Ухвала
21 січня 2021 року
м. Київ
справа № 404/25/20
провадження № 61-247ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору, стягнення збитків, процентів, пені та відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_3 про розірвання договору, стягнення збитків, процентів, пені та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що у вересні 2018 року він уклав із ФОП ОСОБА_3 договір на виготовлення та подальше встановлення (облаштування) дерев'яного балкону, строк виконання якого визначений із 31 жовтня по 10 листопада 2018 року. Сплатив аванс у розмірі 4 000,00 грн, а залишок у розмірі 5 595,00 грн необхідно було сплатити перед початком встановлення, що визначено у замовленні № 23. Між ним та відповідачем склалися правовідносини, характерні для договору побутового підряду. Облаштування дерев'яного балкону у строки, встановлені договором, відповідач не виконав. Із вересня 2018 року по осінь 2019 року він неодноразово спілкувався із відповідачем як особисто, так і по телефону щодо реального виконання замовлення та встановлення (облаштування) дерев'яного балкону, на що відповідач повідомляв, що у нього немає працівників для встановлення балкону, всі поїхали на заробітки до Польщі.
Посилаючись на частину першу статті 872, частини другу статті 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач просив розірвати договір підряду та стягнути збитки у розмірі 4 000,00 грн, а саме сплачений аванс, проценти за безпідставне збереження грошей у розмірі 132,16 грн, пеню у розмірі 105 065,25 грн, 4 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про розірвання договору задоволено частково. Розірвано договір побутового підряду, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 у вересні 2018 року шляхом видачі письмового замовлення № 23. Стягнуто із ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аванс у розмірі 4 000,00 грн та пеню у розмірі 4 000,00 грн. У задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 4 000,00 грн, процентів у розмірі 132,16 грн, пені у розмірі 101 065,25 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн відмовлено. Додатковим рішенням від 08 жовтня 2020 року вирішено питання про судові витрати.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови договору підряду у частині строк виготовлення та встановлення замовленого позивачем виробу, тому договір підлягає розірванню. Сплачений позивачем аванс у розмірі 4 000,00 грн, який є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, та пеня за порушення строків виготовлення у розмірі 4 000,00 грн підлягають стягненню з відповідача.
Відмовляючи у задоволенні вимог у частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що задоволення такої вимоги за умови її пред'явлення можливе з урахуванням положень пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає право споживачів на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією, у випадках, передбачених законом.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 серпня 2020 року змінено, викладено його мотивувальну частину щодо вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 4 000,00 грн у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із того, що застосовуючи норму пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» місцевий суд не врахував, що така редакція статті існувала до 16 вересня 2011 року. Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» (чинний на час укладення між сторонами договору) передбачає, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Проте, жодних відомостей про недолік виготовленої продукції (дефекту в продукції), а саме виготовлення та встановлення дерев'яного балкону, матеріали справи не містять, тому підстави для відшкодування моральної шкоди у суду відсутні. Отже, судом першої інстанції застосовано норму права, яка на час виникнення правовідносин між сторонами не була чинною, однак на результат ухваленого рішення зазначене не вплинуло.
Крім того, підстав для постановлення щодо судді місцевого суду, який ухвалив рішення, окремої ухвали колегією суддів апеляційного суду не встановлено.
29 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у частині вимог про відшкодування моральної шкоди, постановити окрему ухвалу щодо судді Кіровського районного суду м. Кіровограда Варакіної Н. Б.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у цій справі є вимоги як немайнового, так і майнового характеру, а саме: розірвання договору та стягнення збитків, процентів, пені, відшкодування моральної шкоди у загальному розмірі 113 197,41 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 250 = 525 500,00 грн).
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Верховний Суд вважає, що ця справа є малозначною в силу своїх властивостей, при цьому суд врахував предмет позову та характер правовідносин, у яких виник спір.
При цьому, Верховним Судом взято до уваги те, що заявником оскаржується судове рішення лише в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 4 000,00 грн.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно з якими державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі оскаржуються до суду касаційної інстанції на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника у касаційній скарзі про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки практика розгляду судами таких категорій спорів є усталеною.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 376/2092/16-ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, є необґрунтованими, оскільки у вказаних справах та у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, судами встановлені різні фактичні обставини.
Оскільки, касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору, стягнення збитків, процентів, пені та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик