ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.01.2021Справа № 910/16633/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (товариство з обмеженою відповідальністю)
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція"
про стягнення 222 609, 86 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс" (товариство з обмеженою відповідальністю) (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 222 609, 86 грн., з яких: 214 500, 00 грн - основний борг, 3 861, 00 грн - інфляційні втрати та 4 248, 86 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару № 566(1) 19УК/53-121-01-19-08798 від 27.11.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 позовну заяву Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (товариство з обмеженою відповідальністю) залишено без руху. Встановлено Спільному українсько-латвійському підприємству "Хімімпекс" (товариство з обмеженою відповідальністю) строк для усунення недоліків позовної заяви.
10.11.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (товариство з обмеженою відповідальністю) надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана засобами поштового зв'язку - 06.11.2020).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обгрунтованими запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Крім того, судом повідомлено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (частина 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
16.12.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву (надісланий засобами поштового зв'язку - 10.12.2020), в якому зазначає, що відповідно до умов договору сторони розмежували строки сплати ПДВ та вартості продукції за договором, при цьому строк виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ не встановлений. Крім того, відповідач просить суд здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін - залишено без розгляду.
23.12.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що податкова накладна була направлена відповідачу 13.02.2020, відтак з урахуванням положень п. 3.3. договору, термін сплати вартості товару в частині ПДВ настав на наступний день після отримання відповідачем податкової накладної - 14.02.2020.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
27.11.2019 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (далі - покупець) та Спільним українсько-латвійським підприємством "Хімімпекс" (товариство з обмеженою відповідальністю) (далі - постачальник) укладено договір поставки товару № 566(1) 19УК/53-121-01-19-08798, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар: Найменування товару - Ущільнювальна паста JNL 1240, у кількості - 65, код УКТ ЗЕД - 3214101090, сума без ПДВ - 178 750, 00 грн, ПДВ - 35 750, 00 грн, разом з ПДВ - 214 500, 000 грн.
Підприємство - виробник: Реtroseal, Франція (п. 1.2. договору).
Строк поставки: січень - травень 2020 (п. 1.3. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору, ціна договору складає 178 750, 00 грн, крім того ПДВ 20 % - 35 750, 00 грн, загальна вартість договору складає 214 500, 00 грн.
Згідно п. 3.2. договору, розрахунок за товар, поставлений відповідно до п. 1.1. договору здійснюється шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару.
Пунктом 3.3. договору визначено, що оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
За умовами п. 4.1. договору, поставка товару відбувається відповідно до Правил ІНКОТЕРМС, 2010 на умовах DDР м. Енергодар, вантажоодержувач - ЗВ ВП «Складське господарство», Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова 133, склад.
Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє один рік (п. 11.1. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 214 500, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000009 від 14.01.2020, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками сторін, а також податковою накладною № 8 від 14.01.2020.
Проте, відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого за Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" утворилась заборгованість у розмірі 214 500, 00 грн.
Листом від 13.04.2020 № 197/04 позивач звертався до відповідача, в якому просив погасити заборгованість за поставлений за договором № 566(1) 19УК/53-121-01-19-08798 від 27.11.2019 товар.
Листом № 07-105/10300 від 18.05.2020 відповідач надав відповідь на вищезазначений лист позивача, в якому у зв'язку із зменшенням обсягу відпуску електроенергії та низьким рівнем надходження коштів за вже відпущену електроенергію, просив позивача перенести до кінця поточного року виконання договірних зобов'язань в частині оплати за поставлену продукцію за договором № 566(1) 19УК/53-121-01-19-08798 від 27.11.2019 на суму 214 500, 00 грн.
Позивачем на адресу відповідача направлялася претензія № 306/06, в якій позивач просив відповідача погасити заборгованість за поставлений за договором № 566(1) 19УК/53-121-01-19-08798 від 27.11.2019 товар у розмірі 214 500, 00 грн., що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 10.06.2020, та отримана відповідачем 15.06.2020 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 214 500, 00 грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 861, 00 грн - інфляційні втрати за період березень 2020 - вересень 2020 та 4 248, 86 грн - 3 % річних за період з 29.02.2020 по 26.10.2020.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 566(1) 19УК/53-121-01-19-08798 від 27.11.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 214 500, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000009 від 14.01.2020, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками сторін, а також податковою накладною № 8 від 14.01.2020.
Однак, відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого за Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" утворилась заборгованість у розмірі 214 500, 00 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що строк виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ (35 750, 00 грн) не встановлений, тож строк оплати суми ПДВ не настав, а тому відсутні підстави для стягнення вказаної суми.
Проте, суд не погоджується з такими твердження відповідача, з огляду на наступне.
Згідно п. 3.2. договору, розрахунок за товар, поставлений відповідно до п. 1.1. договору здійснюється шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару.
Пунктом 3.3. договору визначено, що оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підтвердження факту реєстрації податкової накладної позивачем до матеріалів справи надано податкову накладну № 8 від 14.01.2020.
Відповідно до квитанції № 1 реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, судом встановлено, що вказана податкова накладна, яка відповідає видатковій накладній № РН-0000009 від 14.01.2020, була зареєстрована 15.01.2020, проте в матеріалах справи відсутні докази направлення її на адресу відповідача.
В той же час, суд зазначає, що у своєму листі-відповіді № 07-105/10300 від 18.05.2020 відповідач не заперечував проти оплати заборгованості за поставлену продукцію за договором № 566(1) 19УК/53-121-01-19-08798 від 27.11.2019 на суму 214 500, 00 грн. з урахуванням ПДВ та лише просив позивача відстрочити оплату до кінця поточного року.
Таким чином, враховуючи що податкова накладна № 8 від 14.01.2020 є додатком до позовної заяви та була надіслана позивачем на юридичну адресу відповідача разом з копією позовної заяви та, відповідно, отримана відповідачем, суд приходить до висновку що строк оплати покупцем (відповідачем) частини вартості товару у розмірі суми ПДВ (35 750, 00 грн) станом на дату винесення рішення у даній справі настав, відтак наявні підстави для стягнення з відповідача всієї суми заборгованості з урахуванням ПДВ у розмірі 214 500, 00 грн.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки товару № 566(1) 19УК/53-121-01-19-08798 від 27.11.2019 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 214 500, 00 грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 861, 00 грн - інфляційні втрати за період березень 2020 - вересень 2020 та 4 248, 86 грн - 3 % річних за період з 29.02.2020 по 26.10.2020.
Суд зазначає, що згідно п. 3.2. договору та приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату поставленого товару протягом 45 календарних днів з дати поставки товару, тобто за видатковою накладною № РН-0000009 від 14.01.2020 строк оплати настав 28.02.2020 та, починаючи з 29.02.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, тож з урахуванням зазначеного судом вище та п. 3.3. договору, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму 178 750, 00 грн (сума товару без ПДВ).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що в останніх допущені помилки у визначенні розміру нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки, як зазначено судом вище, останні підлягають нарахуванню на суму 178 750, 00 грн.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 3 531, 05 грн, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі за період з з 29.02.2020 по 26.10.2020 нараховані судом на суму 178 750, 00 грн та сума інфляційних втрат у розмірі 3 227, 95 грн за період березень 2020 - вересень 2020 нараховані судом на суму 178 750, 00 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 0, 85 грн., так як, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач зобов'язаний сплатити судовий збір в сумі 3 339, 15 грн., однак сплатив - 3 340, 00 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (товариство з обмеженою відповідальністю) - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код - 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька обл., 71504, ідентифікаційний код - 19355964) на користь Спільного українсько-латвійського підприємства «Хімімпекс» (товариство з обмеженою відповідальністю) (вул. Кіквідзе 18 А, м. Київ, 01103, ідентифікаційний код - 14345702) 214 500 (двісті чотирнадцять тисяч п'ятсот) грн 00 коп. - заборгованості, 3 531 (три тисячі п'ятсот тридцять одну) грн 05 коп. - 3 % річних, 3 227 (три тисячі двісті двадцять сім) грн 95 коп. - інфляційних втрат та 3 318 (три тисячі триста вісімнадцять) грн 88 коп. - судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков