Ухвала
21 січня 2021 року
м. Київ
справа № 345/2266/20
провадження № 61-637ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості за кредитним договором від 13 жовтня 2008 року № 154КК у розмірі 4 482,84 євро.
Позов мотивовано тим, що 13 жовтня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 154КК, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 26 000,00 євро на строк до 11 жовтня 2013 року, а відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та у порядку, встановлені кредитним договором.
У зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за договором рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2012 року стягнуто заборгованість у розмірі 251 491,40 грн. Оскільки вказане рішення суду не виконано та заборгованість не погашено, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути із ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми заборгованості за період із 07 липня 2011 року по 05 травня 2020 року у розмірі 4 482,84 євро.
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу з підстав того, що він не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, постанова про повернення виконавчого документу стягувачу не оскаржена, станом на момент звернення позивача до суду виконавче провадження про стягнення із відповідача заборгованості на виконанні не перебуває, повторно виконавчий лист АТ КБ «ПриватБанк» до виконання не пред'являвся, що свідчить про те, що відповідач була позбавлена можливості виконувати рішення суду з вини позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення з неї трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
11 січня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позови, ціна у яких визначається в іноземній валюті, розраховується у національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 133 857,60 грн (4 482,84 євро ? 29,86), що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (227 000,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі оскаржуються до суду касаційної інстанції на підставі підпункту «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника у касаційній скарзі про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки практика розгляду судами аналогічних категорій спорів щодо застосування статті 625 ЦК України є усталеною.
Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц є необґрунтованими, оскільки у вказаних справах та справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, встановлені інші фактичні обставини, а саме: у справах № 6-1946цс15, № 686/21962/15-ц, № 310/11534/13-ц, № 916/190/18, № 127/15672/16-ц судами не встановлено передбачених частиною першою статті 613 ЦК України підстав, за яких боржник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.
Посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц є безпідставними, оскільки судами не порушено правовий висновок щодо застосування норм права, який викладений у вказаних постановах.
Доводи касаційної скарги про те, що зазначена справа має виняткове значення для заявника, оскільки несплата відповідачем прострочених процентів тягне загрозу повернення банком залучених коштів вкладникам та ставить під загрозу репутацію банка, перешкоджає стабільній роботі банка, обмежує його права та майнові інтереси, є необґрунтованими, оскільки вони по своїй суті є викладом суб'єктивних суджень заявника, нічим не підтверджені, а тому не можуть бути підставою для висновків про наявність обставин, за яких рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, та судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромвідмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик