Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.
20 січня 2020 року
м. Київ
справа № 331/2269/17
провадження № 61-2451св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю., касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Постанову Запорізького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишив без змін.
При цьому Верховний Суд, зокрема, вказав, що:
«необґрунтованим є посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не звернув уваги на абзац 3 частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент набрання законної сили рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2017 року у справі № 331/2269/17).
Згідно абзацу 3 частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент набрання законної сили рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2017 року у справі № 331/2269/17) незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Управління виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також мають відділення в районах і містах обласного значення. Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи (частини перша, третя статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»). Таким чином управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області не є органом державної влади. Тому абзац 3 частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент набрання законної сили рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2017 року у справі № 331/2269/17) на спірні відносини не поширюється».
Не можу погодитися із постановою колегії суддів з таких мотивів.
1. Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що:
«вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року)»;
«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)».
2. Апеляційний суд встановив, що 09 серпня 2019 року управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області оскаржило рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2017 року в апеляційному порядку.
2.1. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року заяву Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області задоволено та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2017 року.
2.2. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області не залучалось до участі у розгляді справи, копія оскаржено рішення суду судом першої інстанції на адресу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області не направлялося. Із посиланням на частину другу статті 354 ЦПК України апеляційний суд зробив висновок про те, що апеляційна скарга подана до суду протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту оскаржуваного рішення суду, а тому клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2017 року підлягає задоволенню.
3. На момент ухвалення рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2017 року був чинним ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року.
3.1. Відповідно до абзацу третього статті 297 ЦПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.
4. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
4.1. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05 (провадження № 14-262цс19) зазначено, що: «враховуючи імперативний характер положень абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України та те, що річний строк, визначений для органу місцевого самоврядування, є присічним і поновленню не підлягає, то суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Одеська міська рада у липні 2016 року звернулася з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, ухвалене 21 березня 2005 року, тобто більше ніж через 11 років».
4.2. У постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г вказано, що: «згідно із статтею 93 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) норми щодо річного присічного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції розповсюджувались на апеляційні скарги, подані прокурором або органом державної влади, або органом місцевого самоврядування. За результатами системного аналізу вказаних норм процесуального права Касаційний господарський суд у складі об'єднаної палати дійшов висновку, що у даному випадку передумовою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи (яка є органом державної влади), поданою після 15 грудня 2017 року, на рішення, ухвалене судом до набрання чинності редакцією ГПК України з 15 грудня 2017 року, є розгляд та вирішення питання розповсюдження присічного річного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначеного статтею 93 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Тобто у даному випадку на Комітет як орган державної влади поширюється присічний річний строк для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначеного статтею 93 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що, у свою чергу, передбачає відмову у відкритті апеляційного провадження».
4.3. На управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області як на орган державної влади поширюється присічний річний строк для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначений абзацом третім статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що, у свою чергу, передбачає відмову у відкритті апеляційного провадження. Проте зазначеного апеляційний суд не врахував при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження у справі.
4.4. ЦПК України у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги не передбачає такої підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, яка була передбачена абзацом третім статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Проте, оскільки право управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на апеляційне оскарження припинилося після спливу одного року з моменту оголошення оскарженого судового рішення суду першої інстанції (22 травня 2017 року), то подальша зміна процесуального законодавства не свідчить про відновлення права на апеляційне оскарження управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області.
4.5. Аналогічні по суті висновки зроблені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів: Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року в справі № 2о-350/10 (провадження № 61-43237св18); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року в справі № 638/11409/15-ц (провадження № 61-530св20); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року в справі № 2-о-192/2008 (провадження № 61-40761св18); Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у справі № 622/179/14-ц (провадження № 61-49141св18), Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року в справі № 742/1949/15-ц (провадження № 61-44405св18); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 524/10259/15-ц (провадження № 61-44137св18); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року в справі № 2-1499/08 (провадження № 61-3568св19); Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року в справі № 2-2761/09 (провадження № 61-9765св20).
5. Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.
5.1. У касаційній скарзі містяться доводи про незаконність ухвала Запорізького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року. За таких обставин колегії суддів необхідно було касаційну скаргу задовольнити частково, ухвалу Запорізького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року скасувати і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Суддя В. І. Крат