Постанова
Іменем України
16 січня 2021 року
м. Київ
справа № 638/9212/16-ц
провадження № 61-3087св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Харківський національний університет радіоелектроніки,
третя особа - ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Пилипчук Н. П., Яцини В. Б.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Харківського національного університету радіоелектроніки (далі - ХНУРЕ) про визнання незаконним (протиправним) та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що 18 серпня 2015 року між ним та відповідачем було укладено контракт (строковий трудовий договір), за яким його призначили на посаду проректора з міжнародного співробітництва ХНУРЕ на строк з 19 серпня 2015 року по 19 серпня 2020 року. Наказом ХНУРЕ від 21 березня 2016 року № 231-К його було звільнено з роботи у зв'язку з невиконанням умов, викладених у пунктах 3.16.2, 3.16.3, 3.16.5, 3.19, 3.20 контракту, за пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Підставою для винесення вказаного наказу слугував аудиторський звіт позапланового внутрішнього аудиту окремих питань діяльності ХНУРЕ за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року. Вважає своє звільнення таким, що носить цілеспрямований характер і відбулося за ініціативи тимчасово виконуючого обов'язки ректора ХНУРЕ ОСОБА_2 , який будь-яким способом намагався позбутися конкурентів на виборах ректора. Пропрацювавши на посаді проректора лише чотири місяці, він був відсторонений від виконання посадових обов'язків, а тому навіть не міг порушити умов контракту. Аудиторський звіт не може бути достатнім доказом вчинення ним порушень, оскільки носить рекомендаційний характер. Крім того, аудит був проведений за рішенням Міністерства освіти і науки України, а тому керівництво ХНУРЕ не мало права приймати оскаржуваний наказ. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення; поновити його на роботі; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 червня 2016 року до участі у справі як третю особу залучено тимчасово виконуючого обов'язки ректора ХНУРЕ ОСОБА_2 .
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 серпня 2016 року у складі судді Грищенко І. О. позов задоволено. Визнано незаконним (протиправним) і скасовано наказ ХНУРЕ від 21 березня 2016 року № 231-К про звільнення ОСОБА_1 з посади проректора з міжнародного співробітництва ХНУРЕ з достроковим розірванням контракту від 18 серпня 2015 року з підстав, передбачених контрактом, у зв'язку з невиконанням умов, викладених у пунктах 3.16.2, 3.16.3, 3.16.5, 3.19, 3.20 контракту (пункт 4.6 контракту, пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України). Поновлено ОСОБА_1 на посаді проректора з міжнародного співробітництва ХНУРЕ. Виконання рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. Стягнуто з ХНУРЕ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 березня 2016 року по 17 серпня 2016 року включно в розмірі 78 869,40 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що у відповідача не було законних підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади проректора з міжнародного співробітництва ХНУРЕ, оскільки факти порушення ним умов пунктів 3.16.2, 3.16.3, 3.16.5, 3.19, 3.20 контракту належним чином не доведені. Звільнення позивача відбулося з ініціативи адміністрації ХНУРЕ, однак без погодження з Міністерством освіти і науки України, на замовлення якого і було надано аудиторський звіт. Крім того, у своїй підсумковій частині звіт не містить інформації щодо винних осіб.
Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.
Останньою постановою Харківського апеляційного суду від 10 січня 2019 року апеляційні скарги ХНУРЕта ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Укладаючи контракт, позивач погодився з його умовами, в тому числі з підвищеною відповідальністю, а тому порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання. Висновок місцевого суду щодо неможливості використання аудиторського звіту для підтвердження факту порушення умов контракту суперечить самій меті проведення аудиту. Виявлені в результаті перевірки недоліки свідчать про невиконання позивачем умов контракту.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 10 січня 2019 року, а рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 серпня 2016 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що наявний в матеріалах справи аудиторський звіт не міг бути використаний для підтвердження факту порушення ним умов контракту. Відмовивши в задоволенні його клопотання про розгляд справи за участю сторін, апеляційний суд позбавив його права брати участь у судових засіданнях, надавати пояснення суду щодо питань, які виникають під час судового розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду міста Харкова.
14 травня 2019 року справа № 638/9212/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Згідно з частинами першою, третьою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року про відкриття апеляційного провадження вирішено провести розгляд цієї справи в порядку спрощеного (письмового) провадження без виклику учасників справи відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін залишено без задоволення, оскільки суд не встановив обставин, які б свідчили про необхідність виклику учасників справи для надання ними пояснень.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 753/17720/18 (провадження № 61-17201св19) викладено правовий висновок про те, що приписи частини першої статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку, якщо позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру і розмір ціни позову менше ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи в суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 заявив вимоги як немайнового (визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі), так і майнового (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) характеру.
Отже, розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції мав відбуватися з повідомленням (викликом) учасників справи.
Згідно з частинами другою, четвертою, п'ятою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання (пункт 1 частини другої статті 223 ЦПК України).
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
Учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункти 2, 3 частини першої стаття 43 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип (пункти 25, 27 рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Всупереч наведеним нормам процесуального права, положенням Конвенції та практиці ЄСПЛ суд апеляційної інстанції розглянув і вирішив справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення та виклику сторін, чим порушив право ОСОБА_1 брати участь у судових засіданнях, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду.
Згідно з частиною четвертою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.
Відповідно до пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність обов'язкових підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанціїз направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 10 січня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська