Ухвала
21 січня 2021 року
м. Київ
справа № 171/974/20
провадження № 61-70ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У червні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 21 жовтня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із анкетою-заявою з метою отримання банківських послуг, якою підтвердив, що повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», а також підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом із умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку складає між ним і Банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до виявленого бажання відповідачу відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт, що визначений у довідці про зміну умов кредитування. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору про надання банківських послуг, на підставі яких відповідач надав згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. АТ КБ «ПриватБанк» за договором про надання банківських послуг від 21 жовтня 2011 року свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах договору і в межах встановленого ліміту.
Відповідач у порушення взятих на себе зобов'язань за договором про надання банківських послуг від 21 жовтня 2011 року своєчасно не сплачував грошові кошти на погашення кредиту, в зв'язку з чим станом на 28 квітня 2020 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 133 181,32 грн, яка складається із 87 522,10 грн - заборгованості за простроченим тілом кредиту, 2 215,62 грн - заборгованості за простроченими відсотками, 36 625,44 грн - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з статтею 625 Цивільного кодексу України, а також штрафу - 500,00 грн (фіксована частина) та штрафу - 6 318,16 грн (процентна складова), яку позивач просив стягнути з відповідача.
Заочним рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, відмовлено АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволені позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не надано до суду кредитного договору, а зі змісту анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанку» не вбачається жодної інформації, яка б свідчила про укладення саме кредитного договору, в ній не міститься інформації про його істотні умови. Вказана анкета-заява взагалі не містить відомостей щодо обрання відповідачем банківських послуг, в Анкеті - заяві відповідач висловив бажання оформити ощадну книжку (депозит), про що прямо зазначено в анкеті.
28 грудня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 133 181,32 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (227 000,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі оскаржуються до суду касаційної інстанції на підставі підпункту «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржувані судові рішення не відповідають висновкам, зробленим у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18 та від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц, відповідно до яких виписка по картковому рахунку є належним доказом щодо заборгованості за тілом кредиту.
Такі доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, а саме: виписці по картковому рахунку.
Проте, підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України як підставу для оскарження у касаційному порядку судових рішень у малозначних справах визначено саме ситуацію, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що питання оцінки виписки по картковому рахунку, як доказу, який може підтверджувати ті, чи інші обставини у справі, не є питанням права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, відповідно доводи касаційної скарги про те, що у цій малозначній справі наявні підстави, визначені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є безпідставними.
Доводи касаційної скарги про те, що зазначена справа має виняткове значення для заявника є необґрунтованими, оскільки нічим не підтверджені, а тому не можуть бути підставою для висновків про наявність обставин, за яких рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, та судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик