21 січня 2021 р. справа № 400/1720/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001
провизнання протиправною та скасування вимоги від 18.02.2020 р. № Ф-69696-17
ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (надалі - відповідач або ГУ ДПС у Миколаївській області), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 року № Ф-69696-17 на підставі ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464-VІ), та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму 29 293,44 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ним отримана спірна вимога про сплату боргу з єдиного внеску. Позивач зазначає, що з 2013 року він був зареєстрований як фізична особа-підприємець, при цьому підприємницької діяльності не здійснював, не подавав звітності та не сплачував єдиний соціальний внесок (надалі - ЄСВ), натомість ЄСВ за позивача сплачував його роботодавець. За таких обставин, необхідність сплати єдиного внеску особами, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату, що суперечить меті запровадженого державою страхового внеску.
Відповідач позов не визнав, у відзиві просив відмовити в його задоволенні. Як зазначає відповідач, адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється ним на підставі норм однойменного закону. Закон покладає на позивача обов'язок своєчасно і в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок, але позивач такий внесок не сплатив, що і послугувало підставою для прийняття вимоги. Станом на 21.01.2020 року заборгованість ОСОБА_1 з сплати ЄСВ становить 29 293,44 грн. (а. с. 51-62).
Суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ст. 205 ч. 9 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що в судове засідання представники сторін не прибули, а їх доводи викладені в заявах по суті справи, суд розглядає справу в письмовому провадженні, на підставі наявних у ній доказів.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 11.09.2013 року, основний вид діяльності: діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами (код КВЕД 46.11), 24.04.2020 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result).
18.02.2020 року ГУ ДПС у Миколаївській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-69696-17, якою позивачу нарахована недоїмка з ЄСВ станом на 31.01.2020 року в розмірі 29 293,44 грн. (а. с. 5).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон № 2464-VІ.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктами 3, 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Слід вернути увагу, що норми ст. 7 цього закону, які визначають базу оподаткування для фізичних особі-підприємців, в незалежності від системи оподаткування, спрощена чи загальна, всі містять застереження про мінімальний розмір суми єдиного внеску, який не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску.
Зазначене спростовує доводи позивача про те, що єдиний внесок сплачується тільки у випадку отримання доходу.
Відповідно до частини 3 статті 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до пункту 4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року № 449 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за № 508/26953 (надалі - Інструкція № 449), вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Таким чином, Інструкція № 449 передбачає право відповідача нарахувати єдиний внесок не тільки на підставі акту перевірки платника податків, як то помилково вважає позивач, а й на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, що і було зроблено відповідачем.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз норм Закону № 2464-VI свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Як наслідок, особа, яка провадить господарську діяльність, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 року у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 року у справі № 480/4656/18, від 02.04.2020 року у справі № 620/2449/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 (а. с. 10-12) вбачається наступне:
1) ТОВ "Галед Україна" та ТОВ "Експертиза-Люкс" сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України за 2017 рік в загальному розмірі 92 500,0 грн.;
2) ТОВ "Галед Україна" сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України за 2018 рік в розмірі 120 000,0 грн.;
3) ТОВ "Галед Україна" сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України за 2019 рік в розмірі 120 000,0 грн.;
4) ТОВ "Галед Україна" сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України за січень-березень 2020 року в розмірі 30 000,0 грн.
Згідно розрахунку відповідача, наданому у відзиві, ОСОБА_1 нараховано ЄСВ всього на суму 29 293,44 грн. з яких:
- за 2017 рік (по строку сплати 09.02.2018) - 8 448,0 грн.;
- за І квартал 2018 року (по строку сплати 19.04.2018) - 2 457,18 грн.;
- за II квартал 2018 року (по строку сплати 19.07.2018) - 2 457,18 грн.;
- за III квартал 2018 року (по строку сплати 19.10.2018) - 2 457,18 грн.;
- за IV квартал 2018 року (по строку сплати 19.01.2019) - 2 457,18 грн.;
- за І квартал 2019 року (по строку сплати 19.04.2019) - 2 754,18 грн.;
- за II квартал 2019 року (по строку сплати 19.07.2019) - 2 754,18 грн.;
- за IIІ квартал 2019 року (по строку сплати 19.10.2019) - 2 754,18 грн.;
- за IV квартал 2019 року (по строку сплати 20.01.2020) - 2 754,18 грн.
Крім того, як вказав відповідач, нарахування за січень-березень 2020 року в сумі 3 117,18 грн. в ІКП платника податків відсутні з технічних причин.
Суд звертає увагу, що обов'язок щодо сплати ЄСВ у позивача як у фізичної особи-підприємця, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у вищезазначених постановах, відсутній за умови сплати ЄСВ за неї роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Як вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5, позивач у період з 2017 року по березень 2020 року є застрахованою особою, за яку ЄСВ сплатили ТОВ "Галед Україна" та ТОВ "Експертиза-Люкс" в загальному розмірі 362 500,0 грн., що є значно більшим, за мінімальний розмір ЄСВ, який позивач мав сплатити з 2017 року по березень 2020 року.
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що ГУ ДПС у Миколаївській області безпідставно здійснено нарахування позивачу єдиного внеску, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 року № Ф-69696-17 є протиправною та підлягає скасуванню.
Позовні вимоги задовольнити.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судовим витратами у справі є судовий збір, який позивач сплатив у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 23.04.2020 року (а. с. 1), доказів понесення інших судових витрат учасники справи суду не подавали.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна. 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 43144729) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 року № Ф-69696-17 на суму 29 293,44 грн. (двадцять дев'ять тисяч двісті дев'яносто три гривні сорок чотири копійки).
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна. 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у виді судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
4. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз