Справа № 569/18004/20
20 січня 2021 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Кучиної Н.Г.
з участю: секретаря судового засідання - Добровчан К.Ю.
позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу № 569/18004/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком та стягнення витрат по оплаті житлово- комунальних послуг, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком та стягнення витрат по оплаті житлово- комунальних послуг.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що для відповідача ним було придбане особисте житло згідно договору купівлі-продажу від 16.06.2020, а частина будинку та земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 залишились у його власності. Отже він єдиний власник даного майна.
Внаслідок незаконного проживання відповідача у належному йому будинку, вбачає порушення його права, як власника майна, проживати та розпоряджатися останнім на власний розсуд.
Зважаючи на те, що він батько двох їх спільних дітей, він витратив всі свої заощадження та взяв у позику кошти задля купівлі відповідачу та його дітям окремого хорошого житла. Однак його матеріальне становище на сьогоднішній день нестабільне та єдиним вирішенням його матеріальних проблем є продаж належного йому домоволодіння.
Відповідач та його діти офіційно змінили місце реєстрації на підставі набуття у власність свого житла, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , проте відповідач проживає у його частині будинку без реєстрації та його згоди.
Поряд з цим, за час проживання у даному будинку, відповідач взагалі не сплачувала комунальні послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість.
У зв'язку з вищевикладеним позивач змушений звернутися до суду та доповнивши позовні вимоги просить суд усунути йому перешкоди у користуванні будинком шляхом виселення відповідача ОСОБА_2 . Звільнити будинок від речей, вилучити ключі від будинку в осіб, які їх мали. Також просить стягнути заборгованість за оплату комунальних послуг в розмірі 12482 грн. та стягнути заборгованість за оплату спожитої електричної енергії за період з серпня 2019 по жовтень 2020 включно в розмірі 2244,60 грн. Крім того, просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору.
Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 . В обґрунтування своїх заперечень сторона відповідача посилалась на те, що позивачем жодним чином не вказується, які перешкоди вона чинить при користуванні його майном. Позивач, після розлучення, погодився на спільне проживання у їхньому спільному на той час житлі, до поки не вирішиться питання з купівлею для нeї з дітьми повноцінного помешкання. 16 червня 2020 року, за умови підписання нею нотаріальної заяви на користь позивача про згоду на продаж ним частини домоволодіння та земельної ділянки, останній придбав їй та дітям квартиру. Але у квартирі потрібно було зробити капітальний ремонт. Позивач зміг придбати комерційне приміщення, яке перевелося у житлове і, відповідно - потребувало ґрунтовного перепланування. Позивач, знаючи що у новому житлі необхідно зробити ремонт, дозволив проживати їй і їх дітям у його частині домоволодіння. Жодних скарг на те, що вони там мешкають на період ремонту, від нього не було. Вона самотужки проводила ремонт, а за проживання з дітьми сплатила позивачу готівкою 2000 гривень. 08 листопада 2020 року вона з дітьми вже жили у власній квартирі. Вона не є власником спірного будинку, ним не користується вже тривалий час, а тому дана вимога про стягнення з неї заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг є безпідставною.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі по мотивам, що викладені в позовній заяві.
Відповідач у судовому засіданні просила у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення про відмову у задоволені позову, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу 5125/10000 часток домоволодіння та земельної ділянки від 10.04.2012 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 5125/10000 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та прилежна до нього частина земельної ділянки площею 0,0325 га.
Як підтверджується довідкою про склад сім'ї та/або кількість зареєстрованих осіб у житловому приміщенні №19599 від 12.06.2020, у вказаній вище частині будинку за адресою АДРЕСА_1 , будь-які зареєстровані у встановленому законом порядку особи окрім ОСОБА_1 , як власника, відсутні.
Проте, позивач в судовому засіданні вказав, що на момент подачі позову, відповідач разом з їх дітьми проживала у його частині будинку без реєстрації та без його згоди, однак на момент розгляду справи позивач вказав, що відповідач вже не проживає у його будинку.
За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
З роз'яснень, які містяться у пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 05 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» слідує, що застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Аналіз наведених норм права свідчить, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав, позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.
Така правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі № 725/5551/16-ц.
В даному випадку стороною позивача не надано суду будь-яких доказів, які б відповідали вищевказаним критеріям щодо їх достатності, належності та допустимості, щоб підтверджували обставину вчинення відповідачем на момент розгляду даної цивільної справи перешкод у користуванні своєю власністю, та у чому саме вони полягають.
Навпаки, під час судового засідання позивач визнав, що на день розгляду справи будь-яких перешкод відповідачем не чиниться, вона не проживає у його будинку.
За таких обставин, суд доходить висновку, що в даному випадку стороною позивача не доведено суду саме та обставина, що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння будинком.
Таким чином, вирішуючи спір в частині усунення перешкод в користуванні будинком, суд повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи та докази наявні у справі приходить до обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні в цій частині позову через його безпідставність.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 12482 грн. на відшкодування заборгованості за оплату комунальних послуг та за оплату спожитої електроенергії за період з серпня 2019 року по жовтень 2020 року включно в розмірі 2244,60 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Згідно ч.3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Як вбачається з довідки про склад сім'ї та/або кількість зареєстрованих осіб у житловому приміщенні №19599 від 12.06.2020, до складу сім"ї входить лише ОСОБА_1 , який є власником частини будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Тобто в частині будинку за адресою АДРЕСА_1 будь-які зареєстровані у встановленому законом порядку особи, окрім ОСОБА_1 , як власника, відсутні.
Так, правовідносини з надання житлово-комунальних послуг виникли у відповідного підприємства, яке надає житлово-комунальні послуги з власником житла, який є споживачем послуг, що надаються підприємством.
Будь-які докази того, що відповідач став учасником правовідносин комунальних послуг, в матеріалах справи відсутні.
Згідно досліджених судом доказів, ОСОБА_1 , як єдиний власник будівлі, обов'язок щодо сплати комунальних витрат на утримання майна не здійснив, заборгованість на даний час позивачем не погашена, що визнається самим позивачем, тому право регресної вимоги до відповідача не настало, у зв'язку з чим суд вважає, що у відповідача відсутнє право вимагати від відповідача їх відшкодування, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат за житлово-комунальні послуги та відповідно позов в цій частині також не підлягає задоволенню.
Крім того, зважаючи на те, що судом в ході розгляду справи не здобуто доказів, що заборгованість, яка виникла внаслідок несплати комунальних послуг відповідачем була сплачена позивачем, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті комунальних послуг є передчасною.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено судові витрати у вигляді судового збору понесеного позивачем при пред'явленні позову суд відносить за рахунок позивача
Керуючись ст.ст.258,259,264,265,268,273,352,354 ЦПК України, суд, -
В И Р I Ш И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком та стягнення витрат по оплаті житлово- комунальних послуг відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації АДРЕСА_3 , фактично проживає АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1
Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлений 22 січня 2021 року
Суддя Н.Г. Кучина