Ухвала
18 січня 2021 року
м. Київ
справа № 202/2787/19
провадження № 61-19559ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про витребування грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив витребувати в Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») на свою користь грошові кошти у готівковій формі в розмірі 70 698,47 грн та вирішити питання про відшкодування завданої йому діями банку моральної шкоди.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 07 листопада 2018 року він звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з усним розпорядженням щодо видачі йому в готівковій формі всіх грошових коштів, належних йому після смерті його матері ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 листопада 2018 року № 2-518. 07 листопада 2018 року вказані кошти були зараховані відповідачем на його картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», та списані в рахунок погашення простроченої заборгованості перед банком. 23 січня 2019 року він звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з письмовим розпорядженням щодо видачі йому в готівковій формі всіх грошових коштів, належних йому після смерті його матері ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 листопада 2018 року № 2-518, яке відповідач не виконав. Зазначеними діями АТ КБ «ПриватБанк» порушено його право на користування, володіння та розпорядження власними грошовими коштами.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 70 698,47 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 січня 2020 року - без змін.
28 грудня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.
Ціна позову в цій справі становить 70 698,47 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тому справа № 202/2787/19 є малозначною в силу вимог закону.
Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтувало тим, що справа має для банку виняткове значення, оскільки невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором тягне загрозу неповернення банком залучених коштів вкладникам та ставить під загрозу репутацію банку, що перешкоджає його стабільній роботі, обмежує права та порушує майнові інтереси.
Зазначені доводи не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судові рішення в цій справі перешкоджають роботі банку, обмежують його права та порушують майнові інтереси, без наведення відповідних доказів на підтвердження цих обставин не свідчать про наявність виняткового значення справи для АТ КБ «ПриватБанк».
Доводи заявника про те, що висновки судів у цій справі суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 26 червня 2018 року у справі № 926/1272/15, від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 910/12419/18 та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 208/9772/14, від 24 липня 2019 року у справі № 176/2251/18, від 04 вересня 2019 року у справі № 192/261/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18, не заслуговують на увагу, оскільки обставини, встановлені судами у вищенаведених справах, не є подібними до обставин, встановлених судами в цій справі. Так, у згаданих справах предметом позову було стягнення заборгованості за кредитним договором. Натомість в цій справі предметом позову є витребування грошових коштів, належних позивачу як спадкоємцю після смерті матері, а також відшкодування моральної шкоди. Спірні кошти, всупереч проханню позивача отримати їх у готівковій формі, були зараховані на його банківський рахунок і списані відповідачем на погашення заборгованості. Тому предметом доказування в цій справі було встановлення наявності у банку права розпоряджатися коштами, належними позивачу як спадкоємцю після смерті матері.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначення в постанові Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про витребування грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко