Харківський окружний адміністративний суд
61004, м.Харків, вул. Мар'їнська,18-Б-3
м.Харків
22.02.2010 р. №2а-43866/09/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Зоркіної Ю.В.
при секретарі Смоляр Є.А.
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1
відповідача: Галаган О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про визнання нечинним рішень, -
встановив:
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова №0005341702/0 від 25.09.2009 року, №0005341702/1 від 06.11.2009 року про визначення податкового зобов'язання ФОП ОСОБА_3 за податком з доходів фізичної особи у сумі 72979,86 грн. за основним платежем, а також №0005351702/0 від 25.09.2009 року та №0005351702/1 від 06.11.2009 року визначення податкового зобов'язання ФОП ОСОБА_3 за податком на додану вартість у сумі 123168,00 грн., з яких 82112,00 грн. - за основним платежем., 41056,00 грн. - штрафних санкцій та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в розмірі 6,80 грн. Правову позицію обґрунтовував тим, що автомобілі використовуються ним у підприємницькій діяльності, атому він має право на включення до валових витрат сум амортизації, а також витрат на ремонт, придбання запчастин та шин для експлуатації транспортних засобів та правомірність віднесення до податкового кредиту сум, сплачених за товари, що використовувалися ним у господарській діяльності.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідач, ДПІ в Київському районі м.Харкова, проти адміністративного позову заперечувала, посилаючись на те, що в результаті автоматизованого співставлення податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлені розбіжності по позивачу, що стало підставою для донарахування податку. Також представник відповідача зазначив, що автомобілі зареєстровані не на фізичну особу підприємця, а на громадянина ОСОБА_3 для фізичної особи -підприємця названий автомобіль не є ні товаром, ні основним фондом, таким чином позивач як платник податку на додану вартість не має право на збільшення податкового кредиту за рахунок податку, сплаченого при придбанні запчастин та шин для експлуатації транспортних засобів. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги поданих проти позову заперечень, просив ухвалити рішення про відмову в позові.
Вивчивши матеріали справи, доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представникі сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, перевіривши рішення відповідача на дотримання вимог ч.3 ст. 2 КАС України, судом встановлено наступні обставини.
Відповідач - фізична особа -підприємець ОСОБА_3, зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради в якості фізичної особи підприємця, про що йому видане відповідне свідоцтво № НОМЕР_2 та взятий на облік як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) у ДПІ Київського району м.Харкова. Згідно довідки Головного управління статистики у Харківській області № 2934 здійснює наступні види діяльності за КВЕД: «діяльність автомобільного вантажного траспорту», «інші види оптової торгівлі».
У період з 25.08.2009 р. по 09.09.2009 р. працівниками ДПІ в Київському районі м.Харкова проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання ФО-П ОСОБА_3 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 31.03.2009 року. При проведенні перевірки складений акт №6237/17-218/НОМЕР_1 від 14.09.2009 року, яким встановлені порушення п.7.3, п.п.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року №168/97- ВР; п.1.17 Інструкції, затвердженої наказом міністерства фінансів України від 13.03.98 р. №59 "Про службові відрядження у межах України та за кордон", та п.п. 4.2.9 г п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", внаслідок чого донараховано податку з доходів фізичних осіб за період 2008 р. в сумі 3019,82 грн.; ст.13 ДКМУ "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 р. за наслідками перевірки донараховано податок з доходів фізичних осіб на суму - 74397,15 грн.; п.19.1 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", а саме відсутність ведення обліку доходів та витрат.
На підставі акту ДПІ у Київському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення-рішення №0004241702/0 від 25.09.2009 року про визначення податкового зобов'язання ФОП ОСОБА_3 за податком з доходів фізичної особи у сумі 72979,86 грн. за основним платежем, а також №0004251702/0 від 25.09.2009 року визначення податкового зобов'язання ФОП ОСОБА_3 за податком на додану вартість у сумі 123168,00 грн., з яких 82112,00 грн. - за основним платежем., 41056,00 грн. - штрафних санкцій.
Позивач не погодився в вищезазначеними висновками акту перевірки, та винесеними податковими повідомленнями - рішеннями, звернувся зі скаргами до ДПІ у Київському районі м.Харкова.
За результатами розгляду скарг були винесені податкові повідомлення-рішення №0005341702/1 від 06.11.2009 року про визначення податкового зобов'язання ФОП ОСОБА_3 за податком з доходів фізичної особи у сумі 72979,86 грн. за основним платежем, а також №0005351702/1 від 06.11.2009 року визначення податкового зобов'язання ФОП ОСОБА_3 за податком на додану вартість у сумі 123168,00 грн., з яких 82112,00 грн. - за основним платежем., 41056,00 грн. - штрафних санкцій.
Щодо порушення позивачем вимог п.п.7.4.1., п.7.4, п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” зі змінами та доповненнями, ДПІ у Київському районі міста Харкова посилається на факт заниження податкових зобов'язань на загальну суму 21060,00 грн., а саме: перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_3 не декларує зобов'язання з податку на додану вартість за вересень 2008 року в розмірі 16643,04 грн. по контрагенту ПФ "Транзит-Л".
Суд вважає за необхідне зауважити на те, що відповідач посилається на факт співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, відповідно до якого суми податку на додану вартість не були відображені позивачем в податкових деклараціях за вересень, грудень 2008 року: у вересні 2008 року - з ПФ "Транзит-Л", у розмірі 16643,04 грн., через те, що позивачем в декларації з ПДВ за вересень 2008 року не було відображено суму зобов'язань по контрагенту ПФ "Транзит-Л", тоді як ПФ "Транзит-Л" така сума віднесена до складу податкового кредиту; у грудні 2008 року: - з ТОВ "Карго-Транс-Сервіс" у розмірі 4416,67 грн., через те, що позивачем в декларації з ПДВ за грудень 2008 року не було відображено суму зобов'язань по контрагенту ТОВ "Карго-Транс-Сервіс", тоді як ТОВ "Карго-Транс-Сервіс" така сума віднесена до складу податкового кредиту; - з ЗАТ "Український мобільний зв'язок" у розмірі 383,00 грн., через те, що позивачем в декларації з ПДВ за вересень 2008 року відображено суму зобов'язань по зазначеному контрагенту, тоді як ЗАТ "Український мобільний зв'язок" така сума віднесена до розділу «Інші».
Представник позивача в судовому засіданні не погодився з висновками представника відповідача, посилаючись на те, що в цей період ФОП ОСОБА_3 взагалі не вів діяльності та не мав ніяких стосунків із зазначеними контрагентами. В обґрунтування своєї позиції надав суду у якості доказів реєстр виданих та отриманих податкових накладних за 2008-2009 роки та лист від ПФ "Транзит-Л" від 04.11.2009 року, в якому зазначений факт помилкового включення суми ПДВ в розмірі 16643,04 грн. по податковим зобов'язанням ФОП ОСОБА_3
Відповідачем в судовому засіданні не було доведений факт будь-яких господарських відносини з ПФ "Транзит-Л".
З матеріалів справи вбачається, що фактично податкові накладні, на підставі яких нарахований податковий кредит, отримані позивачем, що підтверджується відповідними записами у книзі реєстрації отриманих податкових накладних , який наявний у матеріалах справи.
Згідно з п.1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (далі Закон) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.5.1 ст.7 зазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Проаналізувавши зазначені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до положень пп. 7.5.1 ст. 7 Закону датою виникнення права позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних. При цьому суд зазначає, що якщо на дату виникнення права на податковий кредит, позивач не скористався реалізацією свого права на отримання податкового кредиту він це право не втрачає. Тобто, позивач має право самостійно приймати рішення щодо реалізації свого права на податковий кредит у майбутніх періодах.
Судом встановлено, що вищевказані податкові накладні оформлені згідно з п.п. 7.2.1. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що позивачем суми ПДВ включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було би безпідставним, оскільки право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної-єдиного документа первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.
Таким чином, суд доходить висновку про додержання позивачем вимог пп. 7.5.1 ст. 7 Закону.
Також, відповідач посилається на встановлення факту завищення суми податкового кредиту ФОП ОСОБА_3 на суму 65469,00 грн. внаслідок включення до складу податкового кредиту сум, сплачених за матеріальні активи, що не використовувались ФОП ОСОБА_3 у господарській діяльності.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст. ст.13 Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 року до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року до валових витрат належить сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Пунктом 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва.
Виключаючи суму ПДВ, внесену позивачем до податкового кредиту, ДПІ керувалась тим, що автомобілі які використовувалися позивачем у діяльності не є для нього товаром, а оскільки позивач є фізичною особою транспортні засоби не можуть бути визнані основними фондами.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Оскільки з суті правовідносин, які складаються за участі фізичних осіб -підприємців, не випливає неможливості використання ними в процесі організації власної господарської діяльності матеріальних цінностей протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом, то висновок ДПІ про неможливість визнати автомобілі, що належать позивачеві основними фондами лише з тих підстав, що цей автомобіль належить фізичній особі -підприємцю та використовується суб'єктом господарювання -фізичною особою є неспроможним.
За таких обставин, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин приписи п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” і оскільки автомобілі використовується позивачем у власній господарській діяльності, що доведено матеріалами справи, то сплачені у складі вартості витрат на ремонт, придбання запчастин та шин для експлуатації автотранспорту, а також на придбання автотранспортних засобів правомірно віднесені до складу податкового кредиту.
Суд також зазначає, що позивач звертається до суду з вимогою про визнання нечинним рішення. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, але діяв не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, а тому позовні вимоги в частині визнання нечинними податкових повідомлень-рішень є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого судового збору з держбюджету на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 35, 71, 94, 160, 161, 162, 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про визнання нечинним рішень - задовольнити частково.
Визнати протиправними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова № 0005341702/0 від 25.09.2009 року та № 0005341702/1 від 06.11.2009 року про визначення податкового зобов'язання ФОП ОСОБА_3 за податком з доходів фізичної особи у сумі 72979,86 грн. за основним платежем.
Визнати протиправними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова №0005351702/0 від 25.09.2009 року та №0005351702/1 від 06.11.2009 року про визначення податкового зобов'язання ФОП ОСОБА_3 за податком на додану вартість у сумі 123168,00 грн., з яких 82112,00 грн. - за основним платежем., 41056,00 грн. - штрафних санкцій.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 6.80 грн. (шість гривень 80 копійок).
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі. Якщо постанову проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви. Апеляційна скарга також може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У paзi подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
У повному обсязі постанова виготовлена 26 лютого 2010 року.
Суддя Ю.В.Зоркіна