20 січня 2021 року № 320/8001/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною і скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-131242-56У в сумі 7371, 54 грн.;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області зняти з обліку в реєстрі страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та в інформаційній системі органу доходів і зборів (ІТС «Податковий блок») фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 2001 року був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, однак у 2001 році припинив свою підприємницьку діяльність. Зазначив, що з 2001 року підприємницької діяльності не здійснював, доходу від такої діяльності не отримував, звітів до органів податкової служби не подавав. Вважає, що визначення контролюючим органом зобов'язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності правових підстав, оскільки у період, за який відповідачем визначено борг, він не здійснював діяльності як фізична особа-підприємець і не отримував доходу від такої діяльності.
Ухвалою суду від 14.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Частиною п'ятою статті 162 КАС України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Проте, відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву з невідомих для суду причин не скористався.
Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Частиною шостою статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга статті 175 КАС України).
Враховуючи, що відповідач по справі своїм процесуальним правом на подання відзиву в установлений судом строк не скористався, суд визнав за необхідне розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
З ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 2347305230 та за пошуком по прізвищу, імені та по батькові станом на день розгляду справи вбачається відсутність інформації щодо статусу громадянина ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач здійснював підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець у 2001 році та цього ж року припинив вказану діяльність і станом на день розгляду справи у статусі фізичної особи-підприємця не перебуває, прибутку (доходу) від такої діяльності не одержує. Позивач є найманим працівником, єдиний внесок за якого в установленому законом порядку сплачує його роботодавець.
З позовної заяви та доданих до неї письмових доказів вбачається, що 14.02.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-131242-56 по сплаті єдиного соціального внеску в сумі 13500, 96 грн., яку позивачем оскаржено в адміністративному порядку.
За результатами розгляду скарги позивача рішенням Державної податкової служби України від 17.04.2020 № 13771/6/99-00-08-06-01-06 відкликано та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Київській області від 14.02.2020 № Ф-131242-56. Крім того, було зобов'язано Головне управління ДПС у Київській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та інтегровану картку платника тощо. З метою приведення у відповідність облікових даних також зобов'язано Головне управління ДПС у Київській області звернутися до державного реєстратора та Головного управління Пенсійного фонду для отримання архівного витягу/інформації щодо реєстрації позивача, якого згідно з даними інформаційної системи органів доходів і зборів зареєстровано як фізичну особу-підприємця до 01.07.2004, але не включено до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Позивач зазначив, і це підтверджено наданими ним письмовими доказами, що щодо нього в Єдиному реєстрі боржників наявна інформація як про боржника за виконавчим документом, виданим Головним управлінням ДПС у Київській області.
Проте, не зважаючи на скасування рішенням ДПС України вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 № Ф-131242-56, виключення даних з Єдиного реєстру боржників та з реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування уповноваженими особами контролюючого органу вчинено не було.
У зв'язку з цим, 22.05.2020 позивачем подано до Головного управління ДПС у Київській області скаргу з проханням звернутися до виконавчої служби та здійснити усі необхідні юридично значимі дії для закриття виконавчого провадження № 59813774 та виключення даних про нього є Єдиного реєстру боржників.
За результатами вищевказаної скарги відповідачем надано відповідь у формі листа від 23.06.2020 № 20527/П/10-36-10-02-14, зі змісту якої вбачається, що у зв'язку із наявність заборгованості по єдиному внеску у позивача відповідно до даних автоматизованої системи обліку та керуючись вимогами пункту 4 статті 25 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Головним управлінням ДПС у Київській області сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-131242-56 на суму 7371, 54 грн., яку було направлено платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення, який 03.01.2019 повернуто за зворотною адресою.
Ірпінським управлінням ГУ ДПС у Київській області до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби для примусового виконання було надіслано узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-131242-56/У на суму 7371, 54 грн. та відкрито виконавче провадження № 59813774. Інформація по вимозі від 06.11.2018 № Ф-131242-56/У щодо оскарження її в адміністративному або судовому порядку відсутня.
Крім того, зазначено, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 № Ф-131242-56 на суму 13500, 96 грн., яка отримана позивачем 07.03.2020, до органів ДВС не направлялося.
На виконання рішення ДПС України від 17.04.2020 № 13771/6/99-00-08-06-01-06, Головним управлінням ДПС у Київській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 № Ф-131242-56 скасовано.
Стосовно виконання рішення ДПС України від 17.04.2020 № 13771/6/99-00-08-06-01-06 в частині приведення інтегрованої картки платника у відповідність, то Ірпінським управлінням ГУ ДПС у Київській області направлено запити до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 27.04.2020 № 13123/9/10-36-56-05 та до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.04.2020 № 13124/9/10-36-56-05.
Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради листом від 12.05.2020 № 16-18/257 повідомлено, що в інформаційному фонді існує фізична особа (не виключено) ОСОБА_1 , органом реєстрації є Ірпінський міськвиконком , дата реєстрації - 16.03.2001.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області листом від 27.05.2020 № 1000-0506-5/41972 повідомлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області з 16.03.2001 як платник страхових внесків.
Таким чином,станом на 22.06.2020 позивач перебуває на податковому обліку в Ірпінському управлінні ГУ ДПС у Київській області як фізична особа-підприємець. Інформація про припинення державної реєстрації до відповідача не надходила. Згідно з даними інтегрованої картки платника у позивача станом на 23.06.2020 заборгованість по єдиному внеску складає 13500, 96 грн. Запропоновано позивачу вжити заходів щодо припинення фізичної особи-підприємця, а саме: подати до державного реєстратора заяву про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (форма 13) та заяву про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням (форма 12). Після проведення державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця до податкового органу подати документи передбачені Законом № 592.
Ухвалою суду від 14.09.2020 було витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-131242-56/У в сумі 7371, 54 грн., проте, відповідачем вимоги ухвали суду проігноровані, витребувані докази не надано, про причини неможливості їх подання суд не повідомлено.
Не погоджуючись з правомірністю вимоги Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-131242-56У в сумі 7371, 54 грн., позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані положеннями Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ).
Пунктами 2, 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців); фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
У 2001 році позивачем припинено його підприємницьку діяльність. Вказаний факт відповідачем не спростований.
Проте, в ході розгляду справи встановлено, за позивачем станом на 24.06.2020 обліковується заборгованість в розмірі 13500, 96 грн. за кодом платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок).
Частиною 4 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).
Згідно з вимогами Закону № 2464-VI та Інструкції № 449, на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 - 3200, 00 грн.
Частиною п'ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448, 00 грн. (3200, 00 грн. х 12 х 22% = 8448, 00 грн.).
Крім того, з прийняттям Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2018, зокрема, щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону № 2464-VI категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI).
Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», встановлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3723, 00 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457, 18 грн. (3723, 00 грн. х 3 х 22% = 2457, 18 грн.), поквартально: до 19.04.2018 за звітний І квартал 2018 року, щонайменше 2457, 18 грн. (3723, 00 грн. х 3 х 22% = 2457, 18 грн.); до 19.07.2018 за ІІ квартал 2018 року, щонайменше 2457, 18 грн. (3723, 00 грн. х 3 х 22% = 2457, 18 грн.); до 19.10.2018 за ІІІ квартал 2018 року, щонайменше 2457, 18 грн. (3723 ,00 грн. х 3 х 22% = 2457, 18 грн.); до 21.01.2019 за ІV квартал 2018 року, щонайменше 2457, 18 грн. (3723, 00 грн. х 3 х 22% = 2457, 18 грн.).
Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до вимог пунктів 6, 7 статті 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пункту 3 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (пункт 3 Розділу VI Інструкції № 449).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Враховуючи наведене, на підставі Закону № 2464-VI та Інструкції № 449, контролюючим органом нараховано позивачу зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 7371, 54 грн., про що винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-131242-56.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підприємницьку діяльність позивач припинив у 2001 році та з цього часу вказану діяльність не здійснював та прибутку (доходу) від неї не отримував.
Відповідач вищевказані обставини належними та допустимими доказами не спростував.
Таким чином, як встановлено судом, із наданих позивачем відповідей на його скарги, нарахування єдиного внеску контролюючим органом позивачу відбулось у зв'язку з обставинами реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця та несплати останнім таких внесків у встановлені законодавством строки, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до приписів статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умові державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 5 цього Кодексу.
Згідно з даними ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 2347305230 та за пошуком по прізвищу, імені та по батькові встановлено, що станом на день розгляду справи відсутня інформація щодо статусу громадянина ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» набув чинності 01.07.2004 (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Отже, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», державна реєстрація юридичних осіб громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організації роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
При цьому, згідно з положеннями частини дев'ятої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
У той же час, суд зазначає, що 01.07.2010 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03.03.2011.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закон № 2390-VI, процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI у зв'язку із набранням чинності Законом України від 19.05.2011 № 3384-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців за їх рішенням» (далі - Закон № 3384-VI) викладено в наступній редакції.
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI, спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до ЄДР, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.
Отже, 03.02.2012 завершився процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004. Свідоцтво про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Позивач вказує, що у 2001 році він припинив свою підприємницьку діяльність. Після всіх проведених процедур йому було повідомлено, що його як фізичну особу-підприємця знято з обліку. Отже, як вказує позивач, з 2001 року він як ФОП підприємницької діяльності не здійснював, звітів не подавав, доходів не отримував.
Крім того, доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону № 2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про нього до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва відповідачем суду не надано.
Вищевказані обставини свідчать про те, що позивач фактично не міг здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця нового зразка.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що оскільки державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця було проведено до 01.07.2004, то у суду відсутні підстави вважати, що за період нарахування контролюючим органом єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно оскаржуваної вимоги позивач мав статус фізичної особи-підприємця.
Встановлені судом обставини цілком доводять відсутність у позивача такого статусу за період, за який відповідачем нараховано борг згідно з оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ. Відповідачем жодних доказів на спростування доводів позивача суду не надано.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та не має обов'язку щодо сплати ЄСВ, а отже, прийнята відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Таким чином, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 КАС України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його дій та рішення.
Крім того, правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався, у встановлений судом строк без поважних причин його не подав, що в силу вимог частини четвертої статті 159 КАС України кваліфікується судом як визнання позову.
Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій та рішення.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1681, 60 грн., що підтверджується квитанцією від 31.08.2020 № 0.0.1819598218.1.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача пропорційно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-131242-56У в сумі 7371, 54 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області зняти з обліку в реєстрі страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та в інформаційній системі органу доходів і зборів (ІТС «Податковий блок») фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1681, 60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377, адреса: 03680, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5-А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування ЄСІТС апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.