ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.01.2021Справа № 910/15268/20
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Фермерського господарства "РАНОК АГРО" (87060, Донецька область, Нікольський район, с. Бойове, провулок Южний, 1-А, кв. 7, код ЄДРПОУ 34064230)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЗИР УКРАЇНА" (02094, м. Київ, вул. Віскозна, 3, код ЄДРПОУ 41692853)
про стягнення 383 088,00 грн
Фермерське господарство "РАНОК АГРО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЗИР УКРАЇНА" про стягнення попередньої оплати за договором поставки № 2135 від 28.08.2019 про постачання нафтопродуктів в розмірі 383 088,00 грн.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.10.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
29.10.2020 до суду від позивача через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 06.11.2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У зв'язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 28.12.2020 року до 11.01.2021 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 12.01.2021 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
28 серпня 2019 року між Фермерським господарством "РАНОК АГРО" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МОЗИР УКРАЇНА" (постачальник) було укладено договір постачання нафтопродуктів № 2135 (далі-договір), за умовами якого постачальник зобов'язується у відповідності з замовленням передавати у власність покупця нафтопродукти, у власність покупця, а покупець прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму (п. 1.1. договору).
Відповідно до п.п. 1.3, 1.4. договору, кількість, асортимент, і ціна товару вказується в накладних. Загальна сума договору складає суму всіх підписаних обома сторонами накладних.
Згідно з п. 3.1. договору товар поставляється погодженими партіями, у відповідності з заявками Покупця на постачання партії товару. Належним чином оформлена заявка є підставою для оформлення постачальником рахунку фактури. Постачання товару підтверджується первинними документами (видатковою накладною), які підписані уповноваженими представниками обох сторін.
Відповідно п. 3.5. договору постачальник забезпечує поставку товару протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання від покупця заявки на поставку товару.
Загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних (п. 4.1. договору).
Згідно з п. 4.2. договору оплата покупцем вартості товару, може здійснюватися на умовах попередньої оплати вартості товару або з відстрочкою вартості поставленого товару протягом трьох банківських днів. Порядок розрахунків по кожній партії товару вказується в додатковій угоді на отримання товару.
Відповідно до п. 4.12. договору передбачає, якщо за результатами взаєморозрахунків буде встановлено, що сума, яка надійшло від покупця в порядку передплати за партію товару, яка підлягає отриманню згідно з відповідною заявкою покупця, перевищує вартість поставленого товару, постачальних зобов'язується повернути надмірно сплачену суму грошових коштів протягом 3 робочих днів згідно умов договору.
Цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2019, а в частині розрахунків до їх повного проведення. Якщо жодна із сторін не заявить про розірвання договору, вважається автоматично пролонгованим на тих самих умовах (п.10.1. договору).
На виконання вищезазначених умов договору поставки позивачем перераховано попередню оплату на підставі рахунків:
- № МУ 000003142 від 13 липня 2020 року на суму 499 680, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №846 від 13.07.2020 з відповідним призначенням платежу;
- № МУ 000003147 від 13 липня 2020 року на суму 33 312, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 847 від 13.07.2020 з відповідним призначенням платежу.
Як зазначає позивач, на виконання своїх зобов'язань відповідач частково здійснив поставку палива дизельного у кількості 9000,00 л на суму 149 904,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 4202 від 21 липня 2020 року та товаро-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів № МУ 4202.
Таким чином позивач зазначає, що відповідач повинен повернути отриману попередню оплату в розмірі 383 088,00 грн.
За словами позивача, у зв'язку з невиконанням умов договору № 2135 від 28.08.2019 Фермерське господарство "РАНОК АГРО" листами № 42 від 18.08.2020 та № 47 від 09.09.2020 зверталось до відповідача з вимогою щодо повернення сплаченої попередньої оплати у сумі 383 088,00 грн.
Однак, як зазначає позивач, відповідач ані поставив товар, ані повернув кошти за поставлений товар.
З огляду на вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
З аналізу наведених норм вбачається, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін у разі наявності правових підстав, визначених Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, та визначених умовами укладеного договору.
Відповідно до п. 7.1. договору сторона має право достроково розірвати даний договір, попередивши про це іншу сторону не пізніше ніж 45 календарних днів.
Згідно з п. 7.2. договору попередження про дострокове розірвання повинне бути надіслане засобами поштового зв'язку, цінним листом з описом вкладеного та повідомлення про вручення.
Як встановлено судом, позивачем не було повідомлено відповідача про одностороннє розірвання договору.
Відтак, судом встановлено, що договір про постачання нафтопродуктів № 2135 від 28.08.2019 не був розірваний позивачем в односторонньому порядку і продовжує діяти відповідно до п.10.1. договору.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, позивачем перераховано попередню оплату на підставі рахунків:
- № МУ 000003142 від 13 липня 2020 року на суму 499 680, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №846 від 13.07.2020 з відповідним призначенням платежу;
- № МУ 000003147 від 13 липня 2020 року на суму 33 312, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 847 від 13.07.2020 з відповідним призначенням платежу.
В свою чергу постачальником здійснено поставку палива дизельного у кількості 9000,00 л на суму 149 904,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 4202 від 21 липня 2020 року та товаро-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів № МУ 4202 від 21 липня 2020.
Позивач зазначає, що у зв'язку з частковою поставкою відповідачем нафтопродуктів на загальну суму 149 904,00 грн у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 383 088,00 грн.
Також позивач зазначає, що останній неодноразово звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЗИР УКРАЇНА" з вимогою щодо повернення сплаченої попередньої оплати у сумі 383 088,00 грн, зокрема, листом №42 від 18.08.2020 та № 47 від 09.09.2020.
Дослідивши вказані листи, судом встановлено, що в якості доказів надсилання даних листів позивачем подано фіскальний чек, який датований 08.09.2020, та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 08.09.2020, з якого вбачається, що відповідачем отримано поштове відправлення 15.09.2020.
Також позивачем до матеріалів заяви про усунення недоліків від 22.10.2020 долучено рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 05.10.2020.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у суду відсутня можливість встановити, які саме поштові відправлення були надіслані позивачем та отримані відповідачем, оскільки лист №42 датовано 18.08.2020 та № 47 датовано 09.09.2020, тоді як поштові відправлення надсилались позивачем на адресу відповідача - 08.09.2020 та 05.10.2020.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази надсилання відповідачу листів з вимогою щодо повернення сплаченої попередньої оплати у сумі 383 088,00 грн.
Також, судом встановлено, що відповідно до п.4.2. договору оплата покупцем вартості товару може здійснюватися на умовах попередньої оплати вартості товару або з відстрочкою вартості поставленого товару протягом трьох банківських днів. Порядок розрахунків по кожній партії товару вказується в додатковій угоді на отримання товару.
Проте в матеріалах справи відсутній доказ того, що між сторонами на виконання п. 4.2. договору була оформлена додаткова угода.
Також позивач не довів того, що він звертався до відповідного з відповідача з вимогою поставити оплачений товар, а відповідач йому відмовив.
З врахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається позивач у позовній заяві.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, оскільки, позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за договором і повинен повернути попередню оплату в розмірі 383 088,00 грн, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Також судом встановлено, що позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 784,00 грн.
Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 129 Кодексу, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
У задоволенні позову Фермерського господарства "РАНОК АГРО" відмовити повністю.
Позивач - Фермерське господарство "РАНОК АГРО" (87060, Донецька область, Нікольський район, с. Бойове, провулок Южний, 1-А, кв. 7, код ЄДРПОУ 34064230)
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МОЗИР УКРАЇНА" (02094, м. Київ, вул. Віскозна, 3, код ЄДРПОУ 41692853)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 21.01.2021
Суддя І.О. Андреїшина