Ухвала
13 січня 2021 року
м. Київ
справа № 682/1233/18
провадження № 61-6725св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Улашанівська сільська рада Славутського району Хмельницької області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2019 року в складі судді Шевчука В. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,
Зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Іванівська сільська рада Славутського району Хмельницької області, в якому просив визнати заповіт від 15 серпня 2017 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат - ОСОБА_3 , внаслідок чого відкрилася спадщина на житловий будинок і земельну ділянку. На час смерті ОСОБА_3 проживав у будинку-інтернаті для громадян похилого віку та інвалідів у селі Старий Кривин Славутського району Хмельницької області, хворів і не міг пересуватися самостійно. 15 серпня 2017 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем Іванівської сільської ради Славутського району Хмельницької області ОСОБА_4, яким належну йому земельну ділянку площею 1,0486 га, розташовану на території Ногачівської сільської ради Славутського району Хмельницької області, заповів ОСОБА_2 . Цей заповіт складений посадовою особою органу місцевого самоврядування не за місцем проживання або перебування заповідача та не підписаний ОСОБА_3 . Тому, на думку позивача, на час складання заповіту волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 жовтня 2019 року залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Улашанівську сільську раду Славутського району Хмельницької області як правонаступника Іванівської сільської ради Славутського району Хмельницької області.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний заповіт за своїми формою та порядком посвідчення відповідає вимогам закону, а факт непідписання ОСОБА_3 заповіту та відсутності вільного волевиявлення заповідача на його складання не доведено.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Висновки суду апеляційної інстанції є неправильними та не відповідають нормам статті 1251, 1257 ЦК України, статті першої, пункту третього статті 49 Закону України «Про нотаріат».
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження є посилання в касаційній скарзі на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, застосування апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року виправлено описку в ухвалі Верховного Суду від 30 квітня 2020 року та в ухвалі Верховного Суду від 09 листопада 2020 року.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 30 квітня 2020 року, із урахуванням ухвали Верховного Суду від 13 січня 2021 року про виправлення описки, вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 311/2414/16-ц; від 26 вересня 2019 року у справі№ 556/1419/16-ц; від 19 червня 2019 року у справі № 136/576/16-ц; від05 грудня 2018 року у справі № 460/58/15-ц; від 14 серпня 2019 року у справі № 388/983/16-ц; від 23 жовтня 2019 року у справі № 299/2546/15-ц; від 27 листопада 2019 року у справі №553/330/17; від 30 вересня 2019 року у справі № 372/1022/16-ц; від 07 листопада 2019 року у справі № 125/606/15-ц; від 05 лютого 2020 року у справі №199/10949/14; від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17; від 30 травня 2019 року у справі №527/2381/17 та в ухвалі Верховного Суду України від 28 квітня 2010 року у справі№ 6-15249св09.
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 527/2381/17 вказано, що «[…] підпис заповідача є одним із обов'язкових реквізитів договору, які саме повинні засвідчувати вільне волевиявлення сторони.
Ухвалою суду першої інстанції від 03 квітня 2018 року було призначено судово-почеркознавчу експертизу.
[…] Таким чином, суд першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що висновком експертизи, яка проведена у цій справі на підставі ухвали суду, встановлено, що підпис у спірному заповіті, який визнається недійсним виконаний не спадкодавцем, а іншою особою, тобто волевиявлення заповідача було відсутнє».
У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 299/2546/15-ц викладено висновок, що «[…] суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що заповіт від 07 квітня 2008 року складався за особистим зверненням ОСОБА_4, дієздатність якого була перевірена, на виконання вимог статті 1247 ЦК України та пункту 1.4. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування оспорюваний заповіт містить вказівку на місце та дату його складання, перед підписом від імені заповідача ОСОБА_4 присутній запис останнього про те, що заповіт прочитаний ним вголос, заповідачу роз'яснено зміст статті 1241 ЦК України, заповіт складено у двох примірниках, зареєстровано у Реєстрі нотаріальних дій за № 183, дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1257 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 372/1022/16-ц викладено висновок, що «[…] згідно із абзацом 6 пункту 1.4 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 11 листопада 2011 року № 3306/5, посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.
Однак, як правильно встановив суд першої інстанції, у спірному заповіті, перед підписом від імені заповідача ОСОБА_3 відсутній будь-який запис останнього про вказану обставину, а прізвище, ініціали та всі інші відомості, окрім підпису, викладені за допомогою технічних засобів».
У постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17 вказано, що «[…] заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).
У частині першій статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним.
Таким чином, непідписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та, відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність».
У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 553/330/17 вказано, що «[…] 31 липня 2015 року ОСОБА_3 склала заповіт на випадок своєї смерті, згідно з яким усе належне майно заповіла своїй онуці - ОСОБА_2.
Вказаний заповіт підписаний заповідачем особисто та посвідчений секретарем Тахтаулівської сільської ради Полтавського району Полтавської області ОСОБА_4., яка мала відповідні на це повноваження.
Згідно із висновком експерта від 16 березня 2018 року № 24 встановлено, що об'єктивних судово-медичних даних про наявність у ОСОБА_3 захворювань, які б позбавляли її здатності виконувати написання тексту, у наданій медичній документації не виявлено. Об'єктивних відомостей про здатність чи нездатність підексперної на момент складання заповіту 31 липня 2015 року орієнтуватись у часі, просторі у представленій медичній документації не знайдено.
Висновком від 08 квітня 2019 року № 51/19 повторної посмертної судово - медичної експертизи встановлено, що ОСОБА_3 могла читати текст записаний великими літерами, або за допомогою допоміжних засобів (лупа). У зв'язку з наявністю у неї макулодистрофії, гострота зору з часом могла погіршитися за рахунок прогресування дистрофічних змін сітківки. З огляду на це, а також у зв'язку з тим, що дані про стан зору ОСОБА_3 з часу обстеження 08 лютого 2012 року до підписання заповіту 31 липня 2015 року, та в подальшому (до моменту смерті) відсутні, зробити категоричний висновок про те, що ОСОБА_3 могла прочитати текст заповіту, складеного 31 липня 2015 року, за наявними даними неможливо. Об'єктивних судово - медичних даних, які б свідчили про неможливість ОСОБА_3 при значному зниженні чи відсутності зору підписати текст заповіту, складеного 31 липня 2015 року, немає.
Тобто висновки судових експертиз не є категоричними, а лише містять певні припущення, на яких у відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України не може ґрунтуватися доказування.
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).
Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановив, що заповіт від 31 липня 2015 року складався за особистим зверненням ОСОБА_3, дієздатність якої була перевірена на виконання вимог статті 1247 ЦК України, у порядку, встановленому статтею 44 Закону України «Про нотаріат», оспорюваний заповіт містить вказівку на місце та дату його складання. Перед підписанням заповіту заповідач особисто його прочитала, після чого здійснила запис про те, що заповіт записано з її слів за допомогою комп'ютерної техніки, прочитаний нею вголос. Заповідачу роз'яснено зміст статей 1233, 1236, 1241, 1248, 1254 ЦК України. Заповіт складено у двох примірниках, зареєстровано у Реєстрі за № 84.
Факт того, що вказані запис та підпис здійснені особисто спадкоємцем позивачкою не оспорюється.
При таких обставинах апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_3 щодо складення заповіту 31 липня 2015 року було вільним і відповідало її внутрішній волі, а тому дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1257 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним».
У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 125/606/15-ц зазначено, що «[…] узаявлених позовних вимогах позивач як на підставу для визнання заповіту недійсним посилалась також на те, що її батько під час складення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
[…] Висновком судово-психіатричної експертизи від 11 січня 2018 року № 2, проведеної Вінницькою обласною психоневрологічною лікарнею ім. акад. О. І. Ющенка, встановлено, що амбулаторна медична картка з Барської центральної районної лікарні на ім'я ОСОБА_4 є малоінформативною, де формально зазначені лише соматичні скарги, при цьому сфери психічної діяльності (мислення, емоції, пам'ять, інтелект, критика) не описані, а надані покази свідків суперечливі, а тому надання відповідні на запитання, чи міг ОСОБА_4 на час укладення заповіту від 22 грудня 2006 року усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та передбачати їх наслідки, не є можливим.
Виходячи зі встановлених фактичних обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд апеляційної інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним та усунення від права на спадкування в зв'язку з їх недоведеністю».
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №199/10949/14 вказано, що «складання та посвідчення заповіту відбулося із порушенням вимог закону, зокрема, заповіт складався на прохання відповідача, яка перед його посвідченням ходила до нотаріуса та просила посвідчити цей заповіт, спадкодавець особисто не вчиняв запис у заповіті, що прочитав зміст цього правочину, у ньому вказані неправдиві відомості, що він вчинений спадкодавцем у приміщенні нотаріуса, при цьому нотаріус посвідчував заповіт у своєму офісі за відсутності особи, яка склала заповіт. Крім того, порушено таємницю заповіту, оскільки його вчинено у присутності та за спонуканням особи, на користь якої складений заповіт, а також у присутності інших осіб.
З огляду на вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку про порушення порядку посвідчення заповіту».
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат позивача ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок і земельну ділянку.
На час смерті ОСОБА_3 проживав у будинку-інтернаті для громадян похилого віку та інвалідів у селі Старий Кривин Славутського району Хмельницької області. ОСОБА_3 хворів і не міг пересуватися самостійно.
15 серпня 2017 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем Іванівської сільської ради Славутського району Хмельницької області ОСОБА_4, яким належну йому земельну ділянку площею 1,0486 га, розташовану на території Ногачівської сільської ради Славутського району Хмельницької області, заповів ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_4 пояснила, що нею була встановлена особа ОСОБА_3 за паспортом громадянина України та перевірена його дієздатність, а при складанні заповіту волевиявлення ОСОБА_3 було вільним і відповідало його волі.
Зі змісту заповіту ОСОБА_3 слідує, що його текст виконаний на окремому аркуші за допомогою комп'ютерного набору. У ньому зазначено час і місце його складання, дата та місце народження заповідача. У заповіті чітко та зрозуміло викладено заповідальне розпорядження ОСОБА_3 . Після складання заповіту його було прочитано вголос та підписано особисто ОСОБА_3 .
Згідно з висновком експерта від 31 липня 2019 року №1.1-0084:19 підпис від імені ОСОБА_3 у заповіті, посвідченому секретарем Іванівської сільської ради Славутського району 15 серпня 2017 року, та підпис від імені ОСОБА_3 у відомості на виплату грошей № 646 за листопад 2016 виконані ймовірно однією особою. Дати відповідь на запитання в частині «Чи виконано рукописний текст від імені ОСОБА_3 у заповіті, посвідченому секретарем Іванівської сільської ради Славутського району 15 серпня 2017 року, та підписи у відомостях на виплату пенсій за січень-грудень 2015 року, лютий-грудень 2016 року одною особою?» не представляється можливим у зв'язку з невстановленням комплексу ознак, достатніх для позитивного чи негативного висновку про виконавця через обмежену кількість співставного графічного матеріалу.
Питання «Чи виконано рукописний текст в заповіті, посвідченому секретарем Іванівської сільської ради Славутського району 15 серпня 2017 року самим ОСОБА_3 чи іншою особою?» не вирішувалось у зв'язку з ненаданням порівняльного матеріалу, а саме зразків почерку ОСОБА_3 .
Підпис від імені ОСОБА_3 у журналі реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Іванівської сільської ради Славутського району та підпис від імені ОСОБА_3 у відомості про виплату грошей № 646 за листопад 2016 року виконані ймовірно однією особою. Дати відповідь на питання в частині «Чи виконано рукописний текст від імені ОСОБА_3 у журналі реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Іванівської сільської ради Славутського району та підписи у відомостях на виплату пенсій за січень-грудень 2015 року, лютий-грудень 2016 року одною особою?» не представляється можливим у зв'язку з невстановленням комплексу ознак, достатнього для позитивного чи негативного висновку про виконавця через обмежену кількість співставного графічного матеріалу.
Позивач вважав, що спірний заповіт складено та посвідчено з порушенням вимог закону щодо форми заповіту та його посвідчення.
Позиція Верховного Суду
У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
У справі, що переглядається встановлено, що згідно з висновком експерта підпис від імені ОСОБА_3 у спірному заповіті, у журналі реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Іванівської сільської ради Славутського району та підпис від імені ОСОБА_3 у відомості про виплату грошей ймовірно однією особою.
У справах № 527/2381/17, № 372/1022/16-ц, № 299/2546/15-ц, № 716/1051/17, за результатами касаційного перегляду яких Верховним Судом прийнято постанови від 30 травня 2019 року, від 30 вересня 2019 року, від 23 жовтня 2019 року, від 12 березня 2020 року відповідно, суди встановили факт учинення підпису на оспорюваному заповіті не заповідачем, а іншою особою. Разом з цим, у справі, що переглядається, такого факту встановлено не було.
У справі № 553/330/17 дійсність заповіту оспорювалась з підстав порушення особою, яка його посвідчила, вимог статті 1248 ЦК України (невиконання вимог щодо посвідчення заповіту при свідках. У справі № 125/606/15-ц позивач як на підставу визнання заповіту недійсним посилалась на те, що її батько під час складення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №199/10949/14 вказано, що складання та посвідчення заповіту відбулося із порушенням вимог закону, зокрема, заповіт складався на прохання відповідача, яка перед його посвідченням ходила до нотаріуса та просила посвідчити цей заповіт, спадкодавець особисто не вчиняв запис у заповіті, що прочитав зміст цього правочину, у ньому вказані неправдиві відомості, що він вчинений спадкодавцем у приміщенні нотаріуса, при цьому нотаріус посвідчував заповіт у своєму офісі за відсутності особи, яка склала заповіт. Крім того, порушено таємницю заповіту, оскільки його вчинено у присутності та за спонуканням особи, на користь якої складений заповіт, а також у присутності інших осіб, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин ніж ті, що були встановлені у наведених справах.
Отже у всіх вищезазначених справах правовідносини за підставами позову і фактичними обставинами справи не є подібними до спірних правовідносин.
Аргумент касаційної скарги про неврахування висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду України від 28 квітня 2010 року у справі № 6-15249св09 є безпідставним, оскільки відповідно до статті 389 ЦПК України підставою для касаційного оскарження єнеправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Ухвала Верховного Суду України не є таким судовим рішенням (постановою) суду касаційної інстанції, а тому відсутній обов'язок судів враховувати викладені в ній висновки при вирішенні справи, що розглядається.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 372/1022/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 299/2546/15-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17, від 30 травня 2019 року у справі № 527/2381/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 553/330/17, від 07 листопада 2019 року у справі № 125/606/15-ц, від 05 лютого 2020 року у справі №199/10949/14, та на які посилалася особа у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, а також того, що особа, яка подала касаційну скаргу посилається на неврахування висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду України від 28 квітня 2010 року у справі№ 6-15249св09, касаційне провадження в справі у цій частині підстав касаційного оскарження необхідно закрити.
Керуючись статтями 260, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Іванівської сільської ради Славутського району про визнання заповіту недійсним, в частині підстав касаційного оскарження щодо неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 372/1022/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 299/2546/15-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17, від 30 травня 2019 року у справі № 527/2381/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 553/330/17, від 07 листопада 2019 року у справі № 125/606/15-ц, від 05 лютого 2020 року у справі №199/10949/14 та в ухвалі Верховного Суду України від 28 квітня 2010 року у справі№ 6-15249св09.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук