Справа № 420/12814/20
25 січня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління ДСА України в Одеській області (вул. Бабеля, 2, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945), за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у м. Одесі (вул. Садова, 1-А, м. Одеса, 65023, код ЄДРПОУ 37607526), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА України в Одеській області, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у м. Одесі, Державної судової адміністрації України в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (вул.Бабеля, 2, м.Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945) щодо нарахування та виплати судді Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн.;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (вул.Бабеля,2, м.Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945)провести нарахування та виплату судді Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, розмір якого встановлено 63060,00 грн. та надбавки за вислугу років 40% від посадового окладу - 25224,00 грн., за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 134 480,16 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що отримавши довідку про нараховану та виплачену суддівську винагороду він дізнався, що розмір виплати не відповідає статті 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». ТУ ДСА України в Одеській області при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди протиправно застосовувало положення ст. 29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами). Разом з тим, Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-Іх від 13.04.2020 щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди. При нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно ЗУ «Про судоустрій та статус суддів».
Ухвалою суду від 25.11.2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
04.12.20 від представника відповідача Територіального управління ДСА України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача вказує, що ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею 152 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. При цьому, територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених ЗУ “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (в редакції Закону № 553-ІХ).
Ухвалою суду від 16 грудня 2020 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну судову адміністрацію України.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Провадження по справі відкрито 23.11.2020 року, у зв'язку з чим 22.01.2021 року був останнім днем для розгляду справи.
Зважаючи на перебування головуючого судді у відпустці з 21.01.2021 по 22.01.2021 включно, справа розглядається 25.01.2021 року - у перший робочий день після виходу судді з відпустки, який є останнім днем строку, визначеного ст. 258 КАС України для розгляду справи, з урахуванням приписів ч.1 та ч.6 ст.120 КАС України.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 обіймає посаду судді Іллічівського міського суду Одеської області.
Згідно довідки Територіального управління ДСА України в Одеській області в період з 01 квітня 2020 року по 30 серпня 2020 року суддівська винагорода ОСОБА_1 з урахуванням обмежень відповідно до ст. 29 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Відповідно до ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 (зі змінами та доповненнями) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на території України встановлено карантин.
13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 553-ІХ “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"”, яким, зокрема, Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту:
“Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)”.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"” від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
В рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено, що положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“ від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“” від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
З матеріалів справи вбачається, що в період з квітня 2020 року по серпень 2020 року суддівська винагорода ОСОБА_1 виплачувалась з урахуванням обмежень відповідно до ст. 29 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Тобто, суддівська винагорода ОСОБА_1 в період з квітня 2020 року по серпень 2020 року виплачувалась Територіальним управлінням ДСА України в Одеській області, з розрахунку 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
В рішенні від 08.04.2016 року № 4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
В рішенні від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
В рішенні від 04.12.2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Тобто, законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України.
При цьому, в рішенні від 28.08.2020 року № 10-р/2020 Конституційним Судом України зазначено, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Також, в рішенні від 28.08.2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України вказав, що одним із складових елементів конституційного принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України „Про Кабінет Міністрів України“ Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Тобто оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункту 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020). Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів. Таким чином, положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294 суперечать статтям 1, 6 частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, частинам першій, другій статті 126, статті 130 Конституції України.
Так, статтею 8 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі “Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції “майном” визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні “законне сподівання” на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі “Стретч проти Сполученого Королівства” (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі “Суханов та Ільченко проти України” (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року. “Законне сподівання” на отримання “активу” також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має “законне сподівання”, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі “Копецький проти Словаччини” (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі “Копецький проти Словаччини” (Кореску v. Slovakia), п. 50; “Anheuser-Busch Inc. проти Португалії” (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі “Колишній Король Греції та інші проти Греції” (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі “Скордіно проти Італії” (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Щокін проти України” (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року ).
При цьому, посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та щодо того, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, а також на рішення Європейського суду з прав людини з цього питання суд вважає неспроможними, оскільки зазначені представником відповідача рішення жодним чином не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода. Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” є протиправними.
При цьому суд зазначає, що перерахунок суми суддівської винагороди, яка підлягає виплаті позивачу, ОСОБА_1 , є компетенцією відповідача, Територіального управління ДСА України в Одеській області, а тому позовні вимоги належать до часткового задоволення шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, відповідно до ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, з урахуванням раніше виплачених сум.
Крім того, в позовній заяві позивач просить суд допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати суддівської винагороди за 1 місяць.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Разом з тим, спірні правовідносини пов'язані із зобов'язанням відповідача, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, здійснити перерахунок і виплату суддівської винагороди, а не стягнення (присудження) суддівської винагороди, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин негайного виконання рішення суду у межах стягнення за один місяць відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління ДСА України в Одеській області (вул. Бабеля, 2, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945), за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у м. Одесі (вул. Садова, 1-А, м. Одеса, 65023, код ЄДРПОУ 37607526), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, відповідно до ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук
.