ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"22" січня 2021 р. справа № 300/2404/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та зобов'язати призначити з 11.03.2020 року вказану пенсію.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем, в порушення норм пенсійного законодавства, протиправно винесено рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв'язку з тим, що у позивача відсутній необхідний вік для призначення такої пенсії передбачений ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Покликаючись на рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 від 23.01.2020 позивач вважає, що така відмова є протиправною, а пенсія повинна бути призначена відповідно до пункту «б» частини 1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження ( у письмовому провадженні).
Представник відповідач скористалася правом на подання відзиву на позовну заяву, згідно якого просила в задоволенні позову відмовити, з урахуванням тієї обставини, що норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №2 не підлягають застосуванню, оскільки до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Згідно цієї норми, позивачка набуде право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 після досягнення 53 років 6 місяців, однак станом на момент звернення про призначення пенсії, вона вказаного віку не досягла.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.03.2020 року звернулась до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За результатами розгляду цієї заяви рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 20.03.2020 року за №544 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та зазначено, що право на відповідну пільгову пенсію передбачено статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з урахуванням рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 повідомлено, що вказаним рішенням не внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та немає порядку виконання даного рішення. Після внесення відповідних змін, пенсія за віком за Списком №2 призначатиметься з урахуванням змін до чинного законодавства.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд дійшов наступних висновків.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно п.«б» ч.1 ст.13 Закону №1788-XII (у редакції від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема,зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць-після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року.
Суд зазначає, що до внесення змін Законом №213 у статтю 13 Закону №1788 було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 01.04.1968 по 30.09.1968 набували право на пенсію по досягненню 53 років 6 місяців.
У свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі Закон №2148-VIII), Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), доповнено розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Так, зокрема, згідно п.2 ч. 2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII), на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII, у новій редакції був викладений п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» ч. 1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Проте Конституційним Судом України прийнято рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213-VIII».
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першійстатті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного Рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…».
Проаналізувавши вищенаведене рішення Конституційного Суду України, суд дійшов висновку, що з 23.01.2020р. (моменту прийняття цього Рішення КСУ) існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
На переконання суду вказані закони містять розбіжності, зокрема, в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком №2 щодо вікового цензу, який складає 50 років, за пунктом «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, та 55 років за п.2 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України, саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява №31443/96, пункт 115).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Проаналізувавши вищенаведені рішення ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №2, зокрема пункт «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, суд вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для вказаних осіб підхід.
Тобто, у вказаній справі до спірних правовідносин перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивачки, а саме пункт «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, положення якого визнано неконституційними, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо відсутності у позивача необхідного пенсійного віку, та відповідно, права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до наявної в матеріалах адміністративної справи трудової книжки серії НОМЕР_1 та довідки КНП «Районна лікарня Калуської районної ради» від 06.05.2020 року №230 загальний трудовий стаж позивача більше 47 років. На посаді сестри медичної позивач працює з 20.04.1994 року по теперішній час.
Посаду на якій працювала позивач визначені у Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком (по старості) на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 г. №10 та постановою КМУ від 11.03.1994 року №162.
Відповідно до довідки КНП «Районна лікарня Калуської районної ради» від 06.03.2020 року №232 позивач працювала на посаді сестри медичної (чергової) палатної, що передбачена Списком №2.
Згідно наявних в матеріалах справи наказів про проведення атестації робочих місць та висновків експертизи якості проведених атестації в КНП «Районна лікарня Калуської районної ради» у період з 2000 по 2017 року, кожних 5 років, проведено атестацію робочих місць за Списком №2 та посаду сестри медичної, на якій працювала позивач, віднесено до посад, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Стаж позивача, що дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2 складає більше 25 років.
Більше того Велика Палата Верховного Суду у справі №520/15025/16-а від 19 лютого 2020 року сформулювала правовий висновок, згідно якого особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Також суд зазначає, що спір між сторонами щодо достатності у позивача загального та пільгового стажу для призначення пенсії по Списку №2, належності його підтвердження чи зайнятості позивача повний робочий день на роботі із шкідливими і важкими умовами праці відсутній.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що оскільки позивач на час звернення до відповідача із заявою про призначення пільгової пенсії досягла 50 річного віку, має загальний страховий стаж більше 47 років та необхідний спеціальний стаж роботи за Списком №2, про що вказано самим відповідачем у спірному рішенні пенсійного фонду, тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом скасування рішення управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.03.2020 року №544 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 та зобов'язання відповідача призначити з 11.03.2020 року позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином на користь ОСОБА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 840,80 грн., судового збору, сплаченого відповідно до квитанції АТ «Ідея Банк» №ПН1693787 від 18.09.2020 року.
Частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 даної статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В матеріалах адміністративної справи наявні подані позивачем договір про надання правничої допомоги від 08.09.2020 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 23.09.2020 року всього на суму 4 943,25 грн., та квитанція АТ «Приватбанк» про оплату послуг за надання правової допомоги в розмірі 4 943,25 грн.
Щодо посилань представника відповідача на неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю даної справи та часом витраченим адвокатом на виконання робіт, оскільки у спірних правовідносинах вищими судовими інстанціями сформована позитивна для позивача судова практика, суд зазначає наступне.
Так на даний час у аналогічних спорах не існує єдиної судової практики, щодо вирішення таких спорів, у зв'язку з чим такі твердження представника відповідача є безпідставними, а час, відповідно до акт прийому-передачі наданих послуг від 23.09.2020 року, затрачений адвокатом на надання позивачу правової допомоги є пов'язаним зі справою, який включає підготовку до її розгляду та написання позовної заяви, що відповідає статті 134 КАС України.
Таким чином враховуючи складність даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, предмет позову суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу слід стягнути в розмірі 4 943,25 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.03.2020 року №544 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 11.03.2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 943 (чотири тисячі дев'ятсот сорок три) гривень 25 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.