20 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/2991/20 пров. № А/857/12852/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року у справі № 460/2991/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Комшелюк Т. О.,
час ухвалення рішення - 18.06.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - не зазначена,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 22 серпня 2019 року; зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 05 червня 2019 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 від 22 серпня 2019 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 05 червня 2019 року.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому відсутні підстави для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку. Просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що його трудовий стаж за періоди роботи у радгоспі «Більський», Ртищівському автопідприємстві, КСП «Стир» та СВК «Мрія», відповідно до записів у трудовій книжці, складає 21 рік 11 місяців 5 днів, в тому числі до 1 січня 2004 року - 17 років 11 місяців 5 днів. Окрім того, у нього наявні інші періоди трудової діяльності, які в силу приписів чинного законодавства, мають зараховуються до трудового і страхового стажу, що враховується при призначені пенсії, а саме: робота в радгоспі «Більський» у березні, травні та серпні 1983 року (3 місяці); служба в Радянській армії з 3 грудня 1983 року по 19 грудня 1985 року (2 роки 16 днів); навчання у Володимирецькій автошколі з 27 січня 1986 року по 11 червня 1986 року (4 місяці 15 днів); робота у ДП «Володимирецьторф» протягом квітня - вересня 2006 року (6 місяців); період перебування на обліку в Управлінні соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації з 1 листопада 2014 року по 1 липня 2016 року як особа, що здійснює догляд за людиною з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду (1 рік 8 місяців); період отримання допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 4 лютого 2019 року по 13 серпня 2019 року (тобто, по день подання заяви про призначення пенсії) (4 місяці). Отже, його трудовий стаж до 1 січня 2004 року, який за чинним законодавством прирівнюється до страхового стражу, складає 20 років 7 місяців і 6 днів, а загальний стаж з врахуванням вищенаведеного - 27 років 1 місяць 6 днів, тобто більше 20 років, необхідних для призначення пенсії. З огляду на викладене просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представники позивача - Блищик Л. І., Самусь О. В. у судовому засіданні заперечили доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважають висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 10 квітня 1994 року.
13 серпня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, передбачених статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
22 серпня 2019 року відповідачем прийняте рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Підставою для прийняття відповідачем такого рішення слугувало те, що згідно з наданими документами та даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, страховий страж позивача становить 15 років 10 місяців 26 днів.
Листом від 18 жовтня 2019 року за № 52/03.4 відповідач повідомив позивачу про суть прийнятого рішення.
Вважаючи вказане вище рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач досягнув віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має відповідну кількість років страхового стажу, а тому має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (Закон №796-ХІІ) визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем визнається право позивача на зниження пенсійного віку та страхового стажу, необхідного для призначення пенсії, на 6 років у відповідності до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому ці факти доведення не потребують.
Водночас, частина третя статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Згідно з частиною першою ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Відповідно до частини першої статті 24 згаданого вище Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини другої вказаної статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Крім того, частина четверта статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності 1 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 2004 року.
До 1 січня 2004 року порядок та умови обчислення стажу роботи, який дає право на пенсію, визначалися Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (Закон № 1788).
Відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Крім того, згідно з пунктами “в”, “д” частини третьої статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” до стажу роботи зараховується: військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;
Відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач вказує на відсутність у позивача необхідного страхового стажу роботи, зокрема зазначає, що його страховий стаж складає 15 років 10 місяців 26 днів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що основним документом про трудову діяльність працівника згідно зі статтею 48 КЗпП України та статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є трудова книжка.
У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 наявні такі записи про періоди трудової діяльності:
запис № 1 - служба в рядах Радянської Армії з 2 грудня 1983 року по 19 грудня 1985 року;
запис № 2 - з 20 червня 1986 року прийнятий до радгоспу «Більський» на посаду водія;
запис № 3 - з 4 липня 1987 року звільнений з роботи водія за власним бажанням;
запис № 4 - з 10 липня 1987 року прийнятий до Ртищівського автопідприємства на посаду водія вантажного автомобіля;
запис № 5 - з 11 січня 1988 року звільнений з автопідприємства за власним бажанням;
запис № 6 - з 4 лютого 1988 року прийнятий до радгоспу «Більський» на посаду водія;
запис № 7 - з 27 листопада 1996 року радгосп «Більський» реорганізований в колективне сільськогосподарське підприємство «Стир»;
запис № 8 (виконаний у вигляді таблиці в розрізі років) - Рік 1997: мінімум - 180; трудодні - 123, зарплата - 375,25, підстава - протокол № 1 від 27 лютого 1998 року; Рік 1998: мінімум 180, трудодні - 148, зарплата - 393,80, підстава - протокол № 1 від 25 лютого 1999 року; Рік 1999: мінімум - 180, трудодні - 112, зарплата - 573,11, підстава - протокол № 3 від 15 лютого 2000 року;
запис № 9 - з 17 грудня 1999 року колективне сільськогосподарське підприємство «Стир» реформовано в сільськогосподарський виробничий кооператив «Мрія»;
запис № 10 - з 25 червня 2008 року звільнений з посади водія сільськогосподарського виробничого кооперативу «Мрія»;
запис № 11 - Володимирецькою районною філією Рівненського обласного центру зайнятості розпочато виплату допомоги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Крім того, пункт 3 Порядку № 637 передбачає, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Так, у матеріалах адміністративної справи наявні копії інших документів, які підтверджують набуття позивачем страхового стажу, а саме:
- довідка Володимирецької автомобільної школи ТСОУ від 10 січня 2019 року № 005 про те, що позивач у період з 27 січня 1986 року по 11 червня 1986 року навчався у Володимирецькій автошколі ДТСААФ і отримав кваліфікацію водія категорії «В-С»;
- довідка Дочірнього підприємства «Володимирецьторф» від 15 травня 2007 року № 0/7 про середню заробітну плату позивача за період з квітня по вересень 2006 року.
- індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування від 14 червня 2019 року (Форма ОК-5), якими підтверджується сплата Великотелковицькою сільською радою єдиного соціального внеску за позивача у період з 1 по 6 листопада 2013 року, а також отримання позивачем державної допомоги по безробіттю у періоди з 4 лютого по 4 червня 2019 року та з 20 червня по 30 липня 2019 року.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем визнається набутий позивачем страховий стаж за періоди з 3 грудня 1983 року по 19 грудня 1985 року, з 27 січня 1986 року по 11 червня 1986 року, з 20 липня 1986 року по 4 липня 1987 року, з 10 липня 1987 року по 11 січня 1988 року, з 4 лютого 1988 року по 26 листопада 1996 року, з 1 по 6 листопада 2013 року, з 4 лютого по 4 червня 2019 року та з 20 червня по 30 липня 2019 року, що в сукупності становить 13 років 2 місяців 2 дні.
Щодо періоду трудової діяльності позивача з 1 січня 2004 року по 25 червня 2008 року (тобто, день звільнення з посади водія сільськогосподарського виробничого кооперативу «Мрія»), то відповідачем проведене його зарахування до страхового стажу пропорційно сплаті страхових внесків.
Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.
Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що позивач у період з 1 січня 2004 року по 25 червня 2008 року був працевлаштований у сільськогосподарському виробничому кооперативі «Мрія».
При цьому, згідно з Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування від 14 червня 2019 року (Форма ОК-5), страхові внески за позивача сільськогосподарським виробничим кооперативом «Мрія» до Пенсійного фонду України були сплачені не в повному обсязі.
Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, внаслідок неналежного виконання сільськогосподарським виробничим кооперативом «Мрія» обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи в останнього з 1 січня 2004 року по 25 червня 2008 року.
Разом з тим, позивач не може нести відповідальність у виді позбавлення права на включення періоду роботи з 1 січня 2004 року по 25 червня 2008 року до страхового стажу за порушення, вчинене сільськогосподарським виробничим кооперативом «Мрія», оскільки згідно з Законом № 1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе саме страхувальник (роботодавець), а тому вказаний період, що становить 4 роки 5 місяців 25 днів, правильно зараховано судом до страхового стажу позивача.
Щодо інших періодів трудової діяльності позивача, то, як встановлено судом першої інстанції, відповідач зазначив, що в період з 1 по 31 грудня 1996 року позивачем відпрацьовано 13 вихододнів, тому страховий стаж за цей період складає 13 днів; з 1 січня по 31 грудня 1997 року відпрацьовано 123 вихододнів - стаж 4 місяці 26 днів; з 1 січня по 31 грудня 1998 року відпрацьовано 145 вихододнів - стаж 5 місяців 23 дні; з 1 січня по 31 грудня 1999 року відпрацьовано 177вихододнів - стаж 6 місяців 29 днів; з 1 січня по 31 грудня 2000 року відпрацьовано 52 вихододні - стаж 2 місяці 1 день; з 1 січня по 31 грудня 2001 року відпрацьовано 79 вихододнів - стаж 3 місяці 3 дні; з 1 січня по 31 грудня 2002 року відпрацьовано 32 вихододнів - стаж 1 місяць 6 днів; з 1 січня по 31 грудня 2003 року відпрацьовано 52 вихододні - стаж 2 місяця 2 дні. Таким чином, періоди роботи з 27 листопада 1996 року по 31 грудня 2003 року були враховані до страхового стажу за фактичною тривалістю загальної кількості вихододнів, що становить 2 роки 2 місяці 13 днів.
Як зазначалося вище, згідно з записом № 8 у трудовій книжці позивача, у сільськогосподарському підприємстві «Стир» у 1997 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві на рівні 180 вихододнів. При цьому, у вказаному році позивачем фактично відпрацьовано 123 вихододнів. Підставою для внесення такого запису зазначено протокол № 1 від 27 лютого 1998 року.
Крім того, у 1999 році у сільськогосподарському підприємстві «Стир» був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві також на рівні 180 вихододнів, а позивачем фактично відпрацьовано 112 вихододнів. Підстава для внесення запису протокол № 3 від 15 лютого 2000 року. Копії вказаних вище протоколів наявні в матеріалах адміністративної справи, з яких вбачається, що на відповідних зборах членів сільськогосподарського підприємства «Стир» питання щодо встановлення мінімуму трудової участі в громадському господарстві взагалі не вирішувалися.
Судом першої інстанції правильно враховано, що згідно з довідкою Архівного відділу Володимирецької державної адміністрації від 24 січня 2020 року № 04-01/21, в протоколах засідань правління та загальних зборів уповноважених членів КСП «Стир» Володимирецького району Рівненської області за 1996-1999 роки рішення про встановлення мінімальної трудової участі не виявлено.
Крім того, відповідно до протоколу від 27 лютого 1998 року № 1 до порядку денного засідання загальних зборів членів сільськогосподарського підприємства «Стир» було включене питання про затвердження та зарахування трудового стажу за 1997 рік. По вказаному питанню, як зазначено у протоколі, голова колгоспу зачитав списки колгоспників, які протягом 1997 року виробили встановлений мінімум людино-днів; назвав ряд колгоспників, які не виробили встановлений мінімум людино-днів по поважних причинах, а також без поважних причин. Колгоспникам, які не виробили встановлений мінімум людино-днів з поважних причин, голова колгоспу вніс пропозицію зарахувати 1997 рік у стаж роботи.
За наслідками вирішення вказаного питання, 1997 рік був зарахований у стаж колгоспникам згідно зі списком. При цьому, список кому саме 1997 рік зарахований в стаж у протоколі не відображений та окремим документом до протоколу не додається. Натомість, у протоколі від 27 лютого 1998 року № 1 зазначений список колгоспників, яким 1997 рік не зарахований до стажу. У вказаному списку прізвище, ім'я та по батькові позивача відсутні.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про зарахування 1997 року позивачу у страховий стаж повністю, оскільки згідно з записом у трудовій книжці у 1997 році позивачем відпрацьовано 123 вихододнів замість необхідних 180 вихододнів, у протоколі від 27 лютого 1998 року № 1 позивач не включений до списку колгоспників, яким 1997 рік не зараховується до стажу, а тому установлений мінімум трудової участі в громадському господарстві в 1997 році не був виконаний позивачем з поважних причин і такий рік має бути зарахований останньому в страховий стаж повністю.
Також, як вбачається з протоколу від 15 лютого 2000 року № 3 до порядку денного загальних зборів членів сільськогосподарського підприємства «Стир» було включене питання, зокрема, про затвердження трудового стажу колгоспників за 1999 рік.
За наслідками розгляду відповідного питання було вирішено зарахувати 1999 рік в загальний трудовий стаж працівникам наступних виробничих підрозділів: 1) Адміністрація; 2) Дільнича бригада № 1; 3) Будівельна бригада; 4) Ферма № 1. Поіменний список осіб, яким 1999 рік зарахований до стажу в протоколі не відображений та окремим документом до протоколу не додається. Натомість, у протоколі від 15 лютого 2000 року № 3 відображений список колгоспників, яким 1999 рік не зараховується до стажу. У вказаному списку прізвище, ім'я та по батькові позивача відсутні.
Таким чином, враховуючи, що згідно з записом у трудовій книжці у 1999 році позивачем відпрацьовано 112 вихододнів замість необхідних 180 вихододнів, а також ту обставину, що у протоколі від 15 лютого 2000 року № 3 позивач не включений до списку колгоспників, яким 1999 рік не зараховується до стажу, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив, що установлений мінімум трудової участі в громадському господарстві в 1999 році не був виконаний позивачем з поважних причин, а тому такий рік має бути зарахований останньому в страховий стаж повністю.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що право позивача на зниження пенсійного віку та загального страхового стажу на 6 років у відповідності до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796 визнається усіма учасниками справи.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача не менше 20 років страхового стажу, що підтверджено копією трудової книжки та відповідними документами; позивач досягнув віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням зменшення, а тому має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 5 червня 2019 року, що узгоджується з приписами статті 45 Закону № 1058, згідно з якими пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч. 6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року у справі № 460/2991/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 25 січня 2021 року.