Іменем України
18 січня 2021 року
Київ
справа №9901/235/20
адміністративне провадження №П/9901/235/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В., Стрелець Т. Г., Шарапи В. М.
за участю секретаря судового засідання Зейфман І. М.
за участю:
представника відповідача Нарольської Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в порядку спрощеного провадження адміністративну справу №9901/235/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про зобовязання вчинити дії,
І. ПРОЦЕДУРА
1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Верховного Суду з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі також - відповідач, ВРП), в якому просить зобовязати відповідача повторно розглянути його запит від 03.08.2020 і надати публічну інформацію - електронні копії протоколів і технічних записів усіх засідань ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, які відбулись в період з 12.11.2019 по 03.08.2020; допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобовязання відповідача надати запитувану інформацію; зобовязати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у десятиденний строк; стягнути з ВРП на користь позивача судовий збір.
2. Ухвалою Верховного Суду від 18.08.2020 позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів та призначено судове засідання.
3. 10.09.2020 від позивача до Верховного Суду надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи без його участі.
4. 14.09.2020 від відповідача до Верховного Суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю, розгляд справи просить проводити за участю представника відповідача.
5. 19.09.2020 ОСОБА_1 надіслав до суду додаткові пояснення у справі.
6. 27.11.2020 та 15.01.2021 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, Суд встановив наступні фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
8. 03.08.2020 ОСОБА_1 , посилаючись на Закон України «Про доступ до публічної інформації», звернувся до ВРП із запитом, в якому просив надати йому в електронному вигляді копії протоколів і технічних записів усіх засідань Вищої ради правосуддя і її дисциплінарних палат, які стосувалися розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, які відбулись в період з 12.11.2019 по 03.08.2020.
9. Листом №30448/0/9-20 від 10.08.2020 начальник управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян Вищої ради правосуддя Максімова В.А. надала відповідь на вказаний запит, зазначивши, що відповідно до пункту 6.7 Регламенту ВРП витяг із протоколу засідання або копія технічного запису розгляду дисциплінарної справи надається особі, яка має право оскаржити рішення Ради чи Дисциплінарної палати, за її клопотанням. За період з 12.11.2019 по 03.08.2020 у ВРП відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 був учасником дисциплінарних проваджень чи представником осіб, щодо яких розглядались питання, визначені порядками денними засідань. Інформація, що обговорюється на засіданнях Ради та її органів в межах розгляду матеріалів дисциплінарних скарг/справ за своїм змістом стосується питань притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, у тому числі звільнення з посади, висвітлення та поширення якої серед суспільного загалу може вплинути на авторитет правосуддя та його неупередженість, а також необґрунтоване трактування отриманої інформації може попередньо (за відсутності ухваленого рішення стосовно конкретного судді) дискредитувати суд, а також підірвати суспільну довіру і впевненість у системі правосуддя. З обов'язковим урахуванням норм законів України «Про Вищу раду правосуддя», «Про судоустрій і статус суддів». Радою забезпечується доступ до інформації, у тому числі щодо засідань Дисциплінарних палат, ВРП, шляхом опублікування на офіційному веб-сайті, зокрема, проєктів порядків денних засідань Дисциплінарних палат, ВРП, оперативних результатів розгляду питань порядків денних, повних текстів рішень Ради і її органів, а також можливості участі на засіданні у приміщенні Ради, чим забезпечується право запитувача на інформацію, яка стосується діяльності ВРП.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
10. У позовній заяві та додаткових поясненнях до неї в якості правового обґрунтування позовних вимог позивач наводить наступні аргументи:
- доступ до інформації може обмежуватись органами влади для захисту окремих видів інформації, проте повноваження держави на обмеження такого доступу не є абсолютними. Не може бути обмежено доступ до суспільно значимої інформації, яка зачіпає важливі для суспільства відомості, стосується важливих і значимих для суспільства та країни подій; інформації, яка висвітлює відомості про діяльність органів влади, зловживання посадових осіб;
- інформація про правосуддя і про діяльність судді, має значний суспільний інтерес, відтак доступ до інформації як про діяльність суддів, так і належне здійснення повноважень суддями, не може бути обмежено. Із цього правила можуть бути зроблені винятки у випадках, коли існує особливо висока та виправдана потреба у збереженні такої інформації, наприклад, в інтересах досудового розслідування, коли розголошення інформації може призвести до зриву слідчих дій, компрометування свідків, тощо;
- інформація про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності не може приховуватись від суспільства, її висвітлення і надання як публічної інформації виконує важливу роль у підтримці довіри до суддів, демонстрації прозорості у функціонуванні суддівського корпусу, діяльності судів і органів правосуддя. Ця інформація відповідає такому критерію «трискладового тесту» як суспільний інтерес;
- ВРП не посилалась на те, що вона не може надати інформацію через таємницю слідства, тощо. Не заслуговують посилання ВРП на наявність персональної чи конфіденційної інформації, адже у скерованому до ВРП запиті не наполягав на наданні персональних даних. Запитувана інформація мала бути надана із видаленням (приховуванням) з неї тих частин, де оголошено персональну і конфіденційну інформацію;
- помилковим є посиланням ВРП на пункт 6.7 Регламенту ВРП, оскільки його дія не поширюється на правовідносини, врегульовані Законом України «Про доступ до публічної інформації». ВРП не має повноважень приймати акти, які б могли встановлювати правила доступу до публічної інформації інші, ніж Закон України «Про доступ до публічної інформації»;
- відповідачем не доведено дотримання ним «трискладового тесту» при наданні позивачу відповіді на запит;
- у відзиві на позовну заяву, зокрема на аркуші 6, відповідачем неправильно зазначено позивача у справі (вказано « ОСОБА_3 »);
- неправдивими є доводи відповідача щодо можливості необхідної отримання інформації позивачем шляхом участі у засіданнях ВРП, оскільки на такі «нікого майже не пускають», та такі доводи суперечать положенням частини другої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;
- прохання запитувача відсканувати документи і надати їх в електронній формі відповідає закону;
- необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення зумовлена, зокрема, тим, що відповідач не виконує судове рішення у справі №9901/598/19;
- при постановленні рішення у даній справі необхідно враховувати позицію Верховного Суду, сформовану у рішенні від 11.03.2020 у справі №9901/598/19.
11. Відповідач в обґрунтування своєї позиції зазначив наступне:
- витяг із протоколу засідання або копія технічного запису розгляду дисциплінарної справи надається особі, яка має право оскаржити рішення Ради чи Дисциплінарної палати за її клопотанням; копія технічного запису надається за умови надання особою, яка має право оскаржити рішення, носія інформації, а відтак такі надаються виключно в рамках процедури оскарження рішення Ради чи Дисциплінарної палати ВРП. Їх використання з іншою метою та в інший спосіб чинним законодавством не передбачено;
- оскаржувана відповідь відповідача є обґрунтованою, зокрема у ній міститься посилання на пункт 6.7 Регламенту ВРП, частину другу статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», статтю 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Також така містить зазначення, що інформація, що обговорюється на засіданнях Ради та її органів в межах розгляду матеріалів дисциплінарних скарг/справ може вплинути на авторитет правосуддя та його неупередженість, а також необґрунтоване трактування отриманої інформації може попередньо дискредитувати суд, а також підірвати суспільну довіру і впевненість у системі правосуддя. З обов'язковим урахуванням норм законів України «Про Вищу раду правосуддя», «Про судоустрій і статус суддів» Радою забезпечується доступ до інформації, у тому числі щодо засідань Дисциплінарних палат, Вищої ради правосуддя, шляхом опублікування на офіційному веб-сайті, зокрема, проектів порядків денних засідань Дисциплінарних палат, Вищої Ради правосуддя, оперативних результатів розгляду питань порядків денних, повних текстів рішень Ради і її органів, а також можливості участі на засіданні у приміщенні Ради, чим забезпечується право запитувача на інформацію, яка стосується діяльності Вищої ради правосуддя;
- запитувана позивачем інформація щодо направлення йому копій протоколів та технічних записів засідань Дисциплінарної палати Ради та засідань Вищої ради правосуддя не містить однієї з головних ознак публічної інформації - розкриття необмеженому колу осіб, оскільки відповідно до Регламенту ВРП зазначені копії надаються лише особі, яка має право оскаржити рішення Ради чи Дисциплінарної палати за її клопотанням. Натомість позивач не є учасником дисциплінарних проваджень;
- протокол засідання та технічний запис засідання відображає процес прийняття рішень ВРП та її Дисциплінарних палат на засіданнях, а тому інформація, яка відображена в ньому відноситься до інформації з обмеженим доступом;
- належність запитуваної інформації до службової на підставі статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не є єдиною підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності у сукупності вимог пунктів 1 - 3 частини другої статті 6 вказаного Закону;
- позивачем не надано суду доказів, що ВРП обмежила його право бути присутнім на засіданні Ради чи її Дисциплінарних палат, користуватися правами, визначеними абзацом другим частини восьмої статті 30 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі також - Закон № 1798-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);
- позивачем заявлено вимогу про надання електронних копій протоколів, однак виходячи зі змісту глави 6 Регламенту ВРП протоколи засідань Ради не ведуться в електронній формі, а оформлюються з урахуванням пунктів 6.5, 6.6 глави 6 Регламенту ВРП;
- позивач не позбавлений права ознайомитись з прийнятими рішеннями ВРП на офіційному сайті Ради;
- для того, щоб оцінити наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у право на свободу вираження поглядів, необхідно оцінити природу інформації, мету запитувача, роль запитувача, чи така інформація готова та доступна. Однак позивач ані в запиті на інформацію, ані в адміністративному позові не вказує мети отримання запитуваної інформації та не зазначає, у чому саме полягає суспільний інтерес до такої інформації, як і не вказує, чи сприятиме отримання такої інформації реалізації функції позивача зі сприяння публічній дискусії з питань, що хвилюють суспільство;
- позивач не навів переконливих доказів щодо порушення ВРП його прав, відтак звернення до суду не відповідає нормам процесуального законодавства, як і не навів арґументів, чому суд у разі задоволення позову повинен зобовязати встановити судовий контроль за виконанням судового рішення;
- ця справа не підлягає негайному виконанню відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України). Окрім цього, звернення даного рішення до негайного виконання не є позовною вимогою, не є способом захисту порушеного права, а є порядком виконання судового рішення;
- оприлюднення службової інформації, яка не є кінцевим самостійним рішенням, за наявності загального та необмеженого доступу широкого кола осіб до остаточного рішення щодо суддів, могла завдати шкоди, яка переважала суспільний інтерес в отриманні відповідної інформації;
- суспільний інтерес, яким обґрунтовує свою позицію позивач, за встановленої обставини доступності для суспільства рішень, прийнятих на засіданнях ВРП, жодним чином не порушується самою відсутністю доступу до інформації про хід розгляду дисциплінарного провадження, який проведено відносно індивідуально визначених осіб, що входять до системи правосуддя. Навпаки, вільний доступ до такої інформації та обговорення її широким колом осіб, може призвести до більш негативних наслідків загалом до системи правосуддя при відсутності у учасників обговорення (крім учасників дисциплінарних проваджень) законодавчо закріпленого права мати вплив (оскаржити) саме рішення ВРП;
- запитувана позивачем інформація не підлягає розкриттю необмеженому колу осіб та відноситься до інформації з обмеженим доступом як за частиною першою статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», так і за сукупністю ознак, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 6 цього Закону через те, що обмеження доступу здійснено з метою підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди авторитету правосуддя, а шкода від оприлюднення запитуваної інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні;
- відповідно до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у ВРП, затвердженого наказом Голови ВРП від 11.08.2017 № 70/0/1-17 (в редакції наказу Голови Вищої ради правосуддя від 25.02.2019 № 23/0/1-19) до таких належать, зокрема, відомості, що містять інформацію, розголошення, оприлюднення якої може завдати істотної шкоди авторитету і неупередженості правосуддя;
- Регламент ВРП та Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у ВРП, затверджені у межах повноважень Ради в розумінні положень Закону № 1798-VIII, є чинними та не є предметом оскарження у межах цієї справи.
IV. ВИСНОВКИ СУДУ
12. Оцінюючи наведені сторонами аргументи на обґрунтування позову та заперечень, Суд дійшов таких висновків.
13. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
14. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України встановлено у статті 266 КАС України, згідно з пунктами другим та третім частини першої якої правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій, бездіяльності та актів, зокрема, Вищої ради правосуддя.
15. Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
16. З наведеного вбачається, що стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10.
17. Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова державного органу у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.
18. Водночас, гарантоване державою право на отримання публічної інформації не є безумовним і стосовно певних видів публічної інформації може піддаватися додатковому правовому регулюванню, метою якого є не створення перешкод чи обмежень у доступі до публічної інформації, а навпаки - забезпечення постійного і відкритого доступу кожної особи до публічної інформації таким чином, щоб з одного боку забезпечити гарантоване державою право на доступ, а з іншого - запобігти порушенню прав інших осіб, стосовно яких запитується публічна інформація.
19. Пунктом 4 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Про доступ до офіційних документів» від 21.02.2002 №(2002) 2 передбачено, що держави-члени можуть обмежити право доступу до офіційних документів; обмеження повинні бути чітко визначені в законодавстві, бути необхідними в демократичному суспільстві і пропорційними меті захисту, зокрема, приватного життя та інших законних приватних інтересів; конфіденційності обговорень всередині органу державної влади або ж між декількома органами державної влади під час внутрішнього процесу вироблення документа; «у доступі до документа може бути відмовлено, якщо оприлюднення вміщеної в офіційному документі інформації призводить або може призвести до порушення одного з інтересів, які викладені в пункті 1, незважаючи на переважаючий інтерес громадськості в такому оприлюдненні» (підпункти 4.1, 4.2).
20. Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 08.11.2016 у справі «Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary» (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, необхідно оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (пункт 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (пункти 158-170): мета запитувача (необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів); природа інформації (інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу); роль запитувача (розраховувати на захист свого права на доступ можуть насамперед журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов'язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань); готовність та доступність інформації (надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних).
21. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Відповідно до частини другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
23. У Рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012, даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України зазначив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення).
24. У абзаці третьому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01.06.2016 № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
25. Конституційний Суд України зазначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров'я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019).
26. У Рішенні Першого сенату Конституційного Суду України від 22.01.2020 № 1-р(I)/2020 Конституційний Суд України наголосив, що право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац сьомий пункту 2.2 мотивувальної частини даного Рішення).
27. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію» (далі також - Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
28. Статтею 20 зазначеного Закону визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
29. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (стаття 21 Закону № 2657-XII).
30. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі також - Закон № 2939-VI).
31. Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
32. Положеннями частини четвертої статті 13 зазначеного Закону передбачено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
33. Пунктами 1, 4 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством.
34. Згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.
35. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
36. Частиною першою статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
37. За змістом частини першої статті 6 цього Закону інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
38. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (частина друга статті 6 Закону № 2939-VI).
39. Відповідно до частини сьомої статті Закону № 2939-VI обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
40. Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2939-VI конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частинах першій і другій статті 13 цього Закону.
41. Частиною другою цієї статті передбачено, що розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
42. Статтею 8 Закону № 2939-VI визначено, що таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.
43. Стаття 9 зазначеного Закону до службової відносить інформацію, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці (частини перша цієї статті).
44. Системний аналіз наведених положень дає змогу дійти висновку, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ.
45. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI.
46. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох підстав, передбачених указаною правовою нормою, означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
47. Аналогічна позиція щодо застосування норм матеріального права в подібних відносинах викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №9901/510/18 та від 14.05.2020 у справі № 9901/589/19.
48. Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту, якому кореспондує обов'язок розпорядника інформації надати на нього відповідь.
49. У межах правовідносин, щодо яких виник спір, позивач звернувся до ВРП із запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», у якому просив надати йому публічну інформацію - електронні копії протоколів і технічних записів усіх засідань ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, які відбулись в період з 12.11.2019 по 03.08.2020.
50. Підстави та порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності визначено Конституцією України, законами України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі також - Закон № 1402-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та від 21.12.2016 №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі також - Закон № 1798-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
51. Статтею 108 Закону № 1402-VIII установлено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.
52. Конституцією України встановлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів (частина десята статті 131).
53. Так, держава гарантує контроль за належним виконанням суддями своїх професійних обов'язків шляхом створення єдиного органу - ВРП, який приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів.
54. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
55. Згідно з положеннями статті 30 цього Закону засідання Вищої ради правосуддя та Дисциплінарних палат проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться у виняткових випадках, за наявності підстав, визначених цим Законом. На засіданнях Вищої ради правосуддя, Дисциплінарних палат ведуться протоколи та здійснюється повне фіксування засідання технічними засобами. Особи, які бажають бути присутніми на засіданнях, допускаються до зали до початку засідання за наявності вільних місць. Особи, присутні в залі засідання, мають право робити письмові записи, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі засідання фотозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускається за згодою головуючого, якщо інше не передбачено законом. Особи, присутні в залі засідання, повинні дотримуватися порядку та не вчиняти дій, які б перешкоджали проведенню засідання. Головуючий на засіданні може прийняти мотивоване рішення про позбавлення права бути присутніми на засіданні осіб, які протиправно перешкоджають його проведенню.
56. Стаття 34 Закону № 1798-VIII передбачає, що Рішення Вищої ради правосуддя, її органів ухвалюється відкритим голосуванням, якщо інше не визначено цим Законом. Резолютивна частина рішення Вищої ради правосуддя, її органів оголошується публічно, безпосередньо після його ухвалення, а повний текст рішення оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя не пізніше ніж на сьомий день із дня його ухвалення, якщо інше не визначено законом.
57. Наказом Голови ВРП від 11.08.2017 № 70/0/1-17 (в редакції наказу Голови Вищої ради правосуддя від 25.02.2019 № 23/0/1-19) затверджено Перелік відомостей, що становить службову інформацію у Вищій раді правосуддя, відповідно до пунктів 5, 7 та 13 якого до відомостей, що становлять службову інформацію у ВРП, включено, зокрема, інформацію, розголошення та оприлюднення якої може завдати істотної шкоди авторитету і неупередженості правосуддя; інформацію, що міститься в матеріалах дисциплінарних проваджень, у тому числі службових розслідувань, проведених у Вищій раді правосуддя; відомості та документи, що містяться у матеріалах стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; дисциплінарної відповідальності; оскарження рішень відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; вжиття Вищою радою правосуддя заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів (у тому числі матеріали дисциплінарних проваджень, матеріали за заявами щодо несумісності, дисциплінарні скарги, інші звернення, що стали підставою для здійснення Вищою радою правосуддя відповідного провадження або розгляду питання в межах визначених законодавством повноважень, пов'язана із цим службова кореспонденція: протоколи, листи, запити тощо).
58. Процедурні питання діяльності Ради врегульовані Регламентом Вищої ради правосуддя (тут і далі - Регламент ВРП), затвердженим рішенням Ради від 24.01.2017 № 52/0/15-17(із змінами та доповненнями).
59. Пунктом 6.1 Регламенту Вищої ради правосуддя передбачено, що на засіданнях Ради, Дисциплінарних палат ведуться протоколи та здійснюється повне фіксування технічними засобами, за винятком тієї частини засідання, що проводиться у нарадчій кімнаті. Відеотрансляція засідань Ради може відбуватися лише за наявності клопотань (згоди) всіх сторін (осіб, щодо яких розглядається питання порядку денного), за результатами розгляду яких Рада ухвалює відповідне рішення
60. Відповідно до пункту 6.7 Регламенту Вищої ради правосуддя витяг із протоколу засідання або копія технічного запису розгляду дисциплінарної справи надається особі, яка має право оскаржити рішення Ради чи Дисциплінарної палати, за її клопотанням. Копія технічного запису надається за умови надання особою, яка має право оскаржити рішення, носія інформації.
61. Колегія суддів зауважує, що саме Регламент Вищої ради правосуддя регулює процедурні питання здійснення нею повноважень, визначених Конституцією України, Законами України «Про Вищу раду правосуддя», «Про судоустрій і статус суддів», іншими законами України, порядок підготовки, розгляду та прийняття Вищою радою правосуддя, її Дисциплінарними палатами та іншими органами рішень, а також інші питання діяльності Ради, а відтак відхиляє доводи позивача про помилковість посилань відповідача на зазначений пункт Регламенту, так як такий не суперечить положенням Закону України «Про доступ до публічної інформації».
62. Суд зауважує, що Регламент ВРП та Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у ВРП, затверджені у межах повноважень Ради в розумінні положень Закону № 1798-VIII, є чинними та не є предметом оскарження у межах цієї справи.
63. Частиною другою статті 52 Закону № 1798-VIII визначено, що право на оскарження до суду рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення Вищої ради правосуддя ухвалене за його скаргою.
64. З огляду на вищевикладене, у цьому даному випадку позивач не належить до кола осіб, які мають право оскаржити рішення Вищої ради правосуддя, прийняті у зазначений в його запиті до ВРП період.
65. Як встановлено судом, у листі №30448/0/9-20 від 10.08.2020 начальник управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян Вищої ради правосуддя В.А. Максімова надала відповідь на запит позивача, зазначивши, зокрема, що інформація, що обговорюється на засіданнях Ради та її органів в межах розгляду матеріалів дисциплінарних скарг/справ за своїм змістом стосується питань притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, у тому числі звільнення його з посади, висвітлення та поширення якої серед суспільного загалу може вплинути на авторитет правосуддя та його неупередженість, а також необґрунтоване трактування отриманої інформації може попередньо (за відсутності ухваленого рішення стосовно конкретного судді) дискредитувати суд, а також підірвати суспільну довіру і впевненість у системі правосуддя. Реалізація гарантій, передбачених статтею 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є необхідною передумовою належного виконання судом своїх конституційних функцій щодо забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав і свобод людини і громадянина, утвердження й забезпечення яких є головним обовязком держави. Повага до авторитету судів - це вимога європейських стандартів для демократичних держав, невідємна умова публічної довіри до судової влади, а в більш широкому значенні - довіри до норм права та держави загалом.
66. З огляду на вищевикладене, Суд дійшов висновку, що зазначений лист містить висновки ВРП про наявність визначених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI передумов для можливості обмеження доступу до запитуваної ОСОБА_1 інформації у зв'язку з застосуванням відповідачем як розпорядником інформації «трискладового тесту». Дії ВРП, які відобразилися у відповіді на запит позивача, направлені на запобігання розголошення інформації для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди інтересам осіб, які є учасниками дисциплінарних проваджень, та репутації системи правосуддя; негативні наслідки від оприлюднення такої інформації переважають суспільний інтерес в її отриманні.
67. Суд погоджується із доводами позивача, що запитувана інформація має підвищений суспільний інтерес, оскільки будь-які прояви неправомірної поведінки з боку суддів можуть бути предметом контролю громадянського суспільства, однак Суд враховує також і аргументи, які виступають на противагу наведеному твердженню, зокрема, закріплений у частині першій статті 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості та гарантоване статтею 32 Конституції України право на невтручання в особисте і сімейне життя. Крім того, враховуючи, що позивач у запиті до ВРП зазначив про бажання отримати технічні записи усіх засідань ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, які відбулись в період з 12.11.2019 по 03.08.2020, такими арґументами можуть бути і таємниця слідства, таємниця оперативно-розшукової діяльності, які у разі надання позивачу запитуваної інформації, можуть бути розголошеними, наприклад, у випадку надання технічного запису засідання ВРП з розгляду питання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Також колегія суддів враховує, що до запитуваної позивачем інформації належить і та, яка стосується засідань ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, які продовжують здійснювати правосуддя, а відтак надання відповідної інформації щодо них може завдати істотної шкоди інтересам цих осіб, формуватиме негативну суб'єктивну думку в учасників провадження, розгляд справ за участю яких вони здійснюють, підриватиме авторитет та неупередженість правосуддя, крім того у випадку відсутності ухваленого рішення стосовно конкретного судді необґрунтоване трактування отриманої інформації може попередньо дискредитувати суд, а також підірвати суспільну довіру і впевненість у системі правосуддя, а відтак негативні наслідки від оприлюднення такої інформації переважають суспільний інтерес в її отриманні.
68. Водночас, колегія суддів погоджується із доводами відповідача, що запитувана позивачем інформація є тією, якою зафіксовано хід засідання при виконанні суб'єктом владних повноважень контрольної функції, а отже, є зокрема, такою, що пов'язана з процесом прийняття рішення і передує його прийняттю. Суспільний інтерес, яким обґрунтовує свою позицію позивач, враховуючи доступність для суспільства рішень, прийнятих на засіданнях ВРП, жодним чином не порушується самою відсутністю доступу до інформації про хід розгляду дисциплінарного провадження, який проведено відносно індивідуально визначених осіб, що входять до системи правосуддя. Навпаки, вільний доступ до такої інформації та обговорення її широким колом осіб, може призвести до більш негативних наслідків загалом до системи правосуддя при відсутності в учасників обговорення (крім учасників дисциплінарних проваджень) законодавчо закріпленого права оскаржити саме рішення ВРП.
69. Водночас колегія суддів зазначає, що дисциплінарний орган ВРП не є судом держави, однак має характеристики «суду» з точки зору автономного трактування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та під час здійснення своїх функцій може розглядатися як «суд» у змістовному значенні цього терміну
70. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.10.2018 у справі №11-585сап18 (П/9901/607/18) та від 22.08.2019 у справі № 9901/826/18.
71. При цьому колегія судів зауважує, що положеннями Кримінального процесуального кодексу України (далі також - КПК України), Цивільного процесуального кодексу України (далі також - ЦПК України), Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України), які встановлюють, зокрема повноваження відповідних судів та порядок здійснення судочинства у них, передбачене право саме учасника справи отримати копію технічного запису судового процесу (частина п'ята статті 107 КПК України, частина п'ята статті 247 КАС України, частина друга статті 232 КАС України, частина шоста статті 222 ГПК України) та не передбачена можливість надання копій фіксування технічними засобами процесу особам, які не мають до нього відношення.
72. Колегія суддів відхиляє доводи позивача про помилковість посилань відповідача на наявність персональної чи конфіденційної інформації у запитуваній інформації, оскільки у наданій йому Вищою радою правосуддя відповіді відповідні посилання відсутні.
73. Стосовно доводів позивача щодо неправильного зазначення на 6 аркуші відзиву прізвища та ініціалів позивача у цій справі, то Суд зауважує, що дана описка не впливає на правильність висновків відповідача, викладених у наданій позивачу на запит відповіді.
74. Посилання позивача про неправдивість доводів відповідача щодо можливості отримання необхідної інформації позивачем шляхом участі у засіданнях ВРП, оскільки на такі «нікого майже не пускають» Суд відхиляє, оскільки такі не підтверджені жодними належними, допустимими та достатніми доказами. Факт недопуску позивача у засідання ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, які відбулись в період з 12.11.2019 по 03.08.2020, під час розгляду справи не встановлено.
75. Що ж до посилань позивача, що доводи відповідача суперечать положенням частини другої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Суд зауважує наступне.
76. Частиною другою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
77. Як вбачається зі змісту листа №30448/0/9-20 від 10.08.2020 (відповідь відповідача на запит позивача) у такому зазначено, що Радою забезпечується доступ до інформації шляхом, зокрема, участі на засіданні у приміщенні Ради, однак таке розяснення не є у даному випадку підставою для відмови позивачу у наданні запитуваної інформації.
78. Щодо доводів позивача про те, що прохання запитувача відсканувати документи і надати їх в електронній формі відповідає закону, а відтак безпідставність доводів відповідача, що протоколи засідань Ради не ведуться в електронній формі, колегія суддів погоджується з такими, оскільки аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону № 2657-XII, згідно з якою суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію, дає змогу дійти висновку, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну. У разі якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена.
79. Разом із тим, як встановлено Судом, відсутні підстави для надання позивачу запитуваної інформації, відтак правильність даного доводу позивача в частині можливості надання інформації саме в електронній формі не впливає на висновки суду, зроблені під час розгляду цієї справи.
80. Довід позивача про необхідність врахування під час розгляду справи практики Верховного Суду, сформованої у рішенні від 11.03.2020 у справі № 9901/598/19, колегія суддів відхиляє, оскільки дане рішення не набрало законної сили, так як Вища рада правосуддя подала апеляційну скаргу на нього та ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27.04.2020 відкрито апеляційне провадження у справі.
81. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки запитувана інформація не підлягає розкриттю необмеженому колу осіб та відноситься до інформації з обмеженим доступом як за частиною першою статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», так і за сукупністю ознак, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 6 цього Закону, так як обмеження доступу здійснено з метою підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди авторитету правосуддя, а шкода від оприлюднення запитуваної інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні, є інформацією з обмеженим доступом, а тому позивач не є особою, яка має право оскаржити рішення Вищої ради правосуддя, прийняті в період з 12.11.2019 по 03.08.2020, відтак ненадання запитуваної інформації не порушує його прав.
82. У звязку із відсутністю підстав для задоволення позову не потребують вирішення питання щодо негайного виконання рішення суду та встановлення судового контролю за його виконанням.
83. Відповідно до приписів статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 КАС України, Верховний Суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Вищої ради правосуддя (місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Студентська, 12А, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 00013698) про зобовязання вчинити дії відмовити.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 22.01.2021
Головуючий суддя І. В. Желєзний
Судді: Я. О Берназюк
Н. В. Коваленко
Т. Г. Стрелець
В. М. Шарапа