справа №380/12501/20
26 січня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.
Ухвалою судді від 301.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Посилається на те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і відповідно до вимог чинного законодавства України проведення індексації у зв'язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Зазначив, що станом на день виключення позивача із списків особового складу відповідача з ним не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, яка гарантована Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» №491-ІV від 06.02.2003 року, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку проведення індексації грошових доходів населення» №1078 від 17.07.2003 року та роз'ясненнями Міністерства соціальної політики та Департаменту фінансів України Міноборони. У зв'язку з цим, 19.11.2020 року звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період. Однак у відповідь отримав лист від 24.11.2020 року №371/1293, яким фактично відмовлено у виплаті індексації. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 року №13700/3 та від 08.08.2017 року №78/0/66-17 не передбачено механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в Міністерстві оборони України не було та фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Крім того, вказав, що нарахування суми індексації грошового забезпечення належить до повноважень військової частини. Враховуючи, що термін «базовий місяць» не містить законодавчого закріплення, питання який базовий місяць буде використаний при нарахуванні індексації є передчасним, а підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення відсутні. За таких обставин, вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.10.2020 року №210 підполковника ОСОБА_1 , командира вертолітної ескадрильї, звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.09.2020 року №339 з військової служби у запас за підп.«а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» - виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14.10.2020 року.
19.110.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за вищевказаний період.
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 24.11.2020 року №371/1293 повідомлено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по лютий 2018 року в Міністерства оборони України не було, у зв'язку із чим нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у цей не здійснювались. Окрім того, вказано, що відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України не передбачено механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди.
До цієї відповіді додано довідку від 24.11.2020 року №244, з якої видно, що у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року позивачу не здійснювалася виплата індексації грошового забезпечення.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх прав.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Згідно ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 12.12.1991 року (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно визначення, наведеного у ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.2 Закону №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ч.ч.1-4 ст.4 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення урегульовано Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
У п.11 цього Порядку визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно п.2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п.4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Згідно з п.6 Порядку №1078, відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015 року).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Разом з тим, суд враховує, що п.6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.02.2020 року у справі №825/565/17.
Як встановлено судом, позивачу за період з 01.01.2016 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. При цьому, відповідачем вказаний факт не заперечується; останній посилається лише на те, що в силу вимог ч.6 ст.5 Закону №1282-XII проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Крім того, на обґрунтування своєї позиції послався також на роз'яснення Міністерства соціальної політики України, згідно яких механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не передбачений.
Проте суд не приймає до уваги зазначені доводи відповідача, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Також, суд враховує, що проведення індексації, в т.ч., грошового забезпечення військовослужбовців, а також обмеження реалізації цих норм, не може відбуватися за телеграмами, роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз'ясненнями міністерств тощо.
Крім того, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Військова частина НОМЕР_1 , відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Пунктом 23 рішення у вказаній справі Європейського суду з прав людини вказано, що Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
З огляду на що, суд вважає, що вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 825/874/17 та від 19.06.2019 року у справі № 825/1987/17.
За таких обставин, враховуючи досліджені судом фактичні дані в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що бездіяльність відповідача з приводу не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не відповідає визначеним п.1 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та порушує гарантоване державою право позивача на отримання індексації грошового забезпечення, тому таку бездіяльність слід визнати протиправною.
При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що у спірних правовідносинах відповідач, не провівши індексацію грошового забезпечення, допустив бездіяльність, а не вчинив дію, як вважає позивач.
Як наслідок підлягають задоволенню також похідні вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Щодо врахування лютого 2008 року, як базового місяця при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, суд враховує наступне.
Як передбачено положеннями абз.1 ст.6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Абзацом 2 цієї ж статті передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Згідно з п.1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Згідно положень ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до критеріїв правомірності визначених у пунктах 1-9 цієї ж норми.
Пунктом 4 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Узагальнюючи наведені норми, суд приходить висновку, що до компетенції відповідача належить здійснювати нарахування та виплату індексації з урахуванням базового місяця, а до повноважень суду - перевірка правомірності вчиненої дії чи бездіяльності (ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України).
У спірних правовідносинах відповідач не нараховував індексацію та не визначав базовий місяць, а тому суд не може надавати оцінку правомірності дії, яка ще не вчинена (в т.ч. і щодо визначення базового місяця), та давати вказівку на вчинення її у певний спосіб (визначати базовий місяць), оскільки такий підхід буде порушувати конституційні засади розподілу влади.
Іншими словами, у разі вчинення бездіяльності, суд, за умови встановлення під час розгляду справи протиправності такої, може лише спонукати вчинити певну дію, без конкретизації способу вчинення.
Застосовуючи на практиці згадану конституційну засаду Верховний Суд у постанові від 17.09.2020 року у справі №420/1207/19 дійшов до аналогічних висновків.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо судового збору, то такий позивачем не сплачувався, оскільки відповідно до п.13 ст.5 Закону України «Про судовий збір» останній звільнений від його сплати.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.