Справа № 301/2285/16-к Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/245/20 Доповідач: ОСОБА_2
15 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 червня 2017 року відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Богаревиця Іршавського району, Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 ,
з участю прокурора ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
захисника-адвоката ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
потерпілого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
цим вироком ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.128 КК України та призначено йому покарання у вигляді виправних робіт на строк 1 рік 6 місяців з відрахуванням щомісячно із суми заробітку в доход держави 15 %.
Цивільний позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 2 108,88 гривень матеріальної шкоди та 20 000 гривень моральної шкоди.
Згідно оскаржуваного вироку суду, ОСОБА_7 12 серпня 2016 року, близько 20:00 години, знаходячись біля колодязя на території колишнього колгоспу в урочищі «Біля кладбища» с.Богаревиця Іршавського району, де на той час знаходився ОСОБА_9 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин між ними, а саме в ході сварки з приводу використання води у колодязі, ОСОБА_7 не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, штовхнув останнього правою рукою, затиснутою у кулак в область лівого плеча, від чого ОСОБА_9 правою ногою спотикнувся об бетонну плиту, якою накритий колодязь, на яку впав правою стороною правої ноги та тіла, в результаті чого ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого медіального, трансцервікального перелому шийки правої стегнової кістки, які згідно висновку судово-медичного експерта №423 від 25.10.2016 за ступенем тяжкості кваліфікуються, як середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.
На цей вирок суду захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу. Просить скасувати оскаржуваний вирок та постановити новий вирок, яким ОСОБА_7 по обвинуваченню за ст. 128 КК України виправдати.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник покликається на те, що оскаржуваний вирок суду є незаконним та необґрунтованим. Апелянт вказує на неповноту судового розгляду, яка проявилась у тому, що судом першої інстанції неправильно оцінено висновок судово-медичного експерта № 423 від 25.10.2016, у якому експертом не описано детально механізм виникнення тілесного ушкодження, не мотивовано, яким чином потерпілий міг впасти на правий бік, коли зі слів потерпілого удар був у ліве плече. Суд першої інстанції не усунув суперечностей між даним висновком, показаннями потерпілого ОСОБА_9 та експерта ОСОБА_10 , який під час допиту у суді першої інстанції так і не зміг відповісти на питання - чи міг потерпілий ОСОБА_9 отримати таке тілесне ушкодження в результаті падіння з висоти власного зросту із-за особистої необачності. Апелянт, вважає, що за наявності суперечностей між висновком експертизи та поясненнями експерта, суд першої інстанції безпідставно відмовив стороні захисту у призначенні комісійної судово-медичної експертизи. При цьому, суд першої інстанції в оскаржуваному вироку не навів належної оцінки висновку судово-медичного експерта № 423 від 25.10.2016 та показанням експерта ОСОБА_10 .
Захисник покликається на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Вказує, що оскаржуваний вирок мотивовано доказами, які не доводять вину ОСОБА_7 . Так, показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 є суперечливими, жоден із свідків не був очевидцем події. Апелянт вважає недоречним покликання на протокол слідчого експерименту, оскільки під час цієї слідчої дії потерпілий не показав ні дій обвинуваченого, ні відстані від трактора, ні місця де він впав, ні способу падіння тощо. Така слідча дія була формальною і не відповідала вимогам ч. 1 ст. 240 КПК України. Суд першої інстанції невірно витлумачив у вироку наданий стороною захисту диск із відеозаписом відтворення події. Згідно даного відеозапису обвинувачений фактично перебував у стані небезпеки отримати тілесні ушкодження, оскільки на момент конфлікту із потерпілим стояв за декілька сантиметрів від працюючого на великих обертах механізму закачки води і змушений був оборонятись від настирливих нападницьких дій потерпілого.
Апелянт звертає увагу, що ніякими належними та достовірними доказами вина обвинуваченого ОСОБА_7 не доведена. Наголошує, що призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_14 є інвалідом на ногу і за станом здоров'я не може бути залучений до виправних робіт.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_15 подав заперечення на апеляційну скаргу захисника. Покликається на законність, обґрунтованість та вмотивованість вироку суду, такий містить обґрунтування вини ОСОБА_7 , які знайшли своє підтвердження під час судового розгляду. Суд першої інстанції надав повну оцінку усім доказам, у тому числі представленим стороною захисту. Зазначає, що при допиті у суді експерти ОСОБА_10 надав висновок про механізм отримання тілесних ушкоджень потерпілим, а висновок експерта № 423 виконаний на підставі оригіналів медичних документів. Крім цього, питання зі сторони захисту про проведення експертного дослідження на підставі копій документів не ставилось. Вважає, що суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення комплексної судово-медичної експертизи, оскільки наявний висновок № 423 відповідає обставинам кримінального провадження і суперечності чи інші обставин, які б давали підстави для проведення іншої чи повторної експертизи, відсутні. Обставини щодо вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджені у суді і іншими доказами, зокрема показаннями потерпілого.
Звертає увагу, що обвинувачений хоча не визнав своєї вини, проте при його допиті у судовому засіданні вказав, що злегка штовхнув потерпілого, з яким мав конфлікт. При призначені обвинуваченому покарання судом першої інстанції досліджувались дані про його особу, зокрема і наявність у нього 2-ої групи інвалідності, однак заборон щодо відбування ним покарання у вигляді виправних робіт не знайшло свого підтвердження у суді.
Потерпілий ОСОБА_9 також подав заперечення на апеляційну скаргу захисника. Просить відхилити дану апеляційну скаргу. Вважає оскаржуваний вирок законним, вина ОСОБА_7 у спричиненні йому перелому ноги підтверджена.
Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого, захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу захисника та просили таку задоволити, думку прокурора, потерпілого, які заперечили вимоги та доводи апеляційної скарги сторони захисту, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку дотримані.
Вирок суду ухвалений на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом першої інстанції відповідно до ст. 94 КПК України в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. У вироку суду наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
В апеляційній скарзі захисника не наведено переконливих аргументів про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б надали підстави для скасування вироку.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини кримінального провадження, навівши такі у вироку, та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діях обвинуваченого ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, а саме як необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Дані обставини підтверджуються наявними у матеріалах кримінального провадження доказами, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку та вірно взяв до уваги, обґрунтувавши своє рішення.
Так, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, стверджується, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_9 , який у судовому засіданні суду першої інстанції зазначив, що 12 серпня 2016 року близько 20:00 год., коли він приїхав на ферму в с.Богаревиця, щоб набрати у криниці води, побачив там обвинуваченого ОСОБА_7 . Вказав, що між ними виникла суперечка і ОСОБА_7 наніс йому удар в область лівого плеча, від чого він впав на бетонну плиту правим боком, зламавши собі праву ногу. Після того, він зателефонував дружині, яка відразу приїхала та викликала швидку медичну допомогу.
Свідок ОСОБА_11 , дружина потерпілого, у судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила той факт, що її чоловік ОСОБА_9 12 серпня 2016 року поїхав на ферму в с.Богаревиця щоб набрати води. Зазначила, що згодом її чоловік ОСОБА_9 їй зателефонував та сказав, що біля криниці на фермі у нього з ОСОБА_7 виникла суперечка і ОСОБА_7 вдарив його в плече, від чого він впав на бетонну плиту та зламав собі праву ногу. Приїхавши відразу на ферму, вона побачила свого чоловіка, який лежав на бетонній пліті та не міг поворухнути правою ногою. Після чого викликала поліцію та швидку медичну допомогу.
Крім цього, суд першої інстанції обґрунтовуючи своє рішення про доведеність вини ОСОБА_7 у заподіянні потерпілому ОСОБА_9 з необережності середньої тяжкості тілесного ушкодження, покликався на дані висновку експерта №423 від 25.10.2016 року (арк. 40-43, Т.1м.к.п.). Згідно даного висновку у потерпілого виявлено такі тілесні ушкодження: післяопераційний рубець шкірних покровів зовнішньої поверхні у верхній третині і середній третині правого стегна. При стаціонарному обстеженні та лікуванні діагностовано: закритий медіальний, трансцервікальний перелом шийки правої стегнової кістки. Тілесне ушкодження у вигляді закритого медіального, трансцервікального перелому шийки правої стегнової кістки могло бути спричинене в терміни, зазначені в обставинах справи внаслідок падіння потерпілого на площині з ударом правою кульшовою ділянкою об площину співудару , як з наданням так і без надання тілу прискорення . Потерпілий ОСОБА_9 зазнав не менше одного удару за вказаним механізмом. Післяопераційний рубець вказаної ділянки є наслідком кваліфікованого лікарського втручання і до уваги експертом не береться. На час спричинення тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_9 міг знаходитися у динамічній зміні положення тіла з вертикального у горизонтальне. За ступенем тяжкості діагностований клінічно та підтверджений рентгенологічно закритий медіальний, трансцервікальний перелом шийки правої стегнової кістки слід кваліфікувати, як середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження, що призвело до тривалого розладу здоров'я більше 21 день згідно п.2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» , затверджених Наказом №6 МОЗ України , від 17.01.1995 року.
У судовому засіданні суду першої інстанції було допитано експерта ОСОБА_10 , який повністю підтримав свій висновок №423 від 25.10.2016 року (арк. 40-43, Т.1 м.к.п.) та ствердив, що у потерпілого виявлений закритий медіальний трансцервікальний перелом шийки правої стегнової кістки. На час спричинення даного тілесного ушкодження потерпілий ОСОБА_9 міг знаходитися у динамічній зміні положення тіла з вертикального у горизонтальне. Вказав, що поштовх був нанесений вище центру падіння тіла, а саме вище пояса.
Колегії суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги вищенаведені показання та висновок експерта, обґрунтувавши ними своє рішення, оскільки ці докази узгоджуються із іншими належними та допустимими доказами, а саме: даними протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 13.08.2016 року (арк. 3, Т.1м.к.п.); даними протоколу проведення слідчого експерименту та фототаблицями до нього від 09.11.2016 року, згідно яких потерпілий ОСОБА_9 показує місце події, яка відбулась 12.08.2016 року, розташування обвинуваченого ОСОБА_7 та його на час події ( арк. 56-64, Т.1м.к.п.).
Щодо апеляційних доводів захисника про те, що суд першої інстанції, за наявності суперечностей між висновком експертизи та поясненнями експерта, безпідставно відмовив стороні захисту у призначенні комісійної судово-медичної експертизи, апеляційний суд враховує наступне.
Згідно пояснень експерта ОСОБА_10 , наданих у судовому засіданні суду першої інстанції, останній підтримав свій висновок № 423 від 25.10.2016 року.
Крім того, ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23.10.2017 у даному провадженні за клопотанням захисника ОСОБА_6 було призначено у даній справі комісійну судово-медичну експертизу.
Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 44 від 08.11.2018 року (а.с. 56-61, Т.2) тілесні ушкодження могли виникнути внаслідок дії тупих предметів з переважаючою контактуючою поверхнею по ударному механізму спричинення при падінні на праву кульшову ділянку, як з гаданням тілу прискорення, так і без надання тілу прискорення. По давності виникнення, з урахуванням звернення за медичною допомогою, можуть вкладатись в дату події, що мала місце 12.08.2016 року, які потягли за собою розлад здоров'я понад 21 день, і згідно п.2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року, слід кваліфікувати як тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. Вказане тілесне ушкодження може виникнути при падінні через особисту необачність, або в результаті надання тілу прискорення, при ударі, або поштовху сторонньою людиною, з послідуючим падінням тіла (кульшовою ділянкою) на тверде покриття бетонної плити. При цьому удар чи поштовх відбувається з протилежної частини тіла відносно тілесного ушкодження, яке має місце, з достатньою силою.
Оцінюючи покази потерпілого ОСОБА_9 , на думку колегії суддів, судом першої інстанції вірно надано їм віри, оскільки вони знаходяться у об'єктивному взаємозв'язку з іншими матеріалами справи, нічим не спростовані, доповнюються іншими доказами та беззаперечно вказують на скоєння ОСОБА_7 злочину, передбаченого ст. 128 КК України, оскільки він своїми діями вчинив необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилань обвинуваченого на те, що він на досудовому слідстві вину визнавав та щиро каявся, тому що не розумів.
При цьому, на думку колегії суддів, показання обвинуваченого ОСОБА_7 в частині заперечення ним факту нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, то такі не знайшли свого підтвердження, оскільки такі, на думку апеляційного суду, дані з метою уникнути або зменшити покарання за вчинене.
Суд першої інстанції також надав оцінку показам обвинуваченого ОСОБА_7 , які оцінив критично, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджуються дослідженими в суді доказами.
А тому, оцінюючи докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що факт скоєння злочину та винність обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведені повністю.
Суд першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням, всебічно, повно й неупереджено дослідив усі обставини кримінального провадження, та керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а в сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взяємозв'язку.
На переконання колегії суддів апеляційного суду, розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 , суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів визнає правильним висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК України і викладені в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи вважає безпідставними й до уваги не бере.
При призначенні ОСОБА_7 покарання суд з дотриманням вимог ст. 65 КК України, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, те, що вказаний злочин класифікується як злочин невеликої тяжкості, особу обвинуваченого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, сімейний стан - одружений, інвалід ІІ групи , обвинувачений позитивно характеризується за місцем проживання, відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, призначив обвинуваченому покарання в межах санкції вчиненого ним злочину у вигляді виправних робіт на строк 1 рік 6 місяців з відрахуванням щомісячно із суми заробітку в доход держави 15 %.
Із врахуванням наведеного, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 є безпідставною та не підлягає до задоволення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягнули за собою скасування чи зміну судового рішення, перешкоджали чи могли перешкодити ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, не встановлено.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду є законним та обґрунтованим, такий слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.
Разом з тим, відповідно до положень ч.5 ст.74 КК України, особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Згідно з ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.
З дня вчинення ОСОБА_7 12 серпня 2016 року кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України, яке, відповідно до ст.12 КК України, є злочином невеликої тяжкості, минуло три роки.
Тому, на думку колегії суддів, ОСОБА_7 слід звільнити на підставі ч.5 ст.74 КК України від призначеного за ст.128 КК України покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Керуючись статтями ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, статтею 74 КК України, колегія суддів,
вирок Іршавського районного суду Закарпатської області 02 червня 2017 року відносно ОСОБА_7 - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
На підставі ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_7 від призначеного за ст.128 КК України покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: