Справа № 120/3665/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Свентух В.М.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
25 січня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Жмеринського районного відділу Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 з позовом до Жмеринського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Жмеринського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо відмови в обміні, оформлені та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ;
- зобов'язати Жмеринський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на її думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Серед іншого зазначено, що відповідач своїми діями допускає порушення прав та інтересів неповнолітнього ОСОБА_2 , оскільки чинним Положенням про паспорт громадянина України та Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу та її спеціальний статус» від 20.11.2012, передбачені дві можливі форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
На переконання апелянта, відповідач, видаючи ОСОБА_2 ID-паспорт, протиправно не повідомив останньому про можливість отримання ним паспорт у вигляду книжечки.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав 03.02.2020 року паспорт громадянина України у формі ID - картки /а.с.-13/.
23.06.2020 року позивач звернулась до Жмеринського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою у якій просила замінити паспорт у формі ID - картки та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ /а.с. 34/.
Жмеринським районним відділом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, було надано відповідь за № 0518-543/0518.1-20 від 04.07.2020 року, у якій вказано, що у особи, яка отримала паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм, відсутні правові підстави для повернення дійсного та придатного для використання паспорта /а.с. 35/.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки протиправними, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про добросовісність, розсудливість та обґрунтованість дій відповідача, оскільки, на момент звернення позивачем з заявою до міграційного органу Сінєльніков Д.Р. вже мав оформлений паспорт громадянина України у формі ID-картки і у відповідача були відсутні законні підстави для обміну паспорта, встановлені пунктом 6 Порядку № 302.
Також, суд першої інстанції відзначив, що вказана адміністративна справа не має ознак зразкової справи №806/3265/17, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, в даному випадку застосуванню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування (частина перша статті 4 Закону №5492-VI).
За приписами частини першої статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
За приписами частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з частиною другою статті 15 Закону №5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
У частині сьомій статті 16 Закону №5492-VI обумовлено, що уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Згідно з частинами першою та другою статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону №5492-VI Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №302, якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з підпунктом 1 пункту 7 Порядку №302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
За правилами пункту 26 Порядку №302 після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу Державної міграційної служби, уповноваженого суб'єкта друкує її та надає заявнику для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей. Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.
Після перевірки заявник власним підписом підтверджує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу (пункт 27 Порядку №302).
Згідно з пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14 липня 2016 року №1474-VIII (далі - Закон №1474-VIII) до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом.
Пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1474-VIII Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом зобов'язано: подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
У межах установленого Законом №1474-VIII строку Уряд прийняв Постанову від 26 жовтня 2016 року №745, якою вніс відповідні зміни до Постанови №302. Постанова №745 набрала чинності з 01 листопада 2016 року і з цієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою №302.
На підставі Положення №2503-ХІІ (у редакції Постанови Верховної Ради України від 02 вересня 1993 року №3423-XII) Кабінет Міністрів України Постановою від 04 червня 1994 року №353 (далі - Постанова №353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України (у вигляді паспортної книжечки) згідно з додатком. Цю Постанову з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №185 «Деякі питання виконання Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визнано такою, що втратила чинність.
Проте Постановою від 12 червня 2013 року №415 Уряд зупинив дію Постанови від 13 березня 2013 року №185, відновивши дію Постанови №353, якою було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (у вигляді паспортної книжечки) (зразка 1994 року).
Приписами пункту 13 Положення №2503-ХІІ установлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
За видачу паспорта справляється державне мито (пункт 14 Положення №2503-ХІІ).
З вищевказаних норм слідує, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Суд апеляційної інстанції враховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
За правилами статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19 вересня 2018 року в зазначеній зразковій справі, є обов'язковими для судів при ухваленні рішень у типових справах.
Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_2 та позивачка, яка діє в його інтересах, не зверталися до відповідача із заявою для видачі паспорта у формі книжечки, сформованою в установленій формі, та з доданим до неї обов'язковим переліком документів, що є передумовою для розгляду питання про оформлення та видачу паспорта громадянина України встановленого зразка.
Звернення до відповідача з проханням здійснити обмін дійсного ID-паспорта на паспорт у формі книжечки було відображено в заяві, поданій, на переконання суду апеляційної інстанції, у порядку Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР, тож так само і в порядку цього закону було надано відповідь з відповідними роз'ясненнями щодо оформлення паспорта громадянина України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки при зверненні до відповідача заявниками не було дотримано необхідної процедури, передбаченої законодавством. Розгляд поданої заяви відповідно до Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР не є порушенням прав заявників з боку відповідача. Лист останнього, з яким висловила незгоду позивачка, не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
Сама по собі незгода позивачки зі змістом відповіді не спростовує факту розгляду вказаного звернення в установленому законом порядку та не може бути підставою для визнання протиправними дій відповідача і задоволення позовних вимог щодо зобов'язання останнього видати Сінєльнікову Д.Р. паспорт у формі книжечки, навіть у разі наявності в нього такого права, оскільки заявниками не було дотримано процедури звернення за паспортом та не надано необхідних для цього документів.
Заявниця не позбавлена права на звернення до суду за судовим захистом у разі, коли нею буде дотримано всіх необхідних процедур, проте за наслідками буде відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки.
Аналогічна позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року в справі №0840/3992/18, від 19 липня 2019 року в справі №2340/2876/18, від 25 липня 2019 року в справі №807/85/18, від 27 листопада 2019 року в справі №589/4905/17, від 29 листопада 2019 року в справі №260/1414/18 та від 21 серпня 2020 року №290/99/19.
Виходячи із законодавчих приписів та встановлених обставин справи в їх сукупності судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року №2297-VI (далі - Закон №2297-VI), суб'єкт персональних даних має право: пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.
Пунктом 2 частини другої статті 15 Закону №2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі: припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.
Пунктом 4 частини другої статті 15 цього ж Закону передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі набрання законної сили рішення суду щодо видалення або знищення персональних даних.
Згідно вимог статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру.
Внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним (стаття 10 Закону № 5492-VI).
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 5492-VI для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.
Згідно пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 5 статті 21 Закону України № 5492-VI встановлено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб'єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.
Отже, паспорт громадянина України оформлюється виключно із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, до якого вноситься інформація щодо ідентифікації осіб, які звернулися для оформлення такого паспорта (автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що отриманий ОСОБА_2 03.02.2020 року паспорт громадянина України у формі ID - картки оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок його волевиявлення та волевиявлення позивачки.
Тобто позивач та її неповнолітній син при оформленні ID - картки, надали згоду на обробку його персональних даних.
Отже, внесення інформації щодо неповнолітнього ОСОБА_2 до Реєстру та автоматичне формування УНЗР у зв'язку із цим, жодним чином не надало права суб'єкту владних повноважень на здійснення будь-яких маніпуляцій з персональними даними.
Крім того, стаття 8 Закону № 5492-VI встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Реєстру, що унеможливлює вчинення будь-яких незаконних дій з персональними даними осіб, інформація щодо яких внесена до Реєстру.
Разом з тим, в подальшому позивачка зверталася до відповідача з проханням вилучити всі дані з Державного Демографічного реєстру та знищити унікальний номер посилаючись на положення статті 15 Закону №2297-VI та відмову від паспорту.
Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що в даному конкретному випадку питання щодо припинення правовідносин не стосується спірних правовідносин, оскільки наявний спеціальний закон, який регулює правовідносини, які склались між сторонами, а саме Закон №5492-VI, відповідно до якого, не передбачено підстав для вилучення інформації стосовно особи із Реєстру.
При цьому, законна і добровільна видача паспорта громадянина України у формі картки та внесення інформації щодо нього до Реєстру жодним чином не суперечить нормам Конституції України, Закону №2297-VI, і позивач в даному випадку має право на поновлення або виправлення інформації, але ніяк не вилучення її, в зв'язку з релігійними переконаннями.
Організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного демографічного реєстру, види персональних даних, які підлягають обробці засобами Реєстру і мета цієї обробки визначені на законодавчому рівні, оскільки сфера цих суспільних відносин, за статтею 92 Конституції України, є предметом винятково законодавчого регулювання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року №290/99/19.
Виходячи із законодавчих приписів та встановлених обставин справи в їх сукупності суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні цього позову.
Доводи, які містяться в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції та встановлених судами обставин не спростовують.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом норм матеріального або процесуального права, в апеляційній скарзі не наведено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.