20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 813/947/18
адміністративне провадження № К/9901/68515/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожній вектор» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
установив:
У березі 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорожній вектор» (далі - ТОВ «Дорожній вектор», Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області), в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 6 лютого 2018 року №0002051412 та №0002041412.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення як такі, що прийняті із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування доводів касаційної скарги її заявник вказує, що суди не взяли до уваги доводи податкового органу, які у своїй сукупності вказують на нереальність вчинення позивачем господарських операцій з контрагентами, що призвело до безпідставного заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість. Зокрема, судами залишено поза увагою те, що позивачем не надано до перевірки контролюючому органу документів, що підтверджують транспортування товару, сертифікати відповідності, інші документи, які підтверджують виробника та походження товару, та які могли б свідчити про реальність виконання операцій з контрагентами.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін як законні й обґрунтовані.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що Головним управлінням ДФС у Львівській області проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Дорожній вектор» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків за господарськими операціями з ТОВ «Електропром Пласт», ТОВ «Фенікс Торг» за період 1 січня 2015 року по 30 червня 2017 року, за результатами якої складено акт перевірки від 26 січня 2018 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем: п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого Товариством занижено податок на прибуток на загальну суму 242902,00 грн; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 п. 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого Товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 224909,00 грн.
За наслідками встановлених перевіркою порушень 6 лютого 2018 року Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення:
№0002051412, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 285271,25 грн, в тому числі основний платіж в розмірі 242902,00 грн та штрафні санкції в розмірі 42369,25 грн;
№0002041412, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 281136,25 грн, в тому числі основний платіж в розмірі 224909,00 грн та штрафні санкції в розмірі 56227,25 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вважав, що позивачем повною мірою спростовано висновки податкового органу, які слугували підставою до прийняття спірних рішень.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Як встановили суди попередніх інстанцій 10 грудня 2015 року між ТОВ «Фенікс Торг» (виконавець) та ТОВ «Дорожній вектор» (замовник) укладено договір №10-1/12/2015 на виконання робіт - встановлення на території Франківського району м. Львова гумових сепараторів руху; встановлення на території Шевченківського району м. Львова та на автодорогах державного значення М-06/Р-21, Т-0718 металевих стійок для дорожніх знаків. В подальшому ТОВ «Фенікс Торг» уклало з «Укр Гранд Сервіс» договір уступки вимоги № 22-1/12/2015 від 22 грудня 2015 року, про що повідомило ТОВ «Дорожній вектор».
Також, суди встановили, що 5 липня 2016 року між ТОВ «Електропром Пласт» (продавець) та ТОВ «Дорожній вектор» (покупець) укладено договір №05-1/05/2016 на проведення робіт з виготовлення та доставки продукції з безпеки дорожнього руху.
Отримані за договорами роботи та послуги позивачем було використано з метою виконання договорів субпідряду, укладених з ДП «Закарпатський облавтодор» (предмет договору: експлуатаційне утримання автомобільних доріг загального користування державного значення у Закарпатській області, а саме: заміна та встановлення відсутніх окремих дорожніх знаків) та ТОВ «Автомагістраль-Південь» (предмет договору: послуги з поточного середнього ремонту автомобільної дороги державного значення Н-17 Львів-Радехів-Луцьк на ділянці км 69+600 - км 75+000, а саме: встановлення бар'єрного та тротуарного огородження, установка сигнальних стовпчиків, дорожніх знаків).
Податковий орган ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Електропром Пласт» та ТОВ «Фенікс Торг» з таких підстав, як відсутність товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості, а також з огляду на факт порушення кримінальних проваджень стосовно посадових осіб контрагентів позивача.
Проаналізувавши наведені доводи відповідача суди дійшли висновку, що позивачем надано усі необхідні первинні та інші документи, які супроводжують господарські операції, з огляду на предмет та умови правочинів, укладених між позивачем та контрагентами. Надані позивачем до перевірки й до суду первинні та інші документи (видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, акти приймання виконаних будівельних робіт), за висновками судів, повною мірою підтверджують виконання правочинів з контрагентами.
Суди також констатували, що первинні документи, надані позивачем, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Незначні помилки в оформленні окремих документів не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції, оскільки досліджені судами первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства та мають необхідні обов'язкові реквізити.
Аналізуючи посилання податкового органу на ненадання позивачем сертифікатів якості на товар, суди виходили з того, що такий документ не належить до тих, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік, а тому саме по собі ненадання платником податку означених документів не є безперечним доказом відсутності господарської операції з огляду на інші, наявні докази її реальності.
Також, суди обґрунтовано відхилили посилання контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень, у яких фігурантами є посадові особи контрагентів позивача, оскільки факт наявності кримінального провадження, без ухвалення судового рішення, яким би було встановлено певні обставини, не може свідчити про фіктивну діяльність підприємства. Більш того, за відсутності доказів щодо непричетності засновників до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та дослідження їх судом, не є достатнім лише посилання відповідача на наявність розслідування та/або відкритого кримінального провадження, оскільки вказане не містить у собі встановлених обставин, які б доводили невиконання контрагентом своїх договірних зобов'язань саме за господарськими відносинами з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб'єктами господарської діяльності.
Отже, аналізуючи наведені контролюючим органом доводи у їх сукупності, суди вважали, що такі не свідчать про нереальність (безтоварність) господарських операцій позивача з контрагентами, а наведені позивачем аргументи та докази, надані на їх підтвердження,- повною мірою спростовують висновки контролюючого органу, покладені в основу оскаржуваних в цій справі податкових повідомлень-рішень.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із такими, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.
Обґрунтування касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним у запереченні на позовну заяву та в апеляційній скарзі, і зводиться виключно до незгоди з оцінкою, наданою судами, встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Фактично позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте таке знаходиться за межами касаційного перегляду, встановлених частиною першою статті 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).
У зв'язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська