2010 року травня місяця 11 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді
Суддів: Філатової Є.В.
Любобратцевої Н.І.
Чистякової Т.І.
При секретарі Іванові О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа - СОТ „Таврида” про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним, визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 3 лютого 2010 року,
ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, 3-я особа - СОТ „Таврида” про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності на зазначену ділянку.
Позов мотивувала тим, що 05.12.2007 року між нею та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0422га розташованої на території СОТ „Таврида”, Кам'янський масив, м. Сімферополь, яка належить відповідачу на підставі Державного акта на право власності на землю. Вартість зазначеної земельної ділянки визначена в сумі 15 154 грн. Продавець отримав гроші в повному розмірі, що підтверджується відповідною розпискою, і зобов'язався протягом 14 днів після укладення договору оформити його у нотаріальному порядку. Але відмовляється від виконання зобов'язання, заявивши, що не збирається витрачати на це свій час.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 3 лютого 2010 року позов ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Не погодившись з висновком суду ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин що мають значення для справи. Апелянт вважає, що суд невірно застосував п.15 Перехідних положень ЗК України, коли посилався на обмеження купівлі-продажу земельної ділянки у садовому товаристві. Крім того, апелянт вважає, що рішення суду не відповідає ст. 638 ЦК України, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Суд не зважив на те, що сторони у письмовій формі узгодили всі істотні умови купівлі-продажу земельної ділянки, та фактично виконано ці умови.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції правильно виходив з того, що він не ґрунтується на законі. Колегія погоджується з таким висновком, оскільки він відповідає фактичним обставинам і не суперечить закону.
Доводи апелянта засновані на помилковому тлумаченні закону. Посилаючись на ст.638 ЦПК України, ОСОБА_5 не звернула уваги на те, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору в належній формі. Відповідно до ст. 203 ЦК України правочин повинен укладатися у формі, встановленої законом.
Купівля-продаж земельної ділянки за правилами ст. 657 Кодексу здійснюється у нотаріальній формі.
Відповідно до частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Втім суд першої інстанції правильно виходив з того, що ст.220 Кодексу не регулює спірних правовідносин.
Згідно з частиною 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а у разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Ст.657 ЦК України у редакції на час виникнення правовідносин, передбачала обов'язкову держану реєстрацію купівлі-продажу нерухомого майна. Виходячи з цього, в порядку ст.220 Кодексу могла бути визнана дійсною лише така угода, яка підлягає нотаріальному посвідченню, і не вимагає державної реєстрації.
Крім того, виходячи з положень ч.2 ст.220 ЦК України однієї з умов визнання угоди законною є безповоротне ухилення однієї зі сторін від нотаріального посвідчення угоди та втрата можливості з будь-яких причин посвідчити правочин. По справі не здобуто таких даних. Натомість відповідач за письмовою заявою повністю визнав позовні вимоги. Таким чином, позивачка взагалі не довела наявності спору між сторонами.
Разом з тим, одній з підстав відмови в позові суд помилково вказав невідповідність угоди п. 15 Перехідних положень ЗК України про тимчасову заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Така заборона встановлена лише відносно земельних ділянок, призначених для сільського господарського виробництва та ділянок, відведених власникам земельних паїв. Спірна земельна ділянка має цільове призначення для садівництва, тому встановлений законом мораторій на відчуження на неї не поширюється. Довід апеляційної скарги у цій частині є обґрунтованим, всі судження у мотивувальній частини з цього приводу підлягають виключенню. Проте вони не впливають на правильність вирішення спору в цілому з вищенаведених обставин та не є підставами для скасування рішення.
Враховуючи наведене і керуючись ст. ст. 314, 308, 315, Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково, рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 3 лютого 2010 року залишити без змін, виключивши з мотивувальної частини абзаці 13-14, які містять судження про невідповідність спірної угоди п.15 Перехідних положень ЗК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді: