№ 2а-888/10/2370
20.04.2010 р. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Новікової Т.В.,
при секретарі -Найдьон А.В.,
за відсутністю представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції до гр. ОСОБА_1 за участю третьої особи -закритого акціонерного товариства КБ «ПриватБанк»про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України та зобов'язати вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом від 11.03.2010р. № 6147 до гр. ОСОБА_1 про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документу громадянина України для поїздок за кордон, до виконання ним своїх зобов'язань, згідно рішення суду при виконанні якого долучити адміністрацію Державної прикордонної служби. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач з посиланням на ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» № 3857-ХІІ від 21.01.1994р. зазначає, що згідно зведеного виконавчого провадження про стягнення з фізичної особи боргу у сумі 28 918грн.34коп., виникла необхідність вжиття заходів тимчасового обмеження права виїзду за межі України гр. ОСОБА_1.
Згідно клопотання від 29.03.2010р., позивач просив розгляд справи здійснювати без його участі.
Відповідач до зали судового засідання не з'явився та не повідомив суд про причини не прибуття, хоча належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, а також не надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В розумінні ч. 2 ст. 128 КАС України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
Розглянувши поданий адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких грунтується позов, об'єктивно оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.
Постановою Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції від 12.05.2008р. ВП № 7474256 відкрито виконавче провадження згідно наказу № 02/1397 від 21.04.2008р. господарського суду Черкаської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь «ПриватБанку»боргу у сумі 9 828грн.93коп. та встановлений семиденний термін для добровільної його сплати.
Філія «Черкаського головного регіонального управління»закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»(18023, м. Черкаси, вул. Гоголя, 221, МФО 354347, код ЄДРПОУ 22792510) звернулася до начальника Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції Лазарєвої О.М. із заявою від 22.02.2010р. № 20-21/430 (вхід. 1132 від 21.02.2010р.) про вжиття заходів тимчасового обмеження права виїзду громадянина ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1) за кордон України у зв'язку із невиконання боржником договірних зобов'язань за зведеним виконавчим провадженням про стягнення заборгованості у сумі 28 918грн.34 коп.
За зазначених обставин та наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Конституційними нормами встановлений правовий порядок в Україні, який ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 ст. 19).
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).
Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантовано свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зокрема, право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави та право залишати будь-яку країну, включаючи власну, закріплено також міжнародними актами: Загальною декларацією прав людини від 10.12.1948р. (ст. 13), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права від 16.12.1966р. (ст. 12), Протоколом № 4 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод від 16.09.1963р. (ст.2), Європейською конвенцією про правовий статус трудящих мігрантів (Страсбург, 24.11.1977р.) і багатосторонніми та іншими двосторонніми міжнародними актами.
Аналізуючи зазначену конституційну норму, суд посилається на наявність двох аспектів свободи пересування -статистичну і динамічну, які охоплюють як право перебування в одному місті, так і його зміну, включаючи свободу виїзду за кордон, переїзду на постійне або тимчасове місце проживання в іншу країну і безперешкодне повернення на батьківщину.
Свобода пересування включає свободу перебування в певному пункті протягом короткого чи тривалого строку, без створення там постійного місця проживання, чи свободу закріпити за собою нове місце проживання. Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право є невідчужуваним та непорушним.
Разом з тим, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, а також право вільно залишати територію України можуть бути обмежені в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб і тільки на основі закону.
Спеціальним законом, який регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, оформлення документів для зарубіжних поїздок та визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері є Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»від 21.01.1994 року № 3857-XII.
Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Порядок в'їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави, однак громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.
Документ, що надає право на виїзд з України і в'їзд в Україну, посвідчує особу громадянина за кордоном, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, у відповідних випадках -посвідчення особи моряка, службовий паспорт, дипломатичний паспорт.
Відповідно до Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінетом Міністрів України від 31.03.1995р. № 231 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.03.2004р. № 380), паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспорт) і проїзний документ дитини (далі - проїзний документ) є документами, що посвідчують особу і підтверджують громадянство України особи, на яку вони оформлені, і дають право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Законом України № 3857-XII (ст. 6) визначено підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, шляхом тимчасової відмови у видачі паспорта, до яких пунктом 2 частини першої статті 6 Закону віднесено договірні чи інші невиконані зобов'язання -до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; а також пунктом 5 частини першої статті 6 Закону у випадку коли боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Суд звертає увагу, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої статті 6 Закону № 3857-XII.
Зокрема, громадянин України, який має паспорт, у разі, коли існують обставини, що обмежують відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право його виїзду за кордон, зобов'язаний здати свій паспорт на збереження до органу внутрішніх справ за місцем проживання у місячний термін після виникнення таких обставин. За наявності достатніх підстав паспорт, що зберігається в органі внутрішніх справ, повертається у 10-денний термін з моменту звернення громадянина або його законного представника.
Паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої статті 6 Закону № 3857-XII, або в разі використання паспорта для вчинення злочину, або виявлення у ньому підробки, а також у випадках припинення громадянства України. Тимчасове затримання або вилучення паспорта у таких випадках здійснюється судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, військовими комісаріатами, та консульською службою України.
Законодавством України встановлений порядок оформлення документів для виїзду громадян України за кордон визначений ст. 4 Закону, де зазначено, що оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон провадиться громадянам України, які постійно проживають в Україні і досягли 18-річного віку, - за особистим клопотанням про отримання паспорта або через своїх законних представників до органу внутрішніх справ за місцем проживання. У виняткових випадках за наявності вимог держави, до якої здійснюється виїзд, чи вимог міжнародної організації, для участі в заходах якої здійснюється виїзд, а також у разі виїзду на постійне проживання за кордон усиновленої іноземцями дитини - громадянина України паспорт може бути оформлено до досягнення громадянином 18-річного віку.
Оформлення паспорта громадянам України, які постійно проживають, перебувають у довгостроковому відрядженні, на навчанні, стажуванні, працюють за контрактом або перебувають на лікуванні за кордоном і досягли 16-річного віку, - за їх особистим клопотанням про отримання паспорта або через їх законних представників до закордонних дипломатичних установ України. Громадяни України, які постійно проживають за кордоном, можуть звернутися з клопотанням про отримання паспорта також до Міністерства закордонних справ України. Оформлення паспорта громадянам України, які не досягли 16-річного віку, провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або їх законних представників у разі потреби в самостійному виїзді таких осіб за кордон.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зі справи - Придніпровський відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції звернувся до суду про тимчасове обмеження боржника - гр. ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України з вимогою про вилучення паспорта громадянина України для поїздок за кордон до виконання зобов'язань за рішенням суду.
Аналізуючи позовні вимоги суд критично оцінює вимоги позивача щодо обмеження відповідача в праві виїзду за межі України, як порушення його конституційної гарантії на право свободи пересування, включаючи свободу виїзду за кордон та безперешкодне повернення на батьківщину в розумінні ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»№ 606-XIV від 21.04.1999р.
Закон України «Про виконавче провадження»№ 606-XIV від 21.04.1999р. надає право державному виконавцю при здійсненні виконавчого провадження звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання (ст. 5 Закону № 606-XIV).
У визначених ст. 42 Закону N 606-XIV випадках державний виконавець може звертатися з поданням про оголошення розшуку боржника до відповідного суду за місцем виконання рішення, або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувача. Зазначені подання розглядаються за правилами розд. V ЦПК (Постанова пленуму Верховного суду України від 26.12.2003р. №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999р. № 606-XIV.
Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України № 606-XIV).
Статтею 5 зазначеного Закону на державного виконавця покладений обов'язок вжиття заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Зокрема, державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їх права і обов'язки; проводить оцінку (переоцінку) майна в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.
Державний виконавець відповідно до ст. 30 зазначеного Закону повинен надати можливість боржникові добровільно виконати рішення суду у встановлений строк відповідно до статті 24 цього Закону та пересвідчитися про отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження.
Виходячи з системного законодавства про виконавче провадження, суд зазначає, що до компетенції відділу ДВС не віднесено звернення до суду з позовною заявою про тимчасове обмеження громадянина у праві виїзду за межі України з вилученням паспорта України, а тому заявлені позовні вимоги є безпідставними та не підлягають до задоволення.
Отже, враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання не чинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього кодексу.
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 20.04.2010 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі здійснюватиметься з врахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України, про що повідомлено в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 49, 51, 71, 94, 112, ч. 2 ст. 128, ст.ст. 158-159, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Черкаський окружний адміністративний суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлений 29.04.2010р.
Суддя Т.В.Новікова