ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.01.2021Справа № 910/17624/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Пилипенко Ігоря Володимировича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтон"
про стягнення 80 000, 00 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Фізична особа-підприємець Пилипенко Ігор Володимирович (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтон" (далі-відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 80 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем відповідно до платіжного доручення № 120 від 06.12.2019 було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 80 000, 00 грн., проте, сторонами не було досягнуто згоди щодо ціни товару, оскільки сплачені позивачем кошти за поставку товару відмінні від ціни товару вказаної у рахунку-фактурі, а отже на думку позивача, грошові кошти у 80 000, 00 грн утримуються відповідачем без достатньої на те правової підстави.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обгрунтованими запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Крім того, судом повідомлено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (частина 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
30.11.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтон" надійшло клопотання, в якому відповідач просить суд здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін (надіслане засобами поштового зв'язку - 27.11.2020).
02.12.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що замовлена позивачем продукція виготовлена відповідачем у повному обсязі та готова до відвантаження, про що було повідомлено позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтон" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін - відмовлено.
11.12.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що ним було отримано від відповідача дві сканкопії рахунків-фактур з однаковим номером та датою № 1022 від 26.11.2019, але на різні суми, при цьому вказані сканкопії рахунків не містять підпису та печатки відповідача, у зв'язку з чим, на думку позивача, оплата ним коштів у розмірі відмінному від розміру вказаному у сканкопіях рахунків-фактур не свідчить про прийняття позивачем пропозиції відповідача щодо укладення договору.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було перераховано відповідачу 80 000, 00 грн. на поставку: Фільтроелемент FА31107, у кількості - 200 шт, що підтверджується платіжним дорученням № 120 від 06.12.2019, в призначенні платежу зазначено: «РФ № 1022 від 26.11.2019, Фільтра FА31107 часткова оплата».
Проте, як зазначає позивач, відповідач товар не поставив, а надіслав на електронну адресу позивача дві сканкопії рахунків на оплату з ідентичним номером та датою - № 1022 від 26.11.2019, але на різні суми, а саме: одна сканкопія рахунку на оплату на суму 236 040, 00 грн на 200 одиниць фільтроелементу FА31107 по ціні 1180, 20 грн за одиницю, інша сканкопія рахунку на оплату на суму 297 600, 00 грн на 200 одиниць фільтроелементу FА31107 по ціні 1 240, 00 грн за одиницю, які не містять підпису та печатки відповідача.
Обґрунтовуючи свої вимоги, Фізична особа-підприємець Пилипенко Ігор Володимирович зазначає, що кошти у розмірі 80 000, 00 грн. є безпідставно отриманими Товариством з обмеженою відповідальністю "Селтон".
Позивачем на адресу відповідача направлялася вимога б/н від 07.10.2020, в якій позивач просив відповідача повернути грошові кошти у розмірі 80 000, 00 грн, які були отримані ТОВ "Селтон" без достатньої на те правової підстави, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 07.10.2020.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Таким чином, головною ознакою укладення сторонами договору у спрощений спосіб є підтвердження прийняття до виконання замовлень.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем було перераховано відповідачу 80 000, 00 грн. на поставку: Фільтроелемент FА31107, у кількості - 200 шт, що підтверджується платіжним дорученням № 120 від 06.12.2019, в призначенні платежу зазначено: «РФ № 1022 від 26.11.2019, Фільтра FА31107 часткова оплата».
Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Разом з тим, доказів підписання між сторонами договору поставки у письмовій формі, сторонами не надано.
Таким чином, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження укладення між сторонами відповідного договору на поставку: Фільтроелемент FА31107, у кількості - 200 шт.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
При цьому, суд не приймає до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що замовлена позивачем продукція була виготовлена ним у повному обсязі та готова до відвантаження 19.02.2020, про що було повідомлено позивача, оскільки у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з відповідними листами/вимогами/претензіями щодо готовності продукції до відвантаження та/або щодо необхідності підписати видаткову накладну/акт приймання-передачі готової продукції тощо.
Крім того, суд зазначає, що роздруківка переписки з мобільного додатку Viber не є належним доказом повідомлення позивача про готовність продукції до відвантаження, як і скріншоти електронної пошти відповідача, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що електронна адреса igor@pilipenko.cc належить позивачу, як і відсутні докази письмового повідомлення позивачем відповідача про направлення документів про готовність продукції саме на вказану адресу, тобто, з вказаних скріншотів не можливо встановити, які саме документи та кому направлялися відповідачем.
Між тим, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Також, суд зазначає, що долучена до відзиву на позовну заяву вимога відповідача № 159 датована 13.11.2020 та була надіслана позивачу13.11.2020, тобто після звернення позивача до суду з даним позовом, у зв'язку з чим суд не приймає до уваги таку вимогу як належний та допустимий доказ повідомлення відповідачем позивача про готовність продукції.
При цьому, додані позивачем до позовної заяви б/н від 10.11.2020 рахунки на оплату містять ідентичний номер та дату - № 1022 від 26.11.2019, але різні суми, а саме: одна сканкопія рахунку на оплату на суму 236 040, 00 грн на 200 одиниць фільтроелементу FА31107 по ціні 1180, 20 грн за одиницю, а інша сканкопія рахунку на оплату на суму 297 600, 00 грн на 200 одиниць фільтроелементу FА31107 по ціні 1 240, 00 грн за одиницю, однак не містять підпису та печатки відповідача, а тому не можливо встановити за якою саме ціною за одиницю товару та на яку суму мав поставлятися товар, та не свідчить про укладення між сторонами договору у спрощений спосіб.
Суд також не приймає до уваги, додану відповідачем до відзиву на позовну заяву видаткову накладну № 687 від 08.11.2019, оскільки остання складена до виникнення спірних правовідносин та на суму 5 040, 00 грн.
Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Положення цієї статті застосовуються до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 Цивільного кодексу України. До відсутності правової підстави стаття 1212 Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним тощо.
Позивачем на адресу відповідача направлялася вимога б/н від 07.10.2020, в якій позивач вимагав відповідача повернути грошові кошти у розмірі 80 000, 00 грн, які були отримані ТОВ "Селтон" без достатньої на те правової підстави, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 07.10.2020.
При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача стосовного того, що така вимога була надіслана позивачем самому собі та не отримана відповідачем, оскільки з доданих до позовної заяви б/н від 10.11.2020 документів, а саме опису вкладення у цінний лист з відтиском поштового відділення та копії накладної Укрпошти № 0314604904964 від 07.10.2020 чітко вбачається, що така вимога була надіслана на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтон": 04074, м. Київ, вул. Резервна, 29 та згідно відмітки на поштовому конверті поштове відправлення повернуто позивачу: «за закінченням встановленого строку зберігання».
Таким чином, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 80 000, 00 грн.
Отже, враховуючи, що позивачем перераховувались кошти на оплату продукції: фільтроелементу FА31107, при цьому, суду не надано належним чином укладеного між сторонами договору, водночас, відповідачем не надано доказів поставки товару на перераховану суму, відповідно суд приходить до висновку, що кошти в сумі 80 000, 00 грн. є безпідставно отриманими.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 80 000, 00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов'язані із правовою допомогою.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.11.2020 між Пилипенко Ігорем Володимировичем (замовник) та Адвокатським об'єднанням «Юридичні технології» (адвокатське об'єднання) було укладено договір № 04/11-20 про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокатське об'єднання зобов'язується здійснити захист прав та інтересів замовника шляхом надання правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а замовник зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, понесені в ході виконання договору.
Адвокатське об'єднання зобов'язується надавати замовнику правову допомогу у захисті прав та інтересів останнього в судах, в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності і підпорядкування та перед фізичними особами в усіх справах та з усіх питань, що стосуються замовника (п. 1.2. договору).
З матеріалів справи вбачається, що 09.11.2020 позивачем на підставі рахунку на оплату № 4 від 04.11.2020 перераховано адвокатському об'єднанню аванс за послуги з правової допомоги - підготовка позову про стягнення коштів із ТОВ "Селтон" та супроводження справи у суді першої інстанції у сумі 25 000, 00 грн, що підтверджується квитанцією банку про оплату.
Суд зазначає, що питання про відшкодування витрат на правничу допомогу вирішується судом виходячи із наданих у сукупності доказів, зокрема детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, з якого вбачається обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та вартість окремо кожної послуги.
Однак, приймаючи до уваги, що у матеріалах справи відсутній детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, враховуючи що такі витрати у сумі 25 000, 00 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 10 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Пилипенко Ігоря Володимировича - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтон" (вул. Резервна, буд. 29, м. Київ, 04074, ідентифікаційний код - 32556556) на користь Фізичної особи-підприємця Пилипенко Ігоря Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн. 00 коп., судовий збір у сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков