Ухвала
18 січня 2021 року
м. Київ
справа № 753/11317/19
провадження № 61-141ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» (далі - ТОВ «Ковальська-Житлосервіс») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 66 254,77 грн - основного боргу, 24 788,58 грн - інфляційної складової боргу та 5 724,22 грн - 3 % річних.
Позов ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 січня 2006 року. Згідно з розпорядженням Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 29 червня 2005 року № 534 ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» є експлуатуючою організацією вказаного будинку та виконує функції з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, надання житлово-комунальних послуг. Відповідач не реагує на звернення ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» щодо укладення типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових території, отримує житлово-комунальні послуги, однак не виконує зобов'язань з їх оплати, у зв'язку з чим станом на 01 травня 2019 року в неї утворилася заборгованість в загальному розмірі 66 254,77 грн. Крім того, відповідач повинна сплатити 24 788,58 грн інфляційних втрат і 5 724,22 грн - 3 % річних.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг в розмірі 66 254,77 грн, інфляційну складову боргу - 24 788,58 грн, 3 % річних - 5 724,22 грн, а всього - 96 767,57 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» заборгованість в розмірі 35 387,47 грн, з яких: 24 678,40 грн - заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг; 8 489,37 грн - інфляційні втрати за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг та 2 219,70 грн - 3 % річних. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
31 грудня 2020 року ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» подало засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року, в якій, посилаючись не неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.
Ціна позову в цій справі становить 96 767,57 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тому справа № 753/11317/19 є малозначною в силу вимог закону.
Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» мотивувало тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, так як апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14, від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц.
Наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 та від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 23 травня 2018 у справі № 216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності.
Доводи касаційної скарги про безпідставне врахування апеляційним судом правових висновків, викладених в постанові Великої палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, не заслуговують на увагу, оскільки обставини, встановлені судами у справі № 712/8916/17, та обставини, встановлені судами в цій справі, є подібними. Так, предметами позовів у цих справах є стягнення заборгованості з оплати комунальних послуг (суми основного боргу, інфляційних втрат і 3 % річних), позивачами є виконавці комунальних послуг, а відповідачами - споживачі цих послуг.
Посилання заявника на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2018 року у справі № 753/5100/17 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, про те, що сама по собі відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для відмови у стягненні заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, не заслуговує на увагу, оскільки висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать наведеним правовим висновкам Верховного Суду України і Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції в цій справі виходив з наявності у відповідача обов'язку сплатити заборгованість з оплати комунальних послуг, однак задовольнив позов частково у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності щодо частини вимог, врахувавши при цьому правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 про те, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 Цивільного кодексу України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 Цивільного кодексу України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі. Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред'явлення позову.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко