, п.1.5 Порядку № 22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
З матеріалів справи видно, що до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зверталась Казанцева Г.В. яка діє в інтересах позивача на підставі належним чином завіреної довіреності.
Таким чином, висновок апелянта про порушення позивачем вимог п.1.5 Порядку № 22-1, колегія суддів вважає безпідставним.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судому постанові від 11.07.2019р. у справі № 812/564/18.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки пенсійний орган всупереч ст.77 КАС України як суб'єкт владних повноважень не виконав обов'язку щодо доказування правомірності відмови в поновленні виплати пенсії позивачу.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року у справі № 500/1487/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Бруновська
Суддя В.Я. Макарик
Суддя З.М. Матковська
Постанова в повному обсязі складена 25.01.2021р.