Ухвала
21 січня 2021 року
м. Київ
справа № 553/1592/19
провадження № 61-609ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Одринської Т. О.,
Панченка О. О., Пікуля В. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення орендної плати,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про стягнення орендної плати.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 08 лютого 2018 року між нею та ФОП ОСОБА_2 укладений договір оренди нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 08 серпня
2018 року, зі сплатою орендної плати 10 000,00 грн за місяць. Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про відмову від договору оренди після закінчення строку користування оренди протягом одного місяця, строк оренди і договір вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. Вказувала, що жодна із сторін не повідомила іншу сторону про припинення договірних відносин, а також сторони не укладали акт повернення нежитлового приміщення, а тому договір між сторонами було продовжено на тих самих умовах. Однак, станом на 08 травня 2019 року у ФОП ОСОБА_2 виникла заборгованість з орендної плати у розмірі 90 000,00 грн.
Посилаючись на наведене, позивач просила стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь заборгованість з орендної плати у розмірі 90 000,00 грн.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 60 000,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено, рішення Октябрського районного суду
м. Полтави від 07 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 за його недоведеності. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у даній справі становить 90 000,00 грн та станом на 01 січня
2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00*100=227 000,00).
Ураховуючи наведене, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень відмовити у відкритті касаційного провадження.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (справа «Зубац проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд урахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» (ухвала
від 09 жовтня 2018 року «Азюковська проти України»).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обгрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня
2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення орендної плати, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак