Справа № 640/7195/20 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.
21 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні пільгового обчислення трудового стажу за період з 23 вересня 1971 року по 22 вересня 1987 року;
- зобов'язати здійснити перерахунок пенсії з 01 березня 2019 року з розрахунку один рік роботи в районі Крайньої Півночі за один рік і шість місяців з урахуванням фактично виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 23 вересня 1971 року по 22 вересня 1987 року вона працювала у районі Крайньої Півночі у Державному проектно - вишукувальному інституті «Якутгражданпроект», а тому має право на пільгове обчислення стажу за вказаний період роботи, із розрахунку один рік роботи в районах Крайньої Півночі, як один рік та шість місяців.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування до стажу роботи ОСОБА_1 , при перерахунку пенсії з 01 березня 2019 року, період роботи з 23 вересня 1971 року по 22 вересня 1987 року в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах, тобто один рік роботи за один рік 6 місяців.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , при перерахунку пенсії з 01 березня 2019 року, період роботи з 23 вересня 1971 року по 22 вересня 1987 року в районі Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, а позовні вимоги за період з 01.03.2019 по 24.09.2019 залишити без розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що основною умовою зарахування кратності при обчисленні страхового стажу для призначення пенсії за віком є навність строкового трудового договору на роботу в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
На думку апелянта, оскільки за період з 23.09.1971 по 22.09.1987 у ОСОБА_1 відсутні строкові трудові договори, тому в управлінні немає підстав для застосування кратного обчислення страхового стажу.
Також, апелянт звертає увагу, що позивачем не було подано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду, враховуючи, що позовну заяву позивачем було подано 23.03.2020, у той час як відмова про зарахування спірного періоду із застосуванням кратності була датована 24.09.2019.
Відтак, позовні вимоги за період з 01.03.2019 по 24.09.2019 підлягають залишенню без розгляду.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У березні 2019 року відповідачем було проведено перерахунок пенсії позивача, в результаті якого її трудовий стаж зменшено на 8 років.
28 серпня 2019 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням трудового стажу за період роботи у районі Крайньої Півночі з 23 вересня 1971 року по 22 вересня 1987 року з розрахунку один рік роботи в районі Крайньої Півночі за один рік і шість місяців.
Листом від 24 вересня 2019 року №209959/02/Л-11434 відповідач повідомив про відмову у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням трудового стажу за період роботи у районі Крайньої Півночі з 23 вересня 1971 року по 22 вересня 1987 року з розрахунку один рік роботи в районі Крайньої Півночі за один рік і шість місяців, оскільки у матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які підтверджують надання пільг у вказаний період.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки факт роботи позивача в районах Крайньої Півночі підтверджується записами в трудовій книжці (запис №5 - №10), відтак спірні періоди роботи позивача в районах Крайньої Півночі підлягають пільговому розрахунку, як один рік роботи за один рік шість місяців, що свідчить про протиправність дій відповідача щодо неврахування при призначені та перерахунку пенсії стажу роботи позивача в спірні періоди роботи в районах Крайньої Півночі в пільговому обчисленні, та як наслідок необхідність зобов'язання відповідача зарахувати до стажу роботи позивача при перерахунку пенсії з 01 березня 2019 року, вказані періоди роботи.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 5 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими нормативно-правовими актами.
Цим же пунктом передбачено тимчасово, до ухвалення відповідного закону, період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до цих районів, колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген, зараховувати до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що було чинним до 01 січня 1991 року.
При цьому, порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до цих районів, встановлено указами Президії Верховної Ради СРСР від 01 серпня 1945 року «Про пільги для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі», від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» та від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а також Інструкцією про порядок надання пільг, затв. постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР № 148 від 10 лютого 1960 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено надання всім робітникам і службовцям державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій таких пільг: виплату надбавок до заробітної плати, надання додаткових відпусток, можливість об'єднання відпусток, але не більш як за три роки, виплату різниці між розміром допомоги по соціальному страхуванню і фактичним заробітком (включаючи надбавки) у разі тимчасової втрати працездатності (статті 1-4).
Підпунктом «д» пункту 5 зазначеного Указу передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Відтак, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 27 жовтня 2015 року у справі № 338/1079/14-а, від 02 грудня 2015 року у справі № 338/357/15-а та Верховного Суд від 07 червня 2018 року у справі №173/637/17, від 03 липня 2018 року у справі № 302/662/17-а, від 25 вересня 2018 року у справа №554/1723/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 263/13671/16-а, від 30 липня 2019 року у справі № 287/15/17-а, від 12 листопада 2020 року у справі № 591/933/17.
Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про непідтвердження позивачкою факту роботи у спірний період у районах Крайньої Півночі через відсутність строкових трудових договорів, оскільки такі є не обов'язковими за наявності відповідних записів у трудовій книжці чи уточнюючих довідок.
З матеріалів справи вбачається, що факт роботи позивача в районах Крайньої Півночі підтверджується записами в трудовій книжці (запис №5 - №10), відтак спірні періоди роботи позивача в районах Крайньої Півночі підлягають пільговому розрахунку, як один рік роботи за один рік шість місяців.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду попередньої інстанції про те, що відповідач, здійснюючи перерахунок пенсії позивачу без урахування пільгового періоду роботи в районах Крайньої Півночі за період з 23 вересня 1971 року по 22 вересня 1987 року, діяв з порушенням чинного законодавства, що свідчить про необхідність здійснити перерахунок пенсії з 01 березня 2019 року з розрахунку один рік роботи в районі Крайньої Півночі за один рік і шість місяців з урахуванням фактично виплачених сум.
Посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду та необхідність залишення позовних вимог за період за період з 01.03.2019 по 24.09.2019 без розгляду, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
У той же час, предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на перерахунок пенсії), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 7 лютого 2019 року у справі №295/6531/17, та у постанові від 18 лютого 2020 року у справі №1840/3344/18.
Тобто, відносини щодо реалізації конституційного права на соціальний захист між позивачем та пенсійним органом є триваючими, оскільки право на пенсію гарантується державою, є довічним і не може бути обмеженим неправомірними діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи, що позивач 28 серпня 2019 року подав до відповідача заяву про перерахунок пенсії, тобто позивач проявив дійсну волю щодо реалізації гарантованого Конституцією права на соціальний захист та в подальшому листом від 24 вересня 2019 року №209959/02/Л-11434 відповідачем було відмовлено у такому перерахунку, а до суду позивач звернувся 23.03.2020, вказане свідчить про дотримання позивачем строку звернення до суду, встановленого нормами КАС України.
Щодо необхідності залишення позовних вимог в частині позовних вимог за період з 01.03.2019 по 24.09.2019 без розгляду, колегія суддів зазначає наступне.
Так, норми КАС України в частині визначення строків звернення до суду не містять особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.
Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Таким чином, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18) та у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 815/460/18.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук